Home Blog Page 25

Британець, який воював за Україну, розповів про життя в російському полоні

Британець, який воював за Україну, заявив про ізоляцію в російському полоні та відсутність належної допомоги. Як розповідає ВВС, через півтора року ув’язнення він через листи розповів про поранення, умови утримання та відчуття, що про нього забули.

Колишній військовослужбовець армії Британії Гейден Девіс, який добровільно вступив до Інтернаціонального легіону ЗСУ, заявив про важкі умови утримання в російському полоні та відсутність повноцінної підтримки з боку британської влади.

33-річного британця захопили російські війська в Україні понад півтора року тому після бойового поранення на фронті.

Російська сторона звинуватила його у найманстві — участі у війні за матеріальну винагороду.

У грудні минулого року суд в окупованому Донецьку засудив Девіса до 13 років ув’язнення. Згодом московський суд додав ще два роки, визнавши початковий вирок недостатньо суворим. Таким чином загальний термін покарання зріс до 15 років колонії суворого режиму. Британія не визнає ані цей суд, ані російський контроль над окупованою територією.

Поранення на фронті та два місяці в підвалі

У листах, які Девіс передав BBC із місця утримання, йшлося, що його захопили після серйозного поранення під час боїв.

За його словами, після втрати зв’язку та загибелі побратима він самостійно намагався вибратися з небезпечної зони. Поранений військовий дістався зруйнованої будівлі з підвалом, де переховувався приблизно два місяці, доки його не виявили російські військові.

У своїх свідченнях він описував сильний біль, важку травму ноги та спроби самостійно обробляти рани без медичної допомоги.

Рік в одиночній камері

Після полону Девіса, за його словами, тривалий час утримували в ізоляції. Він повідомив, що майже рік провів в одиночній камері, а пізніше його перевели до спільного блоку з іншими в’язнями.

У листах він також заявляв про самотність, психологічний тиск і брак зв’язку з представниками британської влади. Колишній військовий вказував, що після багаторічної служби в армії розраховував на більшу підтримку.

“Я служив своїй країні 12 років у [британській] армії, а тепер, коли мені потрібна допомога та лікування, нікого це не обходить. Це ганьба!”

Водночас Міністерство закордонних справ Британії повідомило BBC, що підтримує контакт із родиною Девіса та надає консульську допомогу. У відомстві також засудили вирок, винесений у підконтрольному росії суді, назвавши обвинувачення у найманстві неправдивими.

Питання доступу до полонених

Правозахисні організації неодноразово заявляли про обмежений доступ міжнародних структур до ув’язнених у росії та на окупованих територіях. Зокрема, Міжнародний комітет Червоного Хреста повідомляв, що не має повного доступу до військовополонених, як це передбачено Женевськими конвенціями.

Джерела, близькі до Девіса, стверджували, що він має серйозну травму ноги та не отримує належної медичної допомоги.росія, зі свого боку, відкидає звинувачення у жорстокому поводженні з ув’язненими та заявляє, що дотримується міжнародних стандартів.

Чи можливий обмін

Активістка Анастасія Шевченко, яка допомагає військовополоненим і підтримувала зв’язок із Девісом, заявила, що інші країни іноді активніше залучаються до підтримки своїх громадян у полоні.

“Ставлення до нього у в’язниці погане, бо він британець, [росія каже], що він найманець”, – сказала Шевченко.

Водночас колишній британський військовий Шон Піннер, який сам перебував у російському полоні у 2022 році, пояснив, що участь Лондона в обмінах полоненими є вкрай складною через обмежений дипломатичний доступ і політичні фактори. За його словами, найреальніший шлях звільнення зазвичай проходить через переговори за участі України та міжнародних посередників.

У британському МЗС наголосили, що відповідно до міжнародного права військовополонених не можна переслідувати лише за участь у бойових діях. Також там вкотре закликали росію дотримуватися Женевських конвенцій і не використовувати полонених у політичних цілях.

Читайте також: “Росія намагалась зламати мене”: історія британця, який став українським морпіхом і пройшов полон

фото ілюстративне: Shutterstock

Як купити автомобіль у Канаді: що варто знати в 2026 році

Купівля автомобіля в Канаді має свої особливості, які важливо врахувати ще до підписання договору. Йдеться не лише про вибір між новим і вживаним авто, а й про обов’язкове страхування, реєстрацію, податки, технічні перевірки та способи оплати.

Migrant.biz.ua розповідає основні правила, витрати та нюанси, які варто знати перед покупкою машини, особливо новоприбулим українцям.

Канада має 10 провінцій і 3 території, і кожен регіон встановлює власні вимоги до реєстрації транспортних засобів, техогляду та документів. Однак є спільні правила: авто має бути зареєстроване, а страхування є обов’язковим без винятків.

