Blog 1 - Page 654 of 739

9 найкращих міст для життя в Канаді

-

25.02.2024

Якщо ви зацікавлені в тому, щоб облаштувати себе і свій дім у новому місці, тоді Канада може бути саме тим місцем, де ви зможете почати все спочатку!

Канада відома своєю високою якістю життя – жителі країни славляться своєю доброзичливістю і ввічливістю – до того ж, країна має мальовничі пейзажі.

Розглянули найкращі місця для життя в Канаді для роботи, сім’ї, імміграції, виходу на пенсію.

Найкращі місця для роботи в Канаді

Торонто, провінція Онтаріо, – фантастичне місто для працюючих професіоналів. Воно розташоване на північно-західному березі озера Онтаріо, і його часто плутають зі столицею Канади, оскільки це місто так люблять канадці.

Торонто – космополітичний центр, що привертає увагу світової спільноти своїми стабільними можливостями для ведення бізнесу та працевлаштування. Тут розташована “Велика п’ятірка” – п’ять банків, які домінують у банківській галузі Канади.

Ті, хто зацікавлений у розвитку або продовженні своєї роботи в галузі фінансів чи економіки, будуть процвітати в Торонто.

Фінанси – не єдина галузь, де є можливості для працевлаштування в Торонто. Місто є найбільш густонаселеним у всій Канаді, а це означає, що тут є безліч можливостей у таких галузях, як освіта, медико-біологічні науки, технології та готельно-ресторанний бізнес.

Прогнозується, що ринок праці міста продовжить зростати в найближчі роки, оскільки багатогалузеві переваги різноманітного населення створюють ще більший пул можливостей для працевлаштування.

Монреаль, який раніше називали бізнес-центром Канади, є ще одним фантастичним вибором для тих, хто шукає роботу. Квебек з міцно вкоріненою канадською культурою праці пропонує робочі місця в різних галузях.

Найдешевші місця для життя в Канаді

Шербрук, Квебек, розташований у самому серці Східних містечок Квебеку і має прекрасне поєднання сільських і міських рис. Оточений парками, горами та річками, місто поєднує в собі красу природи та процвітаючий культурний центр.

Шербрук має безліч доступного житла, а рівень безробіття в місті нижчий, ніж в середньому по країні. За даними, вартість життя в цьому районі на 30% нижча, ніж у Монреалі, тому Шербрук є чудовим місцем для тих, хто сподівається переїхати з меншим бюджетом.

Едмонтон – чудовий вибір для тих, хто шукає доступне житло. Едмонтон має хороший ринок праці та дуже стабільний ринок житла, що є перевагами для переїжджаючих, які стежать за своїми витратами.

Найкращі місця для проживання в Канаді для сімей

У Канаді є великий вибір, коли йдеться про хороші міста для створення сім’ї. Ви повинні взяти до уваги рівень злочинності, систему освіти та зручності, що пропонуються в прилеглих районах.

Едмонтон, провінція Альберта, має чудову репутацію безпечного та доступного міста, яке надає доступ до виняткових систем догляду за дітьми та освіти. Едмонтон має величезний вибір зручностей для сімейного відпочинку, таких як зоопарк Едмонтон-Веллі, Світ науки TELUS і парк Форт Едмонтон.

В Едмонтоні є ціла низка районів, які ідеально підходять для виховання дітей, наприклад, житловий район Гленора або дуже доступне за ціною містечко Амблсайд. Ці райони, хоча й безпечні та бюджетні, не йдуть на компроміси, коли мова йде про якість життя та доступ до природних парків і піших прогулянок.

Труа-Рів’єр, Квебек, є ще одним відомим вибором для сімейного відпочинку. Воно розташоване на північному березі річки Святого Лаврентія, є одним з найстаріших поселень Канади і пропонує як приватні, так і державні школи.

Найкращі місця для життя в Канаді для іммігрантів

Безумовно, найкращою провінцією Канади для іммігрантів є Онтаріо. В Онтаріо є низка міст, які пропонують фантастичні можливості для іммігрантів.

Віндзор, Онтаріо, – місто на південному березі річки Гудзон. Рівер, прямо навпроти американського міста Детройт. Як одне з найбільш культурно різноманітних міст Канади, воно пропонує доступне житло та швидкий доступ до CША.

