Українські біженці, які через війну переїхали до Квебеку в Канаді, розповіли про складнощі, з якими їм доводиться стикатися у процесі інтеграції в регіоні. Зокрема, нарікають на те, що складно вивчити французьку мову до того, як закінчиться їхній дозвіл на роботу. А знання мови на високому рівні є однією з вимог отримання дозволу на постійне проживання, йдеться в публікації СВС News.

Коли Іванна Шапірко втекла зі свого зруйнованого війною міста в Україні після вторгнення російських військ, у неї була можливість переїхати куди завгодно в Канаді. Вона вибрала Монреаль.

Дуже важко відвідувати курси і працювати водночас

У дитинстві вона мріяла вивчити французьку мову. Тепер, незважаючи на хаос війни, випала така нагода.

«Я сказала: «добре, я можу бути тут у безпеці, я можу відновити своє майбутнє тут, якщо я не зможу повернутися в Україну», — сказала вона в інтерв’ю. —  «Я також збираюся здійснити свою мрію вивчити французьку мову».

Але вимоги щодо постійного проживання Квебеку, які включають тести на знання французької мови та дворічний досвід роботи на кваліфікованій посаді, можуть перешкодити Шапірко та іншим українцям оселитися тут надовго.

Майже рік Шапірко відвідує державні курси з французької, і вони їй допомагають. Розмовляючи англійською, її мозок іноді повертається до французької. Для неї важливо вивчати мову, бо вона хоче інтегруватися в місцеву спільноту. Але в цей час вона не могла працювати, тому що курси забирали багато часу.

Це ставить її в складну ситуацію. Щоб отримати сертифікат Квебеку — підтвердження того, що Квебек прийме її як постійний житель, що дозволить їй подати запит на постійне проживання від федерального уряду, вона повинна добре володіти французькою мовою. Курси вона закінчує у квітні.

Але їй також потрібен два роки досвіду роботи на посаді, яка потребує певної спеціальної підготовки чи освіти.

Вона, як і інші українці, які приїхали до Канади після війни, наразі має трирічний дозвіл на роботу, якого недостатньо для відвідування мовних курсів у Квебеку та згодом отримання необхідного досвіду роботи.

Шапірко хоче залишитися в Квебеку, але вона знає інших українців, які знайшли легші шляхи ПМП в інших провінціях.

«Це моральна дилема, тому що Квебек справді прийняв мене з розпростертими обіймами. Люди чудові. Була велика підтримка», — сказала вона. — «Я хотіла б відплатити їм, [залишившись] тут, працюючи тут, інтегрувавшись у суспільство, але мене ненавмисно покарано».

«Часто одна людина вивчає мову, а інша має працювати»

Проблема поєднувати курси французької з роботою була надто важкою для Олени Мартинової та її чоловіка. 35-річна Мартинова з Харкова спочатку приїхала до Монреаля, коли втекла від наступу російських військ.

Вона сказала, що вони з чоловіком не змогли б вивчити французьку мову, одночасно працюючи, щоб утримувати своїх двох дітей.

«Прибуття в нове місце дуже складне для іммігранта. Ви повинні навчитися новому, влаштуватися і заробляти достатньо грошей, щоб жити», — сказала вона в інтерв’ю ЗМІ Калгарі, де вона живе зараз і де вимоги щодо постійного проживання менш суворі. — «Часто одна людина вивчає мову, а інша має працювати».

У своїй заяві речник Міністерства імміграції Квебеку зазначив, що на даний момент Квебек не планує змінювати свої вимоги щодо видачі свідоцтва про відбір, вимоги, необхідні українцям для подання на постійне проживання в Канаді.

Майкл Швец, президент відділу Конгресу українців Канади в Квебеку, висловив надію, що уряди різних рівнів проявлятимуть гнучкість щодо вимог щодо постійного проживання для українців, які втекли від війни.

«Люди, які приїжджають з України під час війни до Монреаля, приймають виклик вивчити французьку мову, отримати роботу, яка їм потрібна, щоб відповідати критеріям, отримати постійне місце проживання. Вони хочуть досягти успіху», – сказав він.

Здебільшого це жінки, чоловіки яких досі перебувають в Україні, зазначив він. За його словами, суворі вимоги щодо постійного проживання та кінцевий термін закінчення терміну дії дозволів на роботу додають стресу в їх життя, навіть коли вони хвилюються за долю своєї країни, намагаючись підтримати дітей у новому середовищі.

Цей тягар важким тягарем лягає на Альону Шикову, ще одну українку з Харкова, яка приїхала до Канади в серпні 2022 року. У неї є мережа друзів, які допомогли їй адаптуватися до нового оточення, але вона дуже сумує за домом.

Її чоловік досі в Україні, працював у Києві, але його можуть в будь-який момент «відправити на передову». Шикова не знає, що робитиме, якщо цей дзвінок буде.

«Це буде його вибір», — сказала вона, зробивши паузу. «Але це нормально… знаєте, на початку я думала, що це неправильно, і почувалася винною, покидаючи свою країну».

Рішення їхати жінка прийняла у момент чергової повітряної тривоги, коли вона була в бомбосховищі разом із хворим сином, якому потрібно було в лікарню.

«Тоді я відчула, що для моєї дитини неправильно залишатися в цій країні, тому що якщо ви можете врятувати дітей, ви повинні евакуювати їх у безпечніше місце», — сказала вона.

Вона та інші українці в Канаді кажуть, що їх зустріли з розпростертими обіймами. Вони сподіваються, що зможуть залишитися без додаткового стресу через вимоги щодо постійного проживання. Але туга за домом не минає…

Джерело: СВС News