Перед покупкою важливо перевірити місцеві вимоги. Наприклад, у деяких провінціях для вживаних автомобілів потрібен сертифікат безпеки, тоді як в інших технічний огляд може не бути обов’язковим для нових машин. Якщо авто купують в іншій провінції, можуть додатися витрати на транспортування та міжпровінційні податки.

Без страховки авто не видадуть

Автострахування в Канаді є обов’язковою умовою. Без чинного поліса забрати автомобіль або виїхати ним з дилерства неможливо.

У більшості провінцій страхування оформлюють через приватні компанії, але мінімальні вимоги контролює законодавство. Наприклад, сума мінімального покриття може суттєво відрізнятися залежно від регіону. У Квебеку частина страхового покриття надається через державну систему, а додаткові пакети оформлюються окремо.

Перед покупкою радять порівнювати страхові тарифи саме на ту модель авто, яку планують придбати, адже це може суттєво вплинути на загальні витрати.

Де купують автомобілі у Канаді

Нові автомобілі зазвичай продаються лише через офіційні дилерства. А ось вживані можна придбати кількома способами.

Найнадійніший варіант – дилерські центри. Часто там продають авто після завершення лізингу або trade-in. Такі машини зазвичай мають менший пробіг і зрозумілішу історію, але коштують дорожче.

Другий варіант – спеціалізовані компанії з продажу вживаних авто. Ціни тут часто нижчі, ніж у дилерів, але важливо перевіряти репутацію продавця.

Також популярними залишаються автомобільні аукціони. Це шанс купити машину дешевше, однак без досвіду є ризик придбати транспорт із прихованими дефектами.

Ще один поширений спосіб – купівля у приватних власників. Тут ціна може бути найвигіднішою, але покупець повинен ретельно перевіряти технічний стан, пробіг та історію ДТП.

Онлайн-аукціони: що варто знати

У Канаді працює кілька великих онлайн-аукціонів, де можна знайти як вживані, так і пошкоджені авто, вантажівки, мотоцикли або колекційні моделі.

Серед найвідоміших платформ – Copart Canada, AutoBidMaster, A Better Bid, ADESA Canada, EG Auctions та Collector Car Canada. Частина з них дозволяє брати участь у торгах навіть без дилерської ліцензії.

Аукціонна купівля може бути вигідною лише для тих, хто добре розуміється на технічному стані автомобілів або користується допомогою перевіреного брокера.

Лізинг, кредит чи повна оплата

У Канаді є три основні способи придбання автомобіля.

Лізинг (lease) – фактично довгострокова оренда авто на кілька років із регулярними платежами. Наприкінці терміну машину можна повернути або викупити.

Кредит (financing) – покупка з поступовою виплатою повної вартості. Після завершення виплат автомобіль переходить у власність покупця.

Повна оплата (cash) – одноразова оплата всієї суми. Для нових іммігрантів без кредитної історії це часто найреальніший варіант.

Як відбувається покупка нового авто

При купівлі нового автомобіля дилерство зазвичай оформлює більшість документів самостійно. Процес включає підписання договору, внесення депозиту, оформлення страховки, фінальний розрахунок і видачу номерних знаків.

Водночас базова ціна авто не завжди включає доставку, податки, додаткові аксесуари чи інші збори. Через це покупцям рекомендують відразу уточнювати повну кінцеву вартість.

Купівля вживаного авто: на що звернути увагу

Під час придбання вживаної машини особливо важливо перевірити технічний стан. Часто радять залучати незалежного механіка перед оплатою.

Продавець має надати документи з історією транспортного засобу. Після покупки авто потрібно зареєструвати, пройти необхідну перевірку безпеки та подати документи до місцевого транспортного відомства.

Якщо авто купують у дилера, частину формальностей часто бере на себе продавець. У разі покупки у приватної особи більшість процедур виконує покупець.

Чи потрібне місцеве водійське посвідчення

Для оформлення автомобіля потрібне водійське посвідчення. Іноземні документи в Канаді можуть діяти обмежений час після в’їзду – зазвичай до кількох місяців, але строки залежать від провінції.

У деяких регіонах посвідчення можна обміняти без іспитів, в інших – потрібно проходити тестування. Без чинних прав придбати авто можливо, однак оформити страховку буде значно складніше. Саме тому новоприбулим радять заздалегідь перевірити правила своєї провінції.

Податки та додаткові витрати

Крім вартості самого автомобіля, покупцям доведеться сплатити податки, реєстраційні збори, оформлення номерних знаків і, в окремих випадках, технічну інспекцію.

У Канаді діють різні типи податків – PST, HST, GST або QST, залежно від провінції. Якщо авто купується в одному регіоні, а реєструється в іншому, податки зазвичай сплачуються за місцем реєстрації.

Через це перед покупкою варто заздалегідь прорахувати не лише ціну машини, а й супутні витрати, які можуть суттєво збільшити фінальний бюджет.