Провідними галузями економіки Віндзора є автомобільна промисловість, виробництво, туризм та державні послуги. У Віндзорі переважають близькосхідні, італійські, азіатські та європейські громади.

Віндзор також має низку законодавчих політик і послуг, які допомагають полегшити перехідний період для іммігрантів, які оселяються в місті, наприклад, Місцеве імміграційне партнерство графства Віндзор-Ессекс.

Було б неправильно обговорювати найкращі міста для імміграції, не згадавши про Торонто, Онтаріо. Жвава економіка міста та його різноманітне населення сприяють створенню динамічного та цікавого середовища для потенційних іммігрантів.

Найкращі місця для життя на пенсії в Канаді

Розташований на Ванкувер Айленд, Вікторія, Британська Колумбія – ідеальне місце для пенсіонерів, які шукають спокійне і красиве місце для виходу на пенсію. Місто має високу кількість лікарів на душу населення, а в поєднанні з м’якою погодою воно є чудовим притулком для пенсіонерів.

Вікторія відома своєю чудовою дикою природою, а численні прибережні острови пропонують чудові пляжі та можливість зблизитися з природою. Це безпечне і привітне місто з сильним почуттям спільноти.

Податки на нерухомість у Вікторії низькі, хоча вартість життя трохи вища за середню в порівнянні з іншими канадськими містами. У Вікторії є загальновідомі місця для пенсіонерів, такі як Сааніч.

Парксвілл, Британська Колумбія, має найвищу в країні кількість людей похилого віку на душу населення і чудовий середземноморський клімат. Чудові піщані пляжі та розслаблений стиль життя дуже приваблюють пенсіонерів.

Найкращі місця для життя в Канаді для молодих людей

Монреаль, Квебек, називають уособленням французької Канади, адже це найбільше місто провінції. Розташований на острові в річці Святого Лаврентія, Монреаль є обов’язковим для відвідування містом як для гостей, так і для людей, які сподіваються переїхати сюди на постійне місце проживання.

Що робить Монреаль ідеальним для молодих людей, так це його репутація веселого та доступного міста; Монреаль – це місто, яке ніколи не спить, з цілорічними фестивалями та сотнями атракцій. Він також має безліч можливостей для працевлаштування в різних галузях.

Це також фантастичне місто для студентів, адже сім престижних і авторитетних університетів називають Монреаль своєю домівкою. Однак варто зазначити, що знання французької мови є обов’язковим для того, щоб по-справжньому відчути все найкраще, що є в цьому місті.

Видатні парки, наповнені культурою музеї та численні заклади харчування – все це сприяє блискучій репутації Монреаля. Молоді люди можуть обрати для себе різноманітні райони Монреаля: від модного і жвавого нічного життя в центрі міста до чарівних приміських районів, що знаходяться на околицях.

Ванкувер, Британська Колумбія, є ще одним варіантом вибору для молодих людей. Зокрема, Ванкуверський Вест-Енд наповнений нічним життям, кафе та можливостями для формування нових зв’язків у різноманітному місті.

Найкращі місця для життя в Канаді для студентів

Оттава, провінція Онтаріо, є столицею Канади і одним з найбільш рекомендованих міст для студентів. В Оттаві розташовано 29 музеїв і знаменитий канал Рідо – 202-кілометровий канал, який є популярною туристичною пасткою для катання на ковзанах у зимові місяці.

В Оттаві є цілий ряд університетів на вибір, і всі вони виграють від культурного розмаїття, яке пропонує Оттава.

Університет Оттави є найбільшим франко-англійським двомовним університетом у світі – це лише один із прикладів того, що університети Оттави також відомі своєю популярністю серед іноземних студентів.

Інші міста, такі як Торонто і Монреаль, також вважаються студентськими центрами країни – для тих, хто прагне більш швидкого темпу життя, Торонто може бути хорошим вибором, в той час як Оттава ідеально підходить для студентів, які живуть у сільській місцевості або в студентських містечках.

