Як новий прем’єр Британії може змінити фокус уваги Лондона з України? Про це пише доцент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Віктор Константинов у статті для “Дзеркала тижня”.
Британський прем’єр Кір Стармер оголосив про відставку. Цей крок не став геть несподіваним: його лейбористська партія перебуває в глибокій кризі. За два роки після впевненої перемоги на виборах лейбористи втратили підтримку британців. Багато однопартійців звинувачують у провалі прем’єра, останніми тижнями стрімко зростала кількість депутатів-лейбористів і членів кабінету, що відкрито закликали Стармера піти.
Відставка Стармера — не кінець історії. Головні причини нинішньої кризи нікуди не поділися: це і дефіцит бюджету, і високі ціни на енергоносії, а також безробіття й невизначеність у торговельних відносинах із Євросоюзом. Не обійшлося й без гучних скандалів — Стармер в обхід деяких формальних процедур «протиснув» призначення Пітера Мандельсона послом у США, але вже за пів року після призначення Мандельсон був змушений піти через виявлені зв’язки з Джеффрі Епштейном (а на початку цього року Мандельсона затримали за підозрою у передаванні Епштейну конфіденційної урядової інформації щодо кримінальних справ останнього). Хоча скандал найбільше вдарив по репутації самого прем’єра, партії дісталося чимало критики від опозиції за нездатність належно гарантувати державну безпеку.
Читайте також: Відставка Кіра Стармера: чим він запам’ятався Україні та хто його замінить
І вся ця криза розвивається на тлі серйозних проблем у британській політиці загалом: лейбористи та консерватори, дві головні британські партії, що керують країною протягом усього останнього століття, нині однаково не подобаються виборцям. Кожну з них підтримують менш як 20% британців, і на швидке поліпшення ситуації сподіватися не доводиться. А найпопулярнішою партією в країні вже другий рік поспіль залишаються праворадикальні «Реформи». Найвідоміший політик «Реформ» — Найджел Фарадж, який зробив собі ім’я на Брекзиті й антимігрантській риториці. За такого політичного розкладу вирішити проблему падіння популярності керівної партії через дострокові вибори не вийде: замість стабільності вони заженуть країну в іще більшу кризу, де при владі будуть або британські трампісти з «Реформ», або різношерста коаліція противників Фараджа, не здатна домовитися щодо жодного іншого питання.
Водночас відставку Стармера значно болісніше сприймають у світі, ніж у самій Британії. Загальний настрій британців — позитивний, вони позбулися найменш популярного політика (Стармер хоч і зовсім трохи, але випереджає за цим показником Фараджа) й оптимістично дивляться в майбутнє (за першу добу з моменту оголошення про відставку прем’єра кількість тих, хто вірить у швидке поліпшення ситуації в країні, зросла майже на 20%). Для зовнішньої аудиторії головне очікування й головне побоювання — невизначеність.
Британія, як і раніше, — велика держава, на неї зав’язано багато глобальних і регіональних процесів. Для України це — дипломатична підтримка й постачання зброї, фінансова допомога й масштабні антиросійські санкції.
Невипадково президент Зеленський так швидко відреагував на рішення британського прем’єра й подякував йому за підтримку та співробітництво. Ці слова не були визнанням індивідуальних заслуг Стармера — так само український лідер міг провести будь-якого іншого прем’єра з тих, хто очолював уряд протягом останніх років. Адже у Британії жоден уряд жодного разу не ставив під сумнів партнерські зв’язки з Києвом. І підтримка України завжди залишалася пріоритетом британської зовнішньої політики.
Сьогодні ніхто з лідерів лейбористів не розпочне ревізії відносин з Україною, але неминуча невизначеність вплине на їхню якість. Стармер наразі залишається виконувачем обов’язків глави уряду. Можливо, у цьому статусі він залишиться до кінця літа, коли напередодні поновлення роботи парламенту з’явиться можливість провести вибори нового лідера партії та прем’єр-міністра. І протягом усього цього часу партнери сприйматимуть його як лідера, що пішов із посади і втратив владу, з яким немає сенсу домовлятися про майбутнє. Цей ефект уже помітний. На початку липня Стармер мав узяти участь у саміті НАТО в Туреччині й обговорювати там питання про збільшення видатків на оборону та допомогу Україні. Британія — один з ініціаторів обговорення цих тем, її лідер мав задавати тон дискусії. Але сьогодні незрозуміло, чи буде Велика Британія представлена на найвищому рівні.