Читайте також: Чому в Канаді майже не сигналять на дорогах: звичка, яка дивує українців

фото: Shutterstock

Vyshyvanka Fest 2026: два дні української культури в Лондоні

У Лондоні 22–23 травня відбудеться другий Vyshyvanka Fest 2026 — масштабний дводенний фестиваль, присвячений українській культурі, моді, мистецтву та спільноті.

Фестиваль пройде у Devonshire Square в центрі столиці та об’єднає українські бренди, дизайнерів, митців, блогерів і гостей з різних країн.

Організатори UA in UK community та Volkova Agency представлять сучасний погляд на українську ідентичність через fashion-покази, творчі майстер-класи, арттерапію та гастрономію. Подію створили як сучасний культурний простір, де вишиванка постає не просто традиційним одягом, а символом стійкості, спадщини та самоідентичності українців у світі.

Що буде на фестивалі?

Протягом двох днів гості зможуть відвідати pop-up простори українських брендів і lifestyle-проєктів, fashion-інсталяції із сучасними образами у стилі вишиванки, творчі воркшопи та тематичні лекції.

У програмі також:

– майстер-класи з вишивки;
– лекція «Коди української вишиванки: регіональні традиції та сучасна інтерпретація» від стилістки Зореслави Деяк;
– арттерапевтична сесія «Living Canvas: My Strength Between Two Worlds» із психологинею Юлією Гассановою;
– модельний воркшоп;
– networking для інфлюенсерів;
– гастрономічні колаборації та авторська кава FlatRed від чемпіона-бариста Вадима Грановського;
– фотозона та конкурс Best Vyshyvanka Look Award.

Окремою частиною фестивалю стане Vyshyvanka Fashion Video Showcase — міжнародний конкурс fashion-відео, натхненних українською культурою та сучасною вишиванкою. Учасники можуть подавати ролики тривалістю до однієї хвилини. Найкращі роботи покажуть під час фестивалю та опублікують у соцмережах проєкту.

Програма фестивалю

У п’ятницю, 22 травня, на гостей чекають pop-up зони, майстер-клас із вишивки, арттерапія, культурна лекція про традиції вишиванки та вечірній показ fashion-відео.

У суботу, 23 травня, організатори проведуть ще один воркшоп із вишивки, модельний тренінг, арттерапевтичну сесію та networking-зустріч для блогерів і креаторів.

Гості фестивалю також зможуть взяти участь у конкурсі на найкращий образ Best Vyshyvanka Look Award. Для цього потрібно прийти у вишиванці або сучасному образі з українськими мотивами, сфотографуватися у спеціальній фотозоні та долучитися до голосування.

Переможцям обіцяють подарунки від партнерів, професійні фото та символічну нагороду.

Вхід на Vyshyvanka Fest London 2026 безкоштовний, однак для участі в окремих активностях та майстер-класах потрібна попередня реєстрація. Деталі щодо реєстрації тут.

Читайте більше про головні події до Дня вишиванки в Британії

фото: Stock Holm / Shutterstock

Життя після переїзду: психолог про те, чому еміграція змінює людину

Переїзд до іншої країни часто сприймають як новий старт, однак за зміною адреси стоїть значно глибший процес. Нове середовище, інша мова, незнайомі правила та постійна необхідність адаптуватися впливають не лише на побут, а й на внутрішній стан людини.

Психологиня організації Opora Тетяна Малько у блозі пояснила, чому в еміграції навіть звичні речі можуть раптом почати виснажувати, та як у цей період формується нова внутрішня стійкість.

Далі – текст без змін.

«Якщо ви живете в іншій країні, ви, швидше за все, вже це відчували. Речі, які раніше давалися легко – спілкування, робота, побут – раптом починають вимагати зусилля. Іноді з’являється відчуття, ніби ви стали менш впевненими, менш зібраними. Ніби щось у вас змінилося – і не до кінця зрозуміло, що саме. З цим часто приходить думка: зі мною щось не так – чи це нормальна реакція?

Життєва ситуація

Ви опиняєтесь у середовищі, де звичні речі більше не працюють автоматично. Мова, правила спілкування, навіть прості побутові дії потребують уваги.  Там, де раніше була легкість, з’являється напруження. Там, де була впевненість – з’являється пауза перед дією. Це може виглядати як втрата опори. Але насправді це зміна умов, у яких ваш попередній досвід більше не дає швидких відповідей.

Внутрішній процес: що відбувається з особистістю

Змінюється не лише поведінка. Змінюється внутрішнє відчуття себе. Те, що раніше складалося у просте «я знаю, як діяти», більше не працює як цілісна система. Звичні ролі не підтверджуються новим середовищем. А нові ще не сформувалися. Усередині з’являється стан «між». Між тим, ким ви були в знайомих умовах, і тим, ким ще тільки стаєте тут. І в цьому стані природно немає швидких відповідей і відчуття визначеності.