Найкращі місця для проживання в Канаді для самотніх людей

Для тих, хто шукає кохання, Квебек, Квебек, є ідеальним місцем. Квебек розташований на східній стороні Канади. Це красиве місто, на яке явно вплинув французький дизайн.

Одне з найбільш компактних міст Канади, Квебек, сповнене чарівності, а його довгі, звивисті бруковані дороги – чудове тло для самотніх людей, які сподіваються завести нові знайомства, неважливо, серйозні чи несерйозні.

Яскраве нічне життя можна знайти вздовж Великої алеї та вулиці Сен-Жан, а також у місті є кілька хороших барів і ресторанів, які ідеально підходять для побачень. У Квебеку дуже доброзичлива атмосфера, мешканці розмовляють французькою та англійською мовами.

Інші міста, такі як Торонто, Ванкувер і Монреаль, також настійно рекомендуються для самотніх людей, оскільки жваве середовище і розлогі райони пропонують безліч місць для спілкування.

Найкращі місця для життя в Канаді для ЛГБТ+ спільноти

У Торонто є два фантастичні ЛГБТ+ райони. Гей-селище та Квір-Вест – це спеціальні місця для представників ЛГБТ+ спільноти, сповнені квір-культури.

Гей-селище (більш відоме як The Village), оточене вулицями Church та Wellesley, є найбільшою гей-спільнотою Канади. Район наповнений смачними ресторанами, модними та ризикованими магазинами, а також нічним життям, яке є безпечним та привітним для ЛГБТ+ членів спільноти.

Протягом року в Торонто проходить кілька прайдів, а також такі заходи, як Марш транссексуалів і лесбійок. Це особливо гарне місто для тих, хто сподівається активно взаємодіяти з ЛГБТ+ спільнотою.

Квір-Вест знаходиться на Квін-Стріт-Вест біля парку Трініті-Беллвудс і відомий своїм мистецтвом і культурою, з багатьма галереями поблизу. Тут також проходить кінофестиваль Toronto Queer West Film Festival

Для тих, хто прагне більш невимушеної атмосфери, ви не можете пропустити Гей-село у Ванкувері. Прикрашена райдужними переходами та рожевими вивісками, Деві-стріт є визначною вулицею Ванкувера для ЛГБТ+ спільноти.

Читайте також, 6 найкращих музеїв Торонто.

Британія припиняє приймати українських біженців: сім’ї залишаються розділеними

Oksana Serediuk

-

25.02.2024

0

Британія припиняє приймати українських біженців: сім’ї залишаються розділеними

Британське МВС без попередження змінило візові правила для українців. Раніше біженці могли практично без обмежень переїжджати до Великої Британії за програмою возз’єднання сімей (Ukraine Family Scheme) або Homes for Ukraine.
42-річна Ольга Брандес-Шитикова не змогла возз’єднатися зі своїм 11-річним сином після того, як цього тижня уряд Великої Британії без попереджень змінив правила отримання віз. Про це пише The Times.

Українка планувала подати заяву, щоб перевезти до Великої Британії свого сина Микиту, який проживає зі своєю 69-річною бабусею в Чернівцях.

Раніше Микита жив із батьком, але цього року його мобілізували.

Ольга цього тижня чекала, щоб подати заяву на отримання візи для Микити за програмою Ukraine Family Scheme. Перш ніж перевозити дитину, хотіла знайти роботу й власне житло.

На британські острови вона переїхала за програмою Homes for Ukraine із 17-річною донькою Євгенією та знайшла постійну роботу в супермаркеті Lidl у Кройдоні (великому районі на півдні Лондона). Але минулого понеділка британське МВС раптово без попереднього повідомлення закрило програму Ukraine Family Scheme.

Представники міністерства наполягали на тому, що закриття програми не завадить українським біженцям, які бажають приїхати до Великої Британії, адже також можна подати заявку й отримати візи за програмою Homes for Ukraine (HfU), для чого потрібен спонсор із Великої Британії.

Віза до Великої Британії: правила змінилися

Але пізніше з’ясувалося, що критерії відбору спонсорів змінилися. Спонсором українського біженця може бути тільки громадянин Великої Британії чи Ірландії або ж іноземні громадяни з постійним статусом у Великій Британії.

