Війна в Україні останніх десяти років сформувала окрему нішу в літературі. Після 2014 року видано вже більше 1500 книг про російсько-українську війну, з них більше 250 – це книги, які написали військові. Пропонуємо вам дізнатись про кілька знакових серед них.

“У нас дуже багато крутих авторів, які не один рік у війську. Читайте їх, поки вони ще живі, поки вони можуть прочитати відгук на свої книги”, – закликає письменник, художник та військовослужбовець ЗСУ Валерій Пузік у колонці на NV.

Зокрема, він згадує про поета Максима Кривцова, який загинув 7 січня 2024 року, і “був одним з найсильніших поетів України останніх десяти років”. Він з гіркотою зазначає, що “більшість дізналась про нього, коли він загинув”.

У війську сотні митців, але вони не відомі широкому загалу. В більшості випадків їх не запрошують на великі літературні події і коли в українських літературознавців запитують: кого з українських військових варто почитати? Вони уникають відповіді, перебирають світову історію, згадують Воннегута, Толкіна, але чомусь не називають нікого. Кажуть, що всі вагомі тексти про війни були написані через 10- 15 років. Але давайте будемо реалістами більшість військових письменників просто не доживуть до того часу, адже війна не закінчиться завтра. Цініть їх, поки вони є, поки їм це важливо”.

“Вірші з бійниці”, Максим “Далі” Кривцов

Поет Максим Кривцов пішов на війну добровольцем у 2014 році. Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub. Після повномасштабного вторгнення росіян у 2022-му повернувся на фронт. Мав позивний “Далі”.

У книзі “Вірші з бійниці”, додатковий тираж якої має вийти друком в лютому, міститиме записи поезій та плівкові фото, які Максим робив протягом останніх років.

“Війна загострює відчуття й усвідомлення. Вірші про війну наче кулі – вражають смертельно глибоко й залишаються в серці назавжди. Це точки перетину тих, хто на передовій, і тих, хто в тилу. Це містки для розуміння один одного”, – ідеться в описі книги.

“[dasein: оборона присутності]”, Ярина Чорногуз

Ярина Чорногуз – магістерка філології, поетеса та розвідниця. Її збірка написана під час ротації на фронті, і вона фіксує реалії російської-української війни. Але реалії не зовнішні, фізичні, а внутрішні, тобто метафізичні. В її поетичних текстах немає описів битв або рутинної та виснажливої роботи піхоти, але є біль від втрати побратимів, втраченої території, її особиста «правда про смерть, любов, межу, на якій стається пізнання. Такий собі трикутник війни», як пише сама Ярина.

“Сліди на дорозі”, Валерій Маркус

Це перша книжка про сучасну українську війну, яку я прочитала. Це історія про те, як все починалося в 2014-му році, і погляд на це очима безпосереднього учасника тих подій – десантника, учасника боїв за Слов’янськ та Дебальцеве, головного сержанта 47-ї бригади “Маґура” Валерія Маркуса (справжнє прізвище Ананьєв).

Це – жива книга, яку можна не лише прочитати, а й побачити на власні очі події, що відбувалися на Сході під час воєнних дій. Це – напруга, небезпека і полегшення, це достовірність і непідробна, справжня емоційність.

Книга містить близько сотні QR-кодів, що забезпечать читачеві повний ефект присутності та дозволять пережити унікальний досвід — побачити фото та відео реальних подій та артефактів із фронту.

“Історія впертого чоловіка”, Олександр Терен 

Це автобіографічний роман. «Це створювалося як щоденник військового. Я його просто художньо оформив і переніс на текст якийсь свій внутрішній досвід, свої переживання, своє бачення ситуації», – сказав автор про свою книгу.

Олександр будував великі плани на 2022 рік. Він мав стати графічним дизайнером і відбував останні зміни як шеф-бариста в одному із закладів на київському Подолі. Та вранці 24 лютого все змінилося і замість того, щоб іти на роботу, Олександр почав шукати спосіб потрапити добровольцем на фронт. Він не пішов у військкомат — там були черги, і не факт, що його б узяли через стан здоров’я.

«У мене були проблеми з ногами», — пояснює хлопець, усміхаючись. У цих словах є гірка іронія — рівно через пів року, 24 серпня, Олександр, уже командир взводу 49-го окремого стрілецького батальйону «Карпатської Січі», втратить обидві ноги під час Харківського контрнаступу.

“Точка неповернення“, Дмитро Вербич

Ця історія про сучасних українських лицарів з різним способом життя: вегетаріанця, який торгував соляркою в Нігерії, тренера з фрі-файту, мандрівника й багатьох інших. Проте в одну мить для них настала точка неповернення, після якої життя вже не може бути таким, як до того. Почалася війна.

У цій книжці боєць добровольчого батальйону Дмитро Вербич розповідає про активну фазу бойових дій 2014−2015 років, коли вся країна, затамувавши подих, чекала звісток зі сходу України. Він відверто розказує про багатоликість ворогів на фронті: сепаратисти, російські спецназівці, холод, голод і бруд. Про те, як перші добровольці їхали на фронт часом лише з ножами. Про те, як приймати рішення, від яких залежить не лише твоє життя.