Емоційна динаміка: які переживання закономірні

Ви можете помічати втому навіть від простих речей. Роздратування там, де раніше була спокійна реакція. Сумніви в собі, які раніше не з’являлися. І водночас – інтерес, бажання рухатися далі, відчуття, що відкривається щось нове. Ці стани можуть змінювати один одного або існувати паралельно.

Іноді це виглядає як внутрішня нестабільність: сьогодні є сили, завтра – різкий спад. Це не суперечність і не слабкість. Це спосіб, у який психіка перебудовується під нові умови.

Типова неефективна стратегія: що зазвичай відбувається

У цей період природно хотіти якнайшвидше повернути відчуття стабільності. І тут часто з’являються два полюси. Або ви починаєте триматися за попередній досвід: порівнюєте, знецінюєте нове, орієнтуєтесь тільки на те, що вже знайоме. Або, навпаки, намагаєтесь швидко стати «іншою людиною»: відмовитися від усього попереднього і адаптуватися будь-якою ціною. Обидві стратегії не дають опори. Тому що вони не враховують головне – ви зараз у процесі переходу, а не в точці стабільності.

Розвивальний вектор: у що це трансформується

Поступово формується інша якість стійкості. Вона вже не базується лише на звичних умовах. З’являється здатність орієнтуватися там, де немає готових рішень. Більше гнучкості у взаємодії з реальністю. Глибше розуміння себе поза звичними ролями. Ви починаєте поєднувати різні досвіди – без необхідності обирати лише один. І це створює нову внутрішню опору. Вона не повертає вас у попередній стан. Вона формує іншу конфігурацію – більш складну, але й більш стійку».

Насамкінець, психологиня радить питання для самоспостереження:

  • У яких ситуаціях ви особливо гостро відчуваєте, що «раніше було простіше»?
  • Де саме з’являється найбільше сумнівів у собі?
  • У яких моментах ви намагаєтесь діяти по-старому, навіть якщо це вже не працює?
  • Які стани всередині вас змінюються найчастіше?
  • Що нового у способі реагування або мислення ви вже починаєте помічати?

Вона акцентує: «Це не етап втрати себе. Це етап, у якому звичні способи жити перестають працювати, щоб з’явилися нові. І саме в цьому процесі поступово формується нова внутрішня опора».

Читайте також: “Я не живу ні там, ні тут”: психолог про внутнішню кризу українок за кордоном

Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. 

фото: Shutterstock

Бариста Вадим Грановський — про каву Flat Red як символ України за кордоном

Український бариста Вадим Грановський уже кілька років популяризує українську кавову культуру в Британії та на міжнародних майданчиках. Його авторський напій Flat Red із гранатовим соком подають на дипломатичних подіях, фестивалях і в престижних британських закладах, а сам він читає лекції про каву в університетах і працює з благодійними ініціативами на підтримку України.

В інтерв’ю NV FOOD Грановський розповів, як випадкове знайомство з британською specialty-кавою змінило його життя, чому українці відкритіші до експериментів, ніж європейці, та як кава може працювати як “м’яка сила” для країни.

Кава, після якої “ніби зупинився час”

Вадим Грановський пригадує, що його серйозне захоплення кавою почалося понад 20 років тому у Великій Британії. Тоді він вперше спробував напій у мережі Pret і був вражений зовсім іншим підходом до смаку та якості. За словами баристи, у той час він вважав Starbucks еталоном хорошої кави, однак у Pret його здивувала саме свіжа обсмажка та правильна текстура молока.

“Коли я вперше спробував цю каву, справді виникло відчуття, ніби час зупинився”, — згадує Грановський.

Він пояснив, що тоді вперше по-справжньому відчув смак самої кави, а не лише молока чи сиропів. Саме цей досвід підштовхнув його до пошуку specialty-закладів та глибшого знайомства з кавовою культурою.

Після цього Вадим почав активно шукати невеликі незалежні кав’ярні та обсмажувальні компанії у Лондоні. Особливе враження на нього справила легендарна британська компанія H.R. Higgins, яка постачає каву королівській родині. Бариста розповів, що саме тоді відкрив для себе світ моносортів і specialty-кави, де головною цінністю є якість продукту, а не масовість.

“У таких місцях головною цінністю була якість, а не лише бізнес-показники”, — зазначив він.

За словами Грановського, тоді великі мережеві кав’ярні просто зникли з його життя.

Як розвивалась specialty-кава в Україні

Бариста вважає, що сучасна українська кавова культура не виникла з нуля, а фактично переживає відродження. Він наголошує, що українці пили каву ще кілька століть тому, а сама традиція має глибоке історичне коріння.

Грановський зауважив, що у Києві specialty-заклади почали активно з’являтися приблизно у 2013 році. Серед перших він називає “Еспресо Кімнату”, “Чашку”, One Love та London Coffee House. На його думку, розвиток сучасної кавової сцени в Україні частково збігся з Революцією Гідності та подіями війни, однак це не випадковість.