Раніше спонсору був потрібен тільки дозвіл на перебування у Великій Британії на пів року. Це означало, що всім українським біженцям, які вже перебувають у країні, надавалося таке право.

У британському МВС пояснюють зміни тим, що потрібні гарантії, що спонсор зможе надати “стабільне й довгострокове житло” біженцям.

Але через такі зміни Ользі Брандес-Шитиковій довелося відчайдушно шукати того, хто міг би виступити спонсором і допомогти її синові переїхати до неї.

За словами українки, зараз її син “думає, що його зрадили” та планує дістатися до Великої Британії самостійно.

Розмови про це змушують мене плакати. Існували вимоги. Мені було потрібно заробити більше грошей, будинок трохи більший, щоб син міг жити з нами. Я всього цього домоглася. Я вважаю, що зробила все, чого від мене хотів уряд. Знайшла роботу й нове житло, щоб у мого сина була своя кімната. А тепер змінили правила, ми на таке не очікували, — пояснила вона.

За словами Ольги, синові лише 11, у серпні виповниться 12. Він заявляє, що все одно спробує виїхати за кордон, хоча документів у нього немає.

Я йому сказала, що потрібно отримати документи, і ми їх йому зробимо. Він часто хворіє, і ми думаємо, що це тому, що він дуже нещасний, — пояснила Ольга.

МВС не анонсувало змін у візових правилах

Про зміни щодо критеріїв відбору офіційно не повідомлялося. Натомість міністри заявили, що продовжують візи на 18 місяців для тих, хто вже проживає у Великій Британії.

Заяви офіційного представника прем’єр-міністра теж додали плутанини. Він сказав, що зміни не завадять українським біженцям приїжджати до Великої Британії.

“Просто для ясності, оскільки я бачив деякі повідомлення. Закриття сімейної програми не завадить тим, у кого є сім’ї у Великій Британії, приєднатися до них. Громадяни України, які підходять під критерії сімейної програми для України (Ukraine family scheme), усе одно зможуть подати заявку в межах програми Homes for Ukraine”, — заявив він.

Ольга Брандес-Шитикова звернулася по допомогу до організації Work Rights Centre, яка надає безплатні консультації мігрантам і біженцям у Великій Британії.

Люк Пайпер, керівник відділу з питань імміграції в центрі, заявив, що зміни стали “повною несподіванкою” для відділу юридичних консультацій.

За його словами, ці зміни не пов’язуються із заявами британського уряду про солідарність із Україною.

Переїзд у Велику Британію: потрібен спонсор із британським громадянством

Щоб допомогти Ользі подати заяву на переїзд її сина до Великої Британії за схемою Homes for Ukraine, пішло вісім тижнів.

“Але в понеділок нам довелося повідомити, що в неї більше немає на це права. Ситуація в Україні залишається небезпечною, особливо для дітей. Зміни означають, що українець, який перебуває у Великій Британії без постійного статусу, не може запросити свого родича, щоб приїхати за програмами допомоги Україні. Тепер потрібно шукати когось із британським громадянством або постійним статусом, готового спонсорувати родича. Але це може бути складно”, — пояснив він.

Ольга Брандес-Шитикова з донькою приїхали за програмою Homes for Ukraine у травні. Але їхній спонсор виявився шахраєм, що ускладнило перші кілька місяців проживання у Великій Британії: були проблеми з імміграційним статусом.

Зрештою вони все ж отримали дозвіл залишитися на британських островах.

П’ять місяців ми намагалися домогтися того, щоб МВС розібралося в наших документах. Для мене це був жахливий час. Я дотримуюся всіх правил, про які мене просило МДВ, але через зволікання моєму синові довелося залишитися в Україні довше,- каже Ольга.

“Мені дуже страшно від того, що син далеко від мене, але добре, що поруч донька. Але ми не повна сім’я зараз. Чоловік залишився в Україні, тому що ми маємо битися”, — пояснила українка.

За її словами, спочатку вона хотіла залишитися в Україні, але передумала, коли недалеко від її будинку впала ракета, а на війні загинула близька людина.

Читайте також, уряд Британії оголосив про зміни у візових схемах для українських біженців.

