Вчителька англійської та німецької мов із Тернополя Олександра Журавльова, яка проживає в Канаді пʼятий рік, розповіла, що їй знадобилося більше двох років на те, аби влаштуватися на роботу в одну із місцевих шкіл міста Калгарі. Проте навіть і там вона отримала посаду вчительки на замінах, хоч має 20-річний вчительський досвід.

Своєю історією педагогиня поділилася з Новою українською школою.

За її словами, подання всіх необхідних документів, оцінювання дипломів, складання іспиту з англійської мови та додатковий рік навчання у двох місцевих вишах, аби добрати необхідну кількість кредитів для визнання диплома затягнулось на два роки. І це для того, аби отримати бодай тимчасову роботу у школі – вчителем заміни.

“Звісно, я була трохи розчарована тим, що після навчання в українському університеті та 20 років роботи вчителькою англійської в Україні потрібно було ще навчатися і тут. Але лише після цього я змогла отримати вчительський сертифікат – це пластикова картка з особистим номером, який дає право працювати в школах Калгарі та подавати заявки на роботу в управління освіти”, – розповіла Журавльова.

“Маю 20 років стажу, але довелось вчитися заново“

Як виявилося, при управлінні освіти Калгарі є окремий штат (понад 900 людей) з таких вчителів, які не прикріплені до якоїсь однієї школи й можуть виходити на роботу лише тоді, коли потрібно підмінити шкільного/у вчителя/ку в разі хвороби чи інших непередбачуваних ситуацій. Для цього вчителі на замінах реєструються в спеціальній системі, де вказують, які предмети можуть заміняти, у яких класах та в яких районах міста.

Українка розповідає про деякі складнощі в такій роботі. Насамперед, це нестабільна робота: якщо немає потреби в заміні, то немає і грошей. Вчителі на замінах часто змушені змінювати класні колективи, тому потрібно більше часу, аби зрозуміти, які індивідуальні підходи потрібні для тої чи тої дитини. Також складно одразу “підхопити” методики роботи постійних вчителів із класами.

Серед переваг роботи вчителів на замінах – гнучкий графік роботи (можна обирати дні, коли ти хочеш працювати). Але є мінімальний термін на місяць – вісім днів роботи – вони обовʼязкові. Крім цього, можна придивитися до школи, яка може стати майбутнім місцем постійної роботи.

“Зараз я працюю на посаді вчительки на заміні в першому класі, де вчиться 19 учнів. Вчителька, яку я заміняю, уже довгий час на лікарняному, тож мені запропонували тимчасовий контракт ще на пів року, допоки вона не одужає. Тому нині моя робота стабільніша”, – зазначила жінка.

Вчителька розповіла про кілька цікавих моментів, чим канадські школи відрізняються від українських.

• Про шкільний день

У Канаді діти переважно йдуть до школи в 5 або 6 років, і вчаться здебільшого 12 років. Урок триває 80–90 хвилин навіть у першокласників, а під час занять вчителі майже не використовують підручники.

“Якщо говорити про початкову школу, то десь до 5 класу навчання побудоване в ігровій формі, особливо в першому класі. Тут ніхто не поспішає перегнати навчальну програму, тож, наприклад, за умови 6 уроків математики на тиждень учні можуть упродовж двох місяців вчитися лише рахувати до 20 й писати ці цифри”, – розповідає українка.

Вона відмічає цілком інше ставлення до оцінювання учнів: “Цікаво те, що правильною відповіддю буде та, яку дитина зможе обґрунтувати й пояснити. Це навчає дітей формувати свою думку й обстоювати її.

“Під час заняття діти також часто діляться на групи, наприклад, за рівнем знань – хтось виконує легше завдання, хтось – складніше. Закінчую урок математики обов’язково “story time” і читаю дітям уривок із якоїсь книжки. Вони сідають на килимок, слухають і заспокоюються”, – розповідає.

За 5 хвилин до завершення уроку діти мають прибрати свої робочі місця і після цього йти на обідню перерву (орієнтовно о 12:00). Вона триває 50 хвилин. У цей час за учнями дивляться інші педагоги – lunchroom supervisor (куратори у їдальнях). Вони приходять до школи на декілька годин кожного дня і допомогають вчителям – дивляться за дітьми на перервах, вирізають роздатковий матеріал тощо. Самі ж вчителі в цей час мають змогу перепочити.

• Особливу увагу в школі приділяють емоціям

Дітям постійно наголошують, що вони мають право гніватися, ображатися чи просто мати поганий настрій, адже всі ми люди. Але не можна виплескувати ці емоції на інших. Тому на уроках часто обговорюють, до чого можуть призвести неконтрольовані емоції. Щоби заспокоїти учнів, вчителі також використовують дихальні вправи.

• Дітей не карають, а намагаються заохотити

Щоби регулювати поведінку учнів, вчителі використовують поняття “заохочення” та “наслідки”. І аж ніяк не “покарання”.

Якими ж можуть бути заохочення? Деякі вчителі користуються спеціальними купонами для заохочення. Для цього роздруковують таблицю з іменами дітей і кількома порожніми клітинками навпроти учнів. Так, за успіхи в навчанні та хорошу поведінку діти можуть отримати наліпку, магніт, зірочку, які потім поміщають у цю таблицю.

Якщо до кінця тижня всі клітинки будуть заповнені, учні можуть обрати одноразовий купон. Він може, наприклад, надавати право сидіти цілий день у вчительському кріслі, обідати з вчителем, бути капітаном, лідером тощо.

• Про батьківські збори

Кожен і кожна із вчителів і вчительок має три рази на рік проводити індивідуальні зустрічі з батьками та їхніми дітьми. Зустріч триває 10–15 хвилин і за цей час педагоги розповідають про успіхи учнів, показують їхні роботи, акцентують на певних проблемах і труднощах, вказують шляхи вирішення. Лише в цей час батьки можуть особисто контактувати з вчителями. Решта днів – спілкування лише через електронну пошту. Ніхто не має особистих телефонів та адрес вчителів.

• Про атмосферу партнерства в колективі

“Я помітила, що в місцевих школах немає конкуренції між вчителями, натомість панує атмосфера партнерства та взаємопідтримки. Вчителі поділені на команди за паралелями класів. Кожної п’ятниці ми на спільних засіданнях плануємо роботу на наступний тиждень. Колеги пропонують свої ідеї, діляться вправами, іграми, які добре “заходять” дітям тощо.

Тобто вчителі не конкурують між собою. Можливо, це й через те, що тут немає розподілу годин. Усі вчителі працюють однаково, а сама зарплата нараховується відповідно до стажу та рівня освіти”, – каже Журавльова.

Звісно, в освітній системі Канади є свої плюси й мінуси. Але з власного досвіду можу сказати, що я тут почуваюся захищеною, про мене піклуються. Я маю підтримку адміністрації, колег.

Тут багато роблять для вчителів. Ось це поняття well-being (добробут) тут дуже чітко прослідковується. Для вчителів організовують майстер-класи, розвантажувальні дні, час для відпочинку під час тих же перерв, запрошують цікавих лекторів до шкіл, оплачують відрядження для навчання в інших містах у своїх колег тощо. Я знаю, що у випадку проблем та труднощів мені допоможуть, а не перекладуть всю відповідальність лише на мене”, – підсумувала вчителька.

фото: Shutterstock