“Кава стала своєрідним паливом для змін”, — переконаний бариста.

Водночас він наголошує, що українська кавова культура історично формувалася під впливом Османської імперії, а традиція приготування кави в джезві давно стала частиною українського побуту.

Грановський вважає, що одна з ключових рис української кавової сцени — відкритість до нового. Якщо в країнах із сильними гастрономічними традиціями суспільство часто болісно реагує на будь-які зміни, то українці легко приймають експерименти.

За його словами, саме тому в Україні постійно з’являються нові поєднання смаків, авторські напої та нестандартні рецепти. При цьому українська кавова культура сьогодні поєднує глибоку історію та сучасні тренди.

Flat Red — кава, яка стала українською візитівкою

Авторський напій Flat Red спочатку створювався як частина рекламної кампанії для Lexus у Києві. Однак згодом кава з гранатовим і апельсиновим соком стала справжнім хітом. Сьогодні Flat Red подають на міжнародних фестивалях, у посольствах та на благодійних заходах на підтримку України. Напій уже став своєрідною гастрономічною асоціацією з Україною для іноземців.

Грановський активно використовує каву як інструмент культурної дипломатії. Він представляв українську кавову культуру в Оксфорді, Давосі, Європейському банку реконструкції та розвитку та на міжнародних форумах.

За його словами, їжа й напої дають змогу достукатися туди, куди не достукаєшся офіційними словами.

“Люди вміють бездоганно, особливо дипломати, робити small talk, говорити ні про що або навіть щось обіцяти, а потім ніколи не виконувати. Але коли людина споживає щось смачне або п’є щось смачне, цей досвід залишається з нею. Це створює емоційну пам’ять. Саме тому я вважаю, що Україна ще дуже недопрацьовує у сфері гастрономічної дипломатії. А потенціал у нас колосальний — і в традиційній кухні, і в нових явищах, таких, як Flat Red”.

Бариста зізнається, що не прагне “руйнувати міфи” про Україну, а радше хоче пояснювати її світові.

“Україна — одна з європейських держав, яка формувала європейську цивілізацію. І наше місце — серед європейських народів, — наголосив він. — Досліджуючи українську культуру споживання кави, я бачу, що в багатьох аспектах ми не лише не відстаємо від Європи, а інколи навіть випереджаємо її. А культура споживання кави завжди була ознакою розвиненого суспільства — із традиціями, високою гастрономією та культурою”.

Читайте також інтерв’ю UA-Platform із Вадимом Грановським: Кава як символ:про Україну, Flat Red та каву на передовій з Вадимом Грановським

фото з Facebook Вадима Грановського

Чи можуть чоловіки в 22 роки виїжджати з України: коментар адвоката

Після змін у правилах перетину кордону в Україні виникло багато плутанини навколо формулювання “до 22 років включно”. Через це чоловіки, яким уже виповнилося 22 роки, почали масово цікавитися: чи мають вони право виїхати за кордон у 2026 році.

Як пишуть Факти, в 2025 році уряд дозволив виїзд за кордон чоловікам віком від 18 до 22 років, однак це правило поширюється не на всіх. Рречник Державної прикордонної служби Андрій Демченко повідомляв, що обмеження залишаються для окремих категорій держслужбовців, які можуть виїжджати лише у службове відрядження.

Що означає формулювання “до 22 років включно”

Адвокатка Дар’я Тарасенко пояснила, що найбільше суперечок викликала саме фраза з постанови Кабміну №1031 — “до 22 років включно”. Через це багато хто не розуміє, чи можуть виїжджати чоловіки, яким уже виповнилося 22 роки та кілька місяців.

За словами юристки, трактувати норму потрібно в контексті всієї постанови. Документ також містить зміни, де у низці пунктів вік “18 років” замінено на “23 роки”. Раніше ці положення стосувалися чоловіків, які могли виїжджати за певних умов — зокрема моряків, авіаперсоналу, супровідників, контрактників до 25 років, а також діячів культури та медійників.

Тепер, як пояснює адвокатка, для таких категорій ключовою межею стало досягнення 23-річного віку. Саме тому формулювання “до 22 років включно” фактично означає, що право на виїзд зберігається до моменту, поки чоловікові не виповниться 23 роки.

Водночас вона зауважує, що на практиці прикордонники можуть по-різному трактувати цю норму, тому питання для тих, кому вже виповнилося 22 роки, залишається чутливим.

Які документи потрібні для виїзду

Для перетину кордону чоловікам віком до 22 років включно необхідно мати:

– закордонний паспорт;
– військово-обліковий документ;
– відсутність запису про розшук у реєстрі “Оберіг”.

Юристка нагадує, що відповідно до постанови Кабміну №560 чоловіки від 18 до 60 років зобов’язані пред’являти військово-обліковий документ під час перетину кордону. Якщо такого документа немає — у виїзді можуть відмовити. Якщо ж у реєстрі є позначка про розшук — прикордонники мають право викликати поліцію.