Українці на всіх континентах провели акції солідарності до роковини повномасштабного вторгення

Oksana Serediuk

-

25.02.2024

0

Українці на всіх континентах провели акції солідарності до роковини повномасштабного вторгення

У суботу, 24 лютого, коли минають другі роковини від початку повномасштабного російського вторгнення Росії в Україну, українці у всьому світі вийшли на вулиці міст, щоб продемонструвати підтримку своїй Батьківщині і звернути увагу світового співтовариства на кровопролитну війну, яку веде злочинна Росія.

Заходи організовані у межах глобальної адвокаційної кампанії Світового конгресу українців StandWithUkraine і проходять на шести континентах, зокрема й в Антарктиді. За даними СКУ, заявки від активістів надійшли із понад 400 міст світу.

У столиці Сербії Белграді пройшов «Марш солідарності з Україною», який організували українські активісти. Серед учасників маршу були помічені голова делегації ЄС у Сербії Еммануель Жоффре, посол США у Белграді Крістофер Хілл, посол Великої Британії Едвард Фергюссон, український посол у Сербії Володимир Толкач та лідери опозиційної коаліції «Сербія проти насильства».
Мітинг на підтримку України під назвою «Believe in Ukraine» відбувся у столиці Грузії – Тбілісі. Організаторами акції є громадяни України, які мешкають у Грузії. Вони пройшли від площі Республіки до будівлі парламенту Грузії. На знак солідарності з Україною тбіліська телевежа була висвітлена у кольорах українського прапора, повідомила мерія Тбілісі. У мерії Тбілісі заявили, що столиця Грузії «знову висловлює свою підтримку українському народу, бажаючи йому миру та єдності країни»
У столиці Великої Британії Лондоні сотні людей зібралися біля Мармурової арки, щоб висловити протест проти вторгнення Росії в Україну. Учасники мітингу розмахували українськими прапорами. Дехто ішов з плакатами із закликами до Росії «припинити війну», називаючи російського президента Владіміра Путіна «терористом».

Під час маршу учасники акції скандували звернення до країн з проханням надати зброю Україні та залишатися на її боці і підтримувати. Учасники ходи пройшли центром міста до Трафальгарської площі.
На марш до другої річниці повномасштабного вторгнення зібралися і українці в Люксембурзі. Зібравшись біля Центрального вокзалу столиці учасники акції під українськими прапорами попрямували до площі Клерфонтен. За словами учасників мітингу, головним його гаслом є те, що Україна бореться за майбутнє всієї Європи.
У центрі столиці Японії Токіо близько пів тисячі людей серед яких були українці, японці та громадяни інших держав, зібралися на мітинг через другі роковини повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Учасники демонстрації тримали у руках плакати та українські прапори, а також закликали Росію негайно припинити жорстоку війну проти України. Після мітингу в центральному районі Мінато японської столиці учасники пройшли вулицями міста з плакатами та прапорами України і скандували «Мир Україні» та «Ні війні». Акції на підтримку України пройшли також у японських містах Осака і Нагоя.

Декілька тисяч людей вийшли на вулиці угорської столиці Будапешту. Зібравшись на одній із міських площ, а потім пройшли маршем центральною вулицею – проспектом Андраші у сторону російського посольства і провели навпроти нього мітинг. Учасники акції несли прапори України, Угорщини та Євросоюзу та розтягнули у натовпі український прапор завдовжки кілька десятків метрів.
На транспарантах учасників мітингу були заклики дати Україні ще більше західних озброєнь, антиросійські гасла, а також критика уряду Угорщини через його відмову постачати зброю українській армії. В акції взяли участь представники опозиційних партій, зокрема мер Будапешта Гергей Карачонь.

У Франції тисячі людей долучилися до заходів у день других роковин російського повномасштабного вторгнення в Україну. Зокрема у Парижі хода тривала від площі Республіки до площі Бастилії. Учасники події несли український прапор завдовжки 260 метрів. За різними оцінками участь в заході взяли від 10 до 20 тис. людей.У ньому взяли участь євродепутати, парламентарі з Нацзборів та Сенату Франції, депутати муніципальної ради Парижа, представники паризької мерії, посол України у Франції. Одним з головних посилів численних транспарантів, а також виступів учасників заходу: «Захід, і конкретно Європа, все ще «вкрай мало» допомагають українцям».

