Цього року українська громада у США відзначає важливу дату – 150 років від початку масової української еміграції до Америки. За цей час українці пройшли шлях від некваліфікованих робітників на фабриках і шахтах до однієї з найвпливовіших етнічних спільнот країни. Особливе місце в цій історії посідає Чикаго – місто, яке стало одним із головних центрів українського життя за океаном.
Про становлення української громади в Чикаго розповіла кандидатка історичних наук, архівістка Українського Національного музею в Чикаго Галина Парасюк для Ukrainian People Magazine.
Якою була Америка для перших українців
Українська еміграція до Сполучених Штатів розпочалася в середині 1870-х років – у період стрімких змін в американському суспільстві. Країна переживала індустріальну революцію, активно розбудовувала залізниці та промислові центри й потребувала великої кількості робочих рук.
Попри складні соціально-економічні умови, Америка залишалася символом нових можливостей для мешканців Східної Європи. Багато українців вирушали за океан із вірою в те, що праця та наполегливість дозволять змінити власне життя.
Як зазначав Іван Франко, “українець, що вибирався в чужі землі, був малою і ніде ніколи не бувалою дитиною”.
У середині 1870-х років населення США становило близько 40 мільйонів осіб, із яких майже 7,5 мільйона народилися за межами країни. Саме тоді українці почали долучатися до хвилі трудової міграції.
Хто були перші українські емігранти
Згідно зі статистикою, до 1905 року до США прибули 14 473 особи, які ідентифікували себе як українці. Водночас лише семеро з них мали вищу освіту – чотири священники, адвокат, учитель і науковець.
Переважна більшість новоприбулих працювала на фізично важких роботах. Серед них були шахтарі, кравці, шевці, ковалі, теслярі, малярі та інші робітники. Водночас майже 98% українців належали до категорії некваліфікованої робочої сили.
Дослідник української еміграції Юліан Бачинський писав: “Неможливо перерахувати всі галузі фабричного промислу і всі роди підприємств, в яких зайняті українські іммігранти. Можна, однак, покласти як загальне правило, що усюди там, де потрібна проста, чорна робота, чи то в фабриках, чи в копальнях, чи в яких інших підприємствах, усюди там українські іммігранти находять роботу”.
Через брак коштів, знання англійської мови та професійної підготовки більшість українців осідала у східних штатах, де було легше знайти роботу та дешевше облаштуватися.
Перший українець в Іллінойсі та спроба створити українське село
Першу офіційну згадку про українця в штаті Іллінойс історики датують 1889 роком. Йдеться про фермера Григорія Гордана, який через українську газету «Америка» закликав співвітчизників залишати шахти й фабрики та переїжджати на фермерські землі Іллінойсу.
Він переконував, що в регіоні є родючі чорноземи, чиста вода та сприятливі умови для життя. Гордан навіть пропонував створити українське поселення. Проте охочих покинути промислові центри майже не знайшлося. Зрештою власне «українське село» виникло не серед полів Іллінойсу, а в самому Чикаго.
Перші українці в Чикаго
Наприкінці ХІХ століття українські емігранти почали селитися в промислових районах міста. Перші громади формувалися навколо церков та взаємодопомогових організацій.
Вихідці із Закарпаття та Лемківщини спочатку належали до православної парафії на перехресті вулиць Медісон і Расін. У 1892 році її відвідав о. Олексій Товт, після чого громада перейшла під юрисдикцію московського патріархату.
Згодом частина українців створила окрему греко-католицьку громаду. У 1904 році в Чикаго освятили церкву Святої Марії – перший український греко-католицький храм міста.
Саме релігійні осередки стали центрами громадського життя, де українці могли спілкуватися рідною мовою та зберігати власну культуру.
Людина, яка створила українську громаду Чикаго
Засновником організованого українського життя в районі, який сьогодні відомий як Ukrainian Village, вважають Володимира Сіменовича.
Виходець із Тернопільщини навчався на юридичному факультеті Львівського університету та був учнем і другом Івана Франка. До США він прибув у 1887 році на запрошення отця Івана Волянського.
Сіменович активно займався громадською діяльністю: працював із газетою «Америка», організував школу для дітей і дорослих, створив український хор та драматичний гурток.
Після відвідин Всесвітньої виставки в Чикаго у 1893 році він вирішив оселитися в цьому місті назавжди.
У 1903 році разом зі Стефаном Яновичем він заснував братство Святого Миколая – першу українську організацію Чикаго та перший місцевий відділ Українського Народного Союзу.
Як зростала українська громада
За даними Володимира Сіменовича, у 1930 році в Чикаго проживали 26 176 українців. Більшість працювала на підприємствах важкої промисловості, залізниці, у готелях та виробничому секторі. Сіменович зазначав:
“Українці в Чикаго працюють у різницях худоби, при залізничних компаніях, у відливарнях заліза, готелях, фабриках рільничих машин, як дозорці будинків. Дівчата працюють при виробі радійових апаратів і електричних фабриках”.
До початку 1930-х років громада вже мала власну інфраструктуру. У Чикаго працювали українські лікарі, адвокати, дантисти, ресторани, крамниці, пекарні, салони краси, аптеки та інші бізнеси.
Одним із найбільших досягнень громади став розвиток культурного життя. Історик Мирон Куропась зазначав, що вже на початку ХХ століття в Чикаго діяли українські хори, театральні гуртки, музичні колективи та танцювальні ансамблі.
Особливу популярність здобув Український хор під керівництвом Ю. Бенецького, який неодноразово перемагав на музичних конкурсах. Музичний критик Юджін Стінсон писав про нього: “Це один з найкращих хорів, які можна почути в Америці”.
У 1932 році відомий танцюрист Василь Авраменко організував у Чикаго масштабний Український фестиваль. Водночас театральні колективи ставили українську класику – «Катерину», «Запорожця за Дунаєм», «Сорочинський ярмарок» та «Марусю Богуславку».
Попри економічні труднощі та Велику депресію, українці зуміли побудувати потужну громаду, яка стала важливою частиною життя Чикаго.
Мирон Куропась підсумовував діяльність перших поколінь українців так: “Піонери Чикаго з України «збудували одну з найкращих церков у Америці. Вони вислали тисячі доларів (рівнозначні з мільйонами на сьогоднішні стандарти) до Європи. Вони організували український національний павільйон на Світовій Виставці (1933 р.), збудували цілоденну школу. Вони створили один з найкращих українських хорів в Америці. Вони були політично активними». І все це – за гострої економічної кризи в Америці”.
Читайте також: Українське село в Чикаго: як живуть українські емігранти
фото зі сторінки Генконсульства України в Чикаго у Facebook