Підтвердити військовий облік можна кількома способами:

– паперовим ВОД старого зразка;
– новим документом із ТЦК та СП;
– через застосунок “Резерв+”;
– через портал “Дія”.

Наразі влада не розглядає питання зниження мобілізаційного віку. Водночас у Верховній Раді вже обговорюють можливі нові вимоги для чоловіків 18–22 років. Нещодавно нардеп Руслан Горбенко заявив, що у разі масштабної мобілізації в рф Україна може запровадити обов’язкову базову загальновійськову підготовку перед виїздом за кордон для молодих чоловіків. Йдеться про те, що без проходження БЗВП виїзд за межі України у майбутньому може стати неможливим.

Читайте також: В яких випадках чоловіків 18-22 років не випустять за кордон: пояснення ДПСУ

фото: Freepik

Weekend Hopper: влітку громадський транспорт Лондона стане дешевшим

Цього літа пересуватися Лондоном у вихідні стане значно дешевше. Влада британської столиці оголосила про тимчасове розширення популярного тарифу Hopper, який дозволяє економити на автобусах і трамваях.

Нововведення має допомогти сім’ям та туристам легше планувати літній відпочинок і менше витрачати на транспорт.

Мер Лондона Садік Хан повідомив про запуск нового тарифу Weekend Hopper, який діятиме з 25 липня до 31 серпня 2026 року. У цей період щосуботи та щонеділі пасажири зможуть користуватися автобусами й трамваями необмежену кількість разів протягом усього дня, сплативши лише стандартний тариф у £1,75.

Наразі Hopper fare дозволяє робити необмежені пересадки на автобусах і трамваях лише впродовж однієї години після оплати. Новий формат уперше розширить цю можливість на цілий день у вихідні.

У мерії пояснили, що ініціатива спрямована на підтримку мешканців на тлі високої вартості життя. Особливо це стосується літніх канікул, коли сім’ї частіше користуються громадським транспортом для поїздок містом.

За підрахунками Transport for London, родина з двох дорослих і двох дітей до 16 років, яка здійснює щонайменше три автобусні поїздки за день, зможе заощадити до £7 на день або близько £14 за вихідні.

Новий тариф охопить шість літніх вікендів, включно з Bank Holiday Monday наприкінці серпня, коли в Лондоні традиційно проходить карнавал Notting Hill Carnival. У TfL вважають, що це допоможе мешканцям і туристам активніше відвідувати концерти, фестивалі, музеї, театри та інші літні події по всьому місту.

У мерії також підтвердили, що безкоштовний проїзд для дітей та підлітків до 18 років у лондонських автобусах і трамваях залишиться чинним.

Тариф Hopper запровадили ще у 2016 році після приходу Садіка Хана на посаду мера. Відтоді ціна на нього не змінювалася й залишається однією з найнижчих у Британії.

За даними влади, за десять років пасажири здійснили понад мільярд поїздок за цим тарифом. У мерії також нагадали, що автобуси залишаються найпопулярнішим громадським транспортом у столиці, а більшість жителів Лондона мешкають у пішій доступності від автобусних зупинок.

Мер наголосив, що громадський транспорт має залишатися доступним для всіх жителів столиці, особливо в умовах економічного тиску та зростання витрат домогосподарств.

Читайте також: Як новачкам не загубитись у Лондоні? Поради щодо транспорту

фото: Shutterstock

Найбагатші знаменитості Британії 2026: новий рейтинг Sunday Times

Британський шоу-бізнес, футбол і музична індустрія знову опинилися у центрі уваги після публікації нового рейтингу Sunday Times Rich List 2026, пише the Standart.

До рейтингу увійшли музиканти, спортсмени, письменники та телевізійні зірки, чиї статки обчислюються сотнями мільйонів фунтів. Крім того, список показав те, як тури, спортивні інвестиції та власні бренди перетворюють зірок на справжніх бізнес-магнатів.

Бекхем став першим спортсменом-мільярдером

Найгучнішою новиною рейтингу стало стрімке зростання капіталу Девіда та Вікторії Бекхемів. За оцінками Sunday Times, їхні спільні статки сягнули £1,185 млрд. Таким чином Девід Бекхем став першим британським спортсменом, який офіційно потрапив до клубу мільярдерів.

Основним фактором зростання називають інвестиції Бекхема у футбольний клуб Inter Miami. Після переходу Ліонеля Мессі вартість клубу суттєво зросла. Додатково збільшився й прибуток модного бренду Вікторії Бекхем, який, за даними рейтингу, перевищив £100 млн доходу.

Справжнім проривом року стало повернення гурту Oasis. Ноел і Ліам Галлагери, за даними Sunday Times, накопичили близько £375 млн. Основну частину прибутку принесло возз’єднання гурту та масштабний тур із 41 концертом, який зібрав майже £400 млн касових зборів. Додатковий фінансовий ефект дала й підготовка до продажу прав на пісні Oasis.