В Австралії члени української громади та їхні прихильники вийшли на акцію в другі роковини повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Мітинг відбувся біля собору Святої Марії в Сіднеї. Хвилиною мовчання учасники заходу вшанували загиблих захисників України.
У Вільнюсі учасники маршу пройшли з Кафедральної площі до площі Лукішкес. Хода відбувалася з великими литовськими та українськими прапорами
Мітинги були у Брісбені, Окленді, Канберрі та Мельбурні. Там теж прийшло багато українців.
Більш як п’ять тисяч людей взяли участь у демонстрації солідарності в Берліні у другу річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

На мітингу виступили представники Посольства України у ФРН і Альянсу українських організацій. У демонстрації взяли участь також українські бійці, які проходять лікування та реабілітацію в Німеччині.

Німецькі активісти закликали власний уряд посилити допомогу Україні. Сьогодні численні акції на підтримку України проходять по всій Німеччині.
З нагоди другої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну українці у Варшаві разом з поляками та іншими іноземцями вийшли на протест. Урочиста хода пройшла від посольства РФ до будинку польського Сейму.
Люди скандували «Слава ЗСУ», «Крим це Україна», Хай живе Польща». У руках вони тримали прапори трьох країн, а також плакати із написами «Save Azov», «To jest nasza wojna», «Russia is a terrorist state». Участь у заході взяли понад 20 тис. людей. Акції солідарності проходили і в інших містах Польщі, зокрема Любліні.
Декілька десятків людей зібралися на мітинг у Новій Зеландії. Окрім українських прапорів учасники акції на підтримку України взяли із собою соняшники. Крім того, під час заходу було зорганізовано перфоманс де на землю були покладені поруч соняхи та дитяче взуття, як символів втрачених життів маленьких українців внаслідок війни.
У США велелюдний мітинг на підтримку України пройшов у Вашингтоні. Учасники вимагали у влади підтримки Україні та засуджували агресивну політику Кремля.

У нідерландській Гаазі 24 лютого відбувся хід солідарності, приурочений до другої річниці повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Учасники акції, українці та нідерландці, розгорнули 30-метровий синьо-жовтий стяг. Співаючи гімн України, вони пройшли вулицями Гааги, зокрема, повз посольство України в Нідерландах. Після ходи учасники зібралися біля сцени, спорудженої в центрі Гааги. Музиканти виконали гімн України та “Мелодію” Скорика. Українці, загорнуті в синьо-жовті прапори, тримали плакати із закликом продовжувати підтримку, а також фото українських міст: якими вони були до повномасштабного вторгнення РФ та якими стали внаслідок російського агресії.
Також українці вийшли на мітинг у столиці Португалії Лісабоні. Акції підтримки влаштували українці і в Канаді. А будівлі ключових установ Європейського союзу підсвітили кольорами українського прапора. Зоокрема Вежа миру в Оттаві (Канада).

Джерело: ZAXID.NET

Від готелів та лайнерів до власного дому: де живуть українські біженці в Шотландії

Maryna Kavkalo

-

24.02.2024

0

Від готелів та лайнерів до власного дому: де живуть українські біженці в Шотландії

Після початку повномасштабної війни в Україні уряд Шотландії запустив схему “супер спонсора” для українських біженців. Сюди від війни втекло більше 20 тисяч людей. Спершу біженців надавали тимчасове житло, наприклад, каюти лайнера в Единбурзі чи Глазго, або номер готелю, а подальша доля і більш довготривале житло були в руках місцевої влади. Platform of Ukraine розпитала українців про їхній шлях у Шотландії.

Окупація, стіни готелю, соціальне житло — історія витримки українських біженців

Молода пара з Бердянська з початку окупації ховалась у підвалах, але з часом повернулась до звичного життя, бо “потрібно щось їсти, а гроші закінчувались”.

“Українки такі, що війна війною, а гарною треба бути!”, — згадує Софія. У Бердянську вона мала власний салон краси. Попри окупацію їздила на роботу на велосипеді, а чоловік її супроводжував.