До того ж напередодні саміту Стармер планував представити новий план видатків на військові потреби — практичний погляд на те, як має виглядати оборонний бюджет ключової європейської держави в умовах війни на континенті. Тепер ця презентація втратила сенс: навіть якщо Стармер представить план, імовірність його реалізації незначна. Адже новому лідерові треба буде домовлятися щодо пов’язаних із планом бюджетних питань заново, з огляду на власні погляди й домовленості з прибічниками. У підвішеному стані опинився й саміт Великої Британії та Євросоюзу, запланований на кінець липня. А там, окрім важливих домовленостей щодо торговельних зв’язків між двома сторонами, мали обговорювати і плани військово-технічного співробітництва, і розширення допомоги Україні.
Що довше Британія залишатиметься без прем’єра, то сильніше невизначеність ударить по її зобов’язаннях і зв’язках, зокрема й стосовно України.
Щоправда, швидке завершення партійної кризи не гарантує негайного подолання невизначеності. Зараз у партії обговорюють кілька кандидатур, але найімовірнішим наступником Стармера є Енді Бернем. Досвідчений політик (працював іще в уряді Гордона Брауна наприкінці нульових, саме перед тим, як лейбористи програли вибори й пішли в опозицію майже на 15 років), останні дев’ять років був мером Великого Манчестера, третьої за населенням міської агломерації в країні, куди входить сам Манчестер і навколишні території. Усі ці роки він зберігав популярність серед виборців (що вигідно відрізняє його від Стармера) і залишався одним із найвпливовіших політиків у Лейбористській партії. На національному рівні його не просто впізнають (а це саме собою вже є досягненням, адже соцопитування чітко свідчать: британці серед політиків упізнають лише лідерів ключових партій і членів кабінету). Його позитивно оцінюють майже 40% британців (найкращий показник серед лейбористів і один з найкращих серед усіх політиків у країні).
Читайте також: Енді Бернем – друг України: що відомо про фаворита на посаду прем’єра Британії
Багато лейбористів уже бачать Бернема в кріслі прем’єра. Днями він залишив посаду мера й обрався до парламенту, що дасть йому змогу взяти участь у боротьбі за лідерство в партії й очолити уряд (ці посади може обіймати лише чинний член парламенту). Здійснити таку рокіровку неможливо без усебічної підтримки в партії. Навіть Стармеру, який спочатку блокував прихід Бернема до парламенту, довелося відступити під натиском прихильників останнього й підтримати дострокові вибори нового депутата. Але саме в цій широкій підтримці й полягає головна проблема Бернема — нагору його просуває занадто строката й неоднорідна коаліція.
Формально Бернем представляє поміркованих лівих, найбільшу фракцію Лейбористської партії. Але до цієї ж фракції належить найбільша частина нинішнього кабінету, та й сам Стармер.
Прем’єр, що йде, зіпсував відносини з фракцією, бо депутати вважали: він приділяє замало уваги внутрішній політиці та соціальній підтримці британців. Від Бернема його прихильники очікуватимуть негайного та явного повороту в цьому напрямку.
До того ж серед найпоміркованіших лівих чимало розходжень у поглядах на зовнішню політику. Серед тих, хто просуває Бернема, багато прихильників скорочення видатків на оборону (і перенаправлення коштів на соціальні програми), що неминуче вдарить і по планах зміцнення британської армії, і по програмах військово-технічної допомоги Україні. Чимало депутатів з-поміж поміркованих лівих підштовхуватимуть Бернема змістити пріоритети зовнішньої політики у бік Близького Сходу. Значна частина поміркованих лівих і крайнє ліве крило партії усі останні місяці критикували Стармера за недостатню підтримку Палестини. У команді самого Бернема чимало прихильників розширення зв’язків із країнами Глобального Півдня, що передбачає, на їхню думку, краще розуміння поглядів цих країн на міжнародний порядок. Якщо такі погляди переможуть у найближчому оточенні нового прем’єра, пріоритети Британії помітно зміняться. Ні, від моральної підтримки України ніхто не відмовиться, тим паче що Бернем є послідовним критиком російської агресії, та й на посаді мера Манчестера активно допомагав Україні в питаннях співробітництва з колегами з українських міст. Але дипломатичний і особливо матеріальний складники підтримки, звісно, зменшаться.
Зміна лідерства в лейбористській партії — це справді виклик для України, що вкотре показує, наскільки ми залежні не лише від міжнародної політики, а й від внутрішнього порядку денного в країнах-партнерах. І наскільки, здавалося б, далекі від нас проблеми можуть виявитися не просто важливими — критичними для України.
Читайте також: Енді Бернем на шляху до Даунінг-стріт: експерт про його політику щодо України
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди.
фото: Shutterstock