Хто ще у списку найбагатших

Серед найбагатших знаменитостей Британії також опинилися:

– письменниця Джоан Ролінг — £975 млн;
– композитор Ендрю Ллойд Веббер — £516 млн;
– Елтон Джон — £480 млн;
– Мік Джаггер — £450 млн;
– Кіт Річардс — £450 млн;
– Льюїс Гамільтон — £435 млн;
– Ед Ширан — £410 млн;
– Браян Мей — £360 млн;
– Шарлотта Тілбері — £355 млн.

До рейтингу «40 до 40» вперше увійшов боксер Тайсон Ф’юрі зі статками £162 млн. Його випередили лише Ед Ширан, Гаррі Стайлз та Адель.

Також у списку з’явилася Дуа Ліпа зі статками £150 млн, а актор Деніел Редкліфф, відомий роллю Гаррі Поттера, посів 39 місце зі £103 млн.

Багатії залишають Британію

У Sunday Times зазначили, що кількість мільярдерів у Британії продовжує скорочуватися. Наразі у країні налічується 157 мільярдерів, це на 20 менше, ніж чотири роки тому.

Упорядник рейтингу Роберт Воттс заявив, що дедалі більше заможних британців переїжджають до ОАЕ, Швейцарії та Монако. За його словами, частина іноземних мільярдерів, які раніше мешкали у Британії, залишили країну через зміни у фінансовій та податковій політиці. Це створює виклики для британської економіки та податкової системи.

Читайте також: Хто володіє мільярдами у Британії: топ-15 найбагатших людей у 2026 році

ілюстрація: АІ

“Війна привела мене до сурогатного материнства”: ВВС про історії українок

Поки в Україні триває війна, дедалі більше жінок звертаються до сурогатного материнства як до способу вижити та заробити на майбутнє. Про це йдеться у статті ВВС.

До повномасштабного вторгнення Україну часто називали другим найбільшим центром комерційного сурогатного материнства після США. Після нападу росії кількість програм тимчасово різко скоротилася, однак зараз ринок майже повернувся до довоєнного рівня. Багато жінок наважуються народити дитину для іноземців через фінансові труднощі.

Втім, Верховна Рада розглядає законопроєкт, який передбачає значно жорсткіший контроль над галуззю та фактичну заборону для іноземців користуватися послугами українських сурогатних матерів. Саме іноземні пари нині становлять приблизно 95% клієнтів.

ВВС наводить приклад 22-річної Каріни Тарасенко з Донеччини, яка зараз перебуває на шостому місяці вагітності. Дитина, яку вона виношує, генетично належить іноземному подружжю. Жінка розповіла, що до сурогатного материнства її підштовхнула саме війна: після того як Бахмут перетворився на одну з найгарячіших точок фронту, її родина втратила дім і переїхала до Києва. Роботу знайти не вдавалося, а грошей не вистачало навіть на базові потреби.

«Війна привела мене до сурогатного материнства», — зізналася Каріна.

За народження дитини жінка має отримати близько 17 тисяч доларів — це майже удвічі більше за середню зарплату в Україні. Спочатку контракт передбачав вищу суму, однак виплату скоротили після того, як один із близнюків, якими вона була вагітна, не вижив.

Вона додала, що до вторгнення ніколи б не замислилася над таким рішенням. Попри сумніви на початку, українка тепер планує стати сурогатною матір’ю ще не один раз, аби накопичити гроші на власне житло.

«Через війну кількість жінок у відчаї зростає»

Прихильники законопроєкту заявляють, що індустрія перетворила народження дітей на бізнес і використовує фінансово вразливих жінок. Крім того, на тлі демографічної кризи частина політиків вважає неприйнятним те, що українки народжують дітей для іноземців.

Правозахисниця Марія Дмитрієва, яка виступає проти будь-якого сурогатного материнства, переконана, що війна лише посилила проблему.

«Через війну кількість жінок у відчаї зростає, і клініки пропонують їм цю можливість, бо західні пари хочуть дешево «купувати» дітей», — заявила вона.

Активісти також критикують рекламні кампанії клінік. Одне з оголошень, створене за допомогою штучного інтелекту, показувало жінку, яка змушена обирати між дровами для опалення та одягом для дітей. Інша кампанія найбільшої української клініки BioTexCom свого часу рекламувала «Black Friday-знижки» на сурогатне материнство.

Водночас є й ті, хто захищає систему сурогатного материнства. Подружжя з Лондона Гіматрадж і Раджвір Баджва після багаторічних невдалих спроб завести дитину звернулося саме до української клініки.

У Британії дозволене лише альтруїстичне сурогатне материнство, де жінка не отримує винагороду, окрім компенсації витрат.