“Зв’язку там взагалі не було, я казала чоловіку, що, якщо не прийду через стільки-то часу, то можеш хвилюватись”.

“А дівчата записувались так: Софія на дверях писала, в який час буде там, або лишала їм папір і олівець, а вони записували себе самі”, — захоплено розповідає Назар.

Для росіян Бердянськ — це ізольована зона, кажуть вони. Там взагалі не було зв’язку. Ще інколи в лісі пробивався слабкий сигнал від Київстар, але його треба було ловити. Бувало, що ходили по лісу, шукаючи одну поділку, а коли знаходили, приходило нас туди багато. Всі хотіли зв’язатися з рідними, написати, що з нами все добре. Але російські військові одразу розганяли.

“У нас продавались їхні сім-карти, які не діють на території України, і працювали лише до кордону з росією. Навіть родичі не могли поповнити їх. Ми були як у клітці”, — пригадує Софія.

“Доню, я тебе ще побачу?”

День виїзду морально був дуже важким. Там залишились їхні рідні, навіть кішку віддали мамі. Все, що в них було, помістилось у маленьку машину. Подружжя думало, що одразу підуть працювати на парники чи ферми, то брали з собою такі речі, аби переодягнутись в роботягу.

Софія та Назар виїхали 3 липня через Крим. По росії їхали три дні. Дорога була виснажливою, українські номери привертали увагу патрульних, а на паспорт в готелях крутили носом. Вони згадують, що ночували в сауні на дивані. За перший день подолали 1000 кілометрів, а в останній — 1100 км.

“В буферній зоні між росією і Латвією ми дістали грілку. Таку, що в походи брати, — уточнює Назар, — робили чай. А наші українці то шоколадку, то сало, то хліб несли. І ти вже можеш вільно розмовляти, а по росії їдеш і рота закрив, бо страшно. Нам навіть дихалось по-іншому. Ти як пташка в клітці, а потім на волі”, — каже Назар.

Шотландський Робін Гуд

Латвія. Литва. Польща. Німеччина. Франція. Британія. Після переправи поромом вони не спали більше доби. Було настільки важко, що не відчували свого тіла. Втома нестерпна, а тепер ще й дорожній рух з іншого боку. Вони проїхали 1100 км, до готелю їм залишилось лише 50, але потрапили в аварію.

“Заїхали у відбійник, машина перекинулась два рази”, — згадують.

“До нас підбіг чоловік, його звати Робін. Як Робін Гуд. Я ніколи не забуду цього імені. Він і дружина викликали швидку. А я кажу йому: “Це все, що у нас є”, його ці слова дуже зворушили. Люди сказали, що заберуть все, і дійсно забрали все, навіть пляшку з водою”, — згадує Софія.

У неї діагностували закритий перелом двох кісток руки та ризик втратити чутливість. На щастя, операція пройшла успішно.

“Тут в руці в мене дві титанові пластини після аварії”, — показує Софія праву руку.

З лікарні до готелю їх забрали на таксі. Витрати покривав місцевий кансіл. Він також домовився, щоб Назар заночував у лікарні, бо йому не було, де залишитись.

“Ми знали, що будемо жити в готелі на півночі Шотландії, бо друзі вже були тут. Якби їхали самостійно, то потрапили б у хаб, а потім на лайнер”, — каже Назар.

Життя в готелі: виклики на шляху до нового дому

“Коли приїхали в готель, було страшно не знати, що буде далі. Готель розташований біля аеропорту, тож біженці постійно чули зльоти літаків. Для нас цей звук має інше значення, не таке, як для місцевих”, — пригадує Софія.

Там проживало біля 450 осіб, іноді й більше. В готелі було 200 номерів двох типів: одномісний, у такому жили Софія і Назар; двомісний був вдвічі більшим і мав розкладачку для сімей з дітьми. Двомісних номерів було 50. Якщо сім’я велика, їм давали другий номер, але так було не відразу, а коли в готелі майже не залишилось людей.

“В кімнатах все дихало ладаном. Ми навіть міняли номер, бо в першому текла каналізація”, — коментує Назар.

