“Йому потрібне дитинство, яке має бути,” – каже мати про сина після втечі від війни. Розуміючи необхідність безпечного притулку Ольга Жарко обрала Калгарі. Про її історію і не тільки розповідає CBC News.
Спочатку Ольга зі своєю родиною втекла до Чехії, намагаючись розібратися, що робити далі.
“Я дізналася, що Канада відкрила програму для українців, які тікають від війни, і ми вирішили подати заявку”, – сказала Ольга. “Це було просто на всякий випадок, адже ми не знали, як може загостритися ситуація.”
Родині не довелося довго чекати, перш ніж настав час робити чергову зміну – на початку 2022 року вони отримали канадські візи та почали розглядати свої варіанти в Калгарі.
“Мій чоловік досі в Україні”
Вони остаточно вирішили переїхати до Канади після того, як Чехія оголосила, що не продовжуватиме тимчасового захисту для українців з довгостроковими візами з інших країн.
“Ми прибули [до Калгарі] наприкінці березня з моїм сином Борисом та моєю мамою Альоною”, – сказала Ольга. “Мій чоловік досі в Україні.”
Чоловік Ольги був змушений залишитися в Києві через воєнний стан, який зобов’язує чоловіків віком від 18 до 60 років залишатися та допомагати українській армії, якщо буде потрібно.
Хоча чоловіка Ольги ще не закликали приєднатися до армії, вона не знає, що буде в майбутньому.
“Я зараз не знаю, коли мій чоловік зможе приїхати сюди або [чи] ми зможемо поїхати в Україну”, – сказала вона. “Але, звичайно, ми хочемо бути разом.”
Новоприбулі спочатку жили з місцевою сім’єю, яка погодилася їх прийняти, коли вони вперше прибули до Калгарі, а тепер орендують квартиру в їхньому будинку.
Хоча Ольга вдячна за підтримку та можливість почати нове життя, вона не може не хвилюватися про свого чоловіка та інших родичів, які залишилися в Україні.
Вона вважає, що нинішня ситуація трохи легша для її сина, оскільки він “більш гнучкий” і “адаптивніший” порівняно з батьками, які важко справляються з розлукою.
Проте він уже сказав батькам, що хоче бути ближче до батька і повернутися в Україну.
“Я не знаю, коли закінчиться війна”, – сказала Ольга. “Йому потрібне дитинство, яким воно має бути. Він повинен мріяти про щось таке, як новий велосипед чи, не знаю, поїздку в Діснейленд, а не про те, коли закінчиться війна і наш будинок не розбомблять.”
Келлі Ернст, головний програмний офіцер Центру для новоприбулих у Калгарі, повідомила, що до Канади (станом на літо 2023 року) прибуло понад 200 000 українських біженців.
За її оцінками, близько 20 000 біженців переїхали до Калгарі, і в найближчому майбутньому очікується прибуття більшої кількості.
Ернст вважає, що два найбільші бар’єри, з якими вони стикаються, – це пошук житла та навчання на англомовних курсах.
Хоча деякі новоприбулі вільно спілкуються англійською, інші відчувають труднощі та “дуже мотивовані” відточувати свої мовні навички, щоб знайти хорошу роботу.
“Ми знаємо, що список очікування на державні курси англійської мови понад 4 000 осіб, тому це справжня нагальна потреба [на даний момент]”, – сказала Ернст. І додала, що є й інші варіанти, наприклад, курси з викладачами-волонтерами або платні приватні уроки.
Центр для новоприбулих працює над організацією більшої кількості курсів, щоб задовольнити потреби українських біженців.
“Вони хочуть бути самодостатніми”
Як же українські новоприбулі справляються зі своїми витратами без роботи?
За словами Ернст, для тих, хто потребує фінансової підтримки, доступні декілька державних грантів. Але це не те, чого прагнуть більшість українських новоприбулих.
“Я думаю, дуже важливо розуміти, що новоприбулі, яких ми бачимо, на 99 відсотків хочуть бути самодостатніми і хочуть мати змогу влаштовувати своє життя самостійно”, – сказала вона.
Ользі Жарко пощастило. Вона обрала Калгарі своїм новим домом, тому що її попередній роботодавець в Україні мав офіси в Калгарі, і вона знала, що має шанс знайти хорошу роботу.
Хоча її не найняли одразу, їй вдалося отримати пропозицію від тієї ж компанії через кілька місяців після переїзду до Канади.
“Це велике полегшення, тому що я знаю, що маю роботу, і життя буде більш стабільним, більш передбачуваним”, – сказала вона. “Я можу планувати щось більше, ніж те, що маємо зараз.”
Для Марини Янкули, українки, яка переїхала до Калгарі в квітні, пошук роботи виявився складним.
“Мені потрібно почати все з нуля”, – сказала Янкула. “Мені трохи сумно від цього, тому що… я мала високу посаду в Україні в найкращій онлайн-школі.”
Вона також має диплом бізнес-школи, але каже, що її досвід і навички поки що не допомогли, і їй було важко отримати навіть одну співбесіду.
“Мені потрібно почати все з нуля”, – сказала Янкула. “Мені трохи сумно від цього, тому що… я мала високу посаду в Україні в найкращій онлайн-школі.”
“Я мала дуже гарне життя в Україні”
Сестра Марини, яка працювала головною медсестрою в стоматологічній клініці в Дніпрі, також не мала особливої удачі і працювала на випадкових роботах, відвідуючи курси англійської мови п’ять днів на тиждень.
Дві сестри вирішили покинути Україну після того, як минулого року стали свідками “потужного вибуху” неподалік від їхнього будинку.
“Я мала дуже гарне життя в Україні, чесно кажучи, і ніколи не думала про переїзд до іншої країни. Але минулого року, звичайно, змінилося ставлення всіх українців”, – сказала Янкула.
Сестри вирішили переїхати до Калгарі після того, як їм сказали, що місто схоже на їхнє рідне. Їх також привабила природа та нижча вартість життя в Альберті.
Після прибуття до Калгарі вони зупинилися в готелі на пару тижнів завдяки підтримці центру для новоприбулих.
Хоча спочатку було важко знайти потрібний варіант житла — і їм довелося переходити між різними орендованими варіантами через відсутність кредитної історії та постійної роботи — тепер вони знайшли місце для проживання.
Янкула переповнена та вдячна за підтримку, яку вона отримувала досі.
“Я бачу, як українці живуть тут”
Вона сказала, що центр змусив її почувати себе комфортно, майже як вдома.
“Вони з вами в кожен момент, коли вам це потрібно, і це справді чудове відчуття всередині. … Я сказала мамі кілька днів тому, що я відчуваю себе тут собою”, – сказала вона.
Тепер Марина планує залишитися в Калгарі зі своєю сестрою. Вона надихається іншими українцями, які відбудували своє життя, і сподівається йти їхніми слідами.
“Я бачу, як українці живуть тут. Я бачу… як вони будують своє життя тут, і я впевнена, що буду з ними”, – сказала вона. “Я зроблю тут наше чудове життя і стану справжньою канадкою з українською душею.”
головне фото Freepik