Подружжя пояснило, що в Україні процедура є чіткішою юридично та значно дешевшою, ніж у США.

За програму в Україні вони заплатили близько 65 тисяч фунтів стерлінгів. Після народження сина родина кілька місяців провела у Києві, поки оформлювали документи на дитину. У цей час місто перебувало під російськими обстрілами.

«Це було страшно й сюрреалістично», — згадала Раджвір.

Подружжя виступає проти нового законопроєкту і каже, що саме сурогатне материнство «зробило їх родиною».

Сама Каріна також не погоджується з твердженнями про експлуатацію жінок: «Ніхто нас не змушує. Це моє тіло, моє рішення».

Українка побоюється, що нові правила можуть зруйнувати її плани. Водночас вона зізнається, що вже прив’язалася до дитини, яку носить під серцем: «Я знаю, що це не моя дитина, але люблю її. Я розмовляю з нею…. Кажу, що її батьки вже чекають на неї».

Читайте також: “Україна не зникне”: the Guardian про життя і народження дітей під час війни

фото ВВС

Від медсестер до інженерів: кого активно шукають роботодавці у США

У США дедалі гостріше відчувається нестача працівників у низці сфер, від медицини до будівництва та IT. Парадоксально, але саме ці професії в Україні часто залишаються недооціненими, а спеціалісти змушені або шукати роботу за кордоном, або змінювати фах через низькі зарплати та нестабільний ринок праці, пише РБК-Україна.

Американські роботодавці активно шукають працівників і готові пропонувати конкурентні зарплати, бонуси та соціальні пакети. Водночас українські фахівці у багатьох із цих галузей роками стикаються з браком можливостей удома.

  • Медсестри та доглядальники

Однією з найбільш дефіцитних професій у США залишаються медсестри та працівники догляду за літніми людьми. Причинами називають старіння населення та кадрову кризу після пандемії COVID-19.

За даними американського Бюро трудової статистики, попит на таких спеціалістів лише зростатиме до 2030 року. У середньому медсестри у США заробляють близько 75–80 тисяч доларів на рік.

Тим часом в Україні багато дипломованих медиків працюють за низькі зарплати або виїжджають до країн Європи на роботу доглядальниками, часто маючи значно вищу кваліфікацію.

  • Вчителі природничих наук

Американські школи також переживають гострий дефіцит педагогів, особливо вчителів математики, фізики, біології та хімії. У деяких штатах через нестачу кадрів навчальні заклади скорочують кількість предметів або переводять учнів на спрощені програми.

В Україні ж чимало педагогів залишають професію через низькі доходи. Молоді вчителі нерідко змушені шукати додатковий заробіток або повністю змінювати сферу діяльності.

  • HVAC-інженери

У США стабільно зростає попит на спеціалістів із систем опалення, вентиляції та кондиціонування. Американський ринок потребує понад 200 тисяч таких працівників. Фахівці займаються монтажем та обслуговуванням систем у житлових будинках і комерційній нерухомості. Оплата праці може сягати 25–40 доларів за годину.

Водночас українські профільні заклади щороку випускають сотні спеціалістів, які часто не можуть знайти стабільну високооплачувану роботу за фахом.

  • Будівельники, зварювальники та електрики

Будівельна галузь США також відчуває серйозний кадровий голод. Особливо бракує електриків, зварювальників, бетонників та мулярів. Американська влада інвестує великі кошти в інфраструктурні проєкти, однак компаніям не вистачає кваліфікованих працівників.

Значна частина таких спеціалістів з України вже працює у країнах Європи.

  • IT-підтримка та системні адміністратори

Малий і середній бізнес у США активно шукає працівників для підтримки комп’ютерних мереж та внутрішніх IT-систем. Для таких вакансій зазвичай достатньо базових навичок адміністрування та хорошого рівня англійської мови. Зарплата стартує приблизно від 55 тисяч доларів на рік.

На тлі розвитку IT-освіти в Україні дедалі більше людей мають необхідну базову підготовку, однак не всім вдається знайти роботу без досвіду.

  • Помічники юристів

Американські юридичні компанії також активно шукають паралігалів — спеціалістів, які допомагають юристам із підготовкою документів та перевіркою контрактів. Для такої роботи не потрібна повна адвокатська ліцензія, а зарплата може становити 50–60 тисяч доларів на рік.

В Україні ж ринок праці давно перенасичений юристами, через що багато випускників не можуть знайти роботу за спеціальністю.

  • Інженери

Попит на інженерів у США залишається стабільно високим, особливо у сферах механіки, електрики та будівництва. Додатково ринок стимулюють інвестиції у “зелену” енергетику та запуск нових виробництв.

Українські інженери традиційно мають сильну технічну освіту, однак через невисокі зарплати багато хто залишає професію або переходить в інші сфери.

Читайте також: Грін-карта з першого разу і 500 заявок на роботу: досвід українки в США

фото: Shutterstock

Translate »