Українці в Манітобі після втечі від війни стикаються з перешкодами, водночас і знаходять нові можливості. А ще – плекають надію на повернення додому одного дня, йдеться в публікації СВС.

Юлія Охріменко, флорист Beyond Flowers на Corydon Avenue у Вінніпезі, приїхала до Манітоби з України у травні 2022 року після вторгнення росії. Нині у квітковому магазині українка збирає букети на всі випадки життя – святкові чи похмурі. Це символізує діапазон емоцій, які пережила жінка відтоді, як вона покинула свій дім.

«Вирішили поїхати, бо не знали, чи виживемо»

Жінка – одна із понад 20 000 українців, які приїхали до Манітоби з початку війни, і вони все ще прибувають до закінчення терміну дії екстреної візової програми Канади 31 березня. Очікується, що ще 7000 новоприбулих українців прибудуть до Манітоби до закінчення екстреного терміну дії віз.

Коли в рідне містечко Юлії на Київщині зайшли російські військові, вона разом із сином протягом 10 днів ховалися у підвалі свого будинку.

«Ми вирішили поїхати, тому що не знали, чи можемо ми ще бути живі, чи помремо», — сказала вона.

Сім’я виїхала до Канади, до міста, де вони нікого не знали, коли приїхали в травні 2022 року. Із собою мали зовсім небагато – документи, кілька фотографій та маленьку сумку з одягом. Це означало – почати з нуля в чужій країні.

Жінка обрала Вінніпег лише тому, що знала, що тут є велика українська громада — громада, яка з початку війни ще більше зросла, але не без проблем.

«Я не усвідомлювала, наскільки це важко. Я думала, що це може бути на кілька місяців, і війна закінчиться, і я зможу повернутися в Україну і жити в своєму будинку», — додає Юлія.

Вона досі має квартиру під Києвом, куди час від часу їздять її батьки, перевірити, але вона не почувається в безпеці, думаючи про повернення. Водночас відмічає труднощі, з якими стикаються біженці.

«Для українських жінок з дітьми, які приїхали сюди, я вважаю, що це дійсно важко, тому що їм потрібно заробляти гроші, їм потрібно піклуватися про своїх дітей, а також потрібно платити за оренду і всі рахунки, – сказала Охріменко. – Це нелегко, але якщо їм допомагає родина з України, це добре».

Охріменко, яка працювала флористом в Україні, вважає, що їй пощастило, що досить швидко знайшла роботу на новому місці. Власники магазину кажуть, що їм теж пощастило.

«Коли Юлія з’явилася, ми сказали: «Це ідеально», — сказала Деб Волошин, співвласниця Beyond Flowers.

«Твоєму серцю справді боляче знати, що їм тут важко, і все, що ми можемо зробити, щоб допомогти, ми дуже хотіли, щоб ми могли це висвітлити».

У безпеці у Вінніпезі українці все ще зберігають надію на завершення війни вдома. Юлія Охріменко каже, що їй досі сумно від думок про Україну. Нещодавно їй наснилося, що вона була вдома під Києвом і бачила свою родину.

“Це важко. Це справді важко”, – сказала вона, стримуючи сльози перед тим, як її охопили емоції.

Основні проблеми для біженців з України в Канаді

Президентка Конгресу українців Канади Манітоби Джоан Левандоскі сказала, що українці все ще прибувають до Манітоби, і організація допомагає людям адаптуватися до життя в провінції.

З березня 2022 року по січень 2024 року понад 220 тисяч українців прибули до країни за канадсько-українською програмою дозволу на екстрені поїздки (CUAET). Приблизно 10 відсотків цих людей прибули сюди, до Манітоби.

Хоча системи підтримки діють і є можливості, новачки також стикаються з перешкодами, зокрема мовними бар’єрами, пошуком роботи та доглядом за дітьми, каже Левандоскі.

«Люди не можуть оплатити свій рахунок за продукти, тому вони звертаються до Harvest Manitoba, і вони звертаються до нас», — сказала вона.

Щосуботи її організація проводить «банк харчування» за допомогою Harvest Manitoba, яким щотижня користуються від 150 до 175 сімей.

Вона також розповіла, що Манітоба прийняла 3270 громадян України до дитячих садків до шкіл 12 класу, а ще 100 відвідують незалежні школи, повідомив речник робочої групи.

Одинадцять шкіл пропонують англо-українські двомовні програми, де учні навчаються обома мовами.

Це включає школу Ральфа Брауна у Вінніпезі. На даний момент на двомовній програмі навчається 135 студентів. З них 115 прибули з початку війни, в тому числі Тимур Боговий 12 років. Він виїхав з мамою з портового міста Одеса наступного дня після початку війни.

«Перший день був дуже страшний — було, начебто, два вибухи», — розповів Тимур. «А потім на другий день мама сказала: «Ми повинні йти звідси…»

Вони приїхали до Вінніпега в листопаді 2022 року, після проживання в Болгарії. Відтоді Тимур із задоволенням навчався в школі, знайшов нових друзів і вивчив мову.

«Моя англійська була дуже поганою, але після року в Канаді моя англійська покращилася, тож це мені допомогло», — сказав він.

Інша біженка, 12-річна Софія Зикіна каже, що вивчення нової мови було найважчим моментом, коли вона залишила свій дім у Тернополі. Вона приїхала до Канади з мамою та братом у вересні 2023 року. Хоча вона каже, що відчувала страх і розгубленість, починаючи в новій школі, тепер вона почувається комфортніше.

Читайте також: “Втекла від війни до Канади, а чоловік зник безвісти на фронті”: три історії українок

«Спочатку я сумувала за друзями, тому що нікого не знала, а коли пішла до школи, то зустріла нових подруг», — розповіла Софія.

Оксана Мельник, вчителька англійсько-української двомовної програми школи, яка приїхала до Канади з України у 2004 році, каже, що зараз «дуже важкий і сумний час».

«Є всілякі емоції. Важливо бути разом. Важливо говорити про це. Важливо відчувати підтримку, – сказала вона.

Раніше ми повідомляли, в яких регіонах Канади найбільше українських біженців.

Джерело: СВС