Назар тоді почав працювати автомеханіком, а Софія “відчула на собі”, що таке готель і як біженка, і як співробітниця. ЇЇ рівень англійської дозволяв влаштуватись працювати на рецепції, і вона часто допомагала з перекладом для біженців та адміністрації готелю.

“Зразу вони молодці, дали роботу українцям. Звичайно, це було їм вигідно, бо можна платити мінімалку, а наші люди працьовиті. В готелі прибирало 5 українок, ще 7 дівчат працювали на рецепції, у залі та на кухні, — згадує Софія і додає: — потім нас почали використовувати усюди, навіть стіни фарбувати. Але, звісно, платили нам мінімальну зарплату, тоді як маляр заробляє більше 15 фунтів в годину. Коли ми закінчили весь ремонт, нас звільнили”.

— Чи було у вас достатньо приватності та комфорту?

— Спочатку ще приносили листи про перевірку номерів, а потім заходили, коли хотіли. Дивились на загальний стан кімнати, наявність сміття, перевіряли, чи все працює, і навіть скільки є подушок та чи є чайник. Ну, наші ж теж молодці, багато чого крали, коли їхали геть. Це я вже бачила як співробітник, — коментує Софія.

— Бувало, що о 3 годині ночі не можеш заснути, бо спрацювала пожежна система. Діти дуже боялись, — згадує Назар. Але це було через необережність жильців: і курили, і мультиварками користувались.

— Що було найважчим у побуті?

— Їхнє прання набридало. Нам дозволили приносити свої речі в пакетах та залишати у великому контейнері. Але там не було ні графіку, ні організованості. Тобто, якщо тобі треба одяг на роботу, то ти не знаєш, коли отримаєш його назад: через пару днів, тиждень чи навіть два. Бувало, що речі псували, до нас взагалі потрапляли чужі, а в когось зникали цілі пакети. Врешті-решт ми прали самі, руками. Через рік вони взагалі змінили правила — для одного номеру дозволено приносити на прання один пакет речей.

— Для дорослих готували лише напівфабрикати. Добре, що хоча б для дітей була окрема їжа. Спочатку ще було триразове харчування, а потім то снеки відмінили, то обіди, то сніданки “урізали”. А в номері готувати не можна. В нас не було своєї кухні. Як люди і діти мають харчуватись? Вони казали: “Купуйте бутерброди”. Нам ще було трошки легше, спочатку я могла взяти для Назара обід з вечері, а потім взагалі всім заборонили виносити щось з собою. Вони всю їжу викидали, звичайно, ще собі брали, а нам не можна.

Багато чого керівництво готелю забороняло, коли їм щось не подобалось. Софія згадує, що остання крапля стосовно їжі була, коли перевіряли номер після хлопця, що виїхав.

“Ми зайшли до нього в кімнату, а там гора тарілок з залишками їжі, і вся стіна в плісняві. Після того заборонили виносити їжу. Хоча видали на загал, що це заборона від кансіла. Це було не вперше, коли правила встановлювали вони самі, а прикривались іменем кансілу”.

“Були 3 мікрохвильові у вільному доступі. Можна було приготувати заморожену піцу чи вівсянку запарити. Дуже рятувало, коли обіди заборонили. А потім перший раз спалили їжу, другий раз спалили, і ті мікрохвильовки просто забрали.

Якщо ти не подобаєшся власникам готелю, вони не йдуть на зустріч. Великій родині не вистачало подушки і ковдри, вони ходили і просили, а їм просто не давали. Хоча така можливість була”.

— Чи думали про самостійний переїзд з готелю?

— Ми шукали, хотіли свій куточок, бо постійно всі контролюють, рота закривають, правила встановлюють. Але не могли знайти. Нам просто відмовляли. Пригадує Софія, що знає максимум 10 сімей, які орендували житло, бо так вже допекло їх жити в готелі.

— Чи інформували вас, що буде після готелю і на скільки часу ви там?

— 5 січня всі отримали листа, в якому йшлось про 500 будинків від місцевого уряду, які нам здадуть в оренду на період дії візи.

— Термінів ніколи не було, казали, що є якась черга. Але вона була сумнівною: хтось лише приїхав у готель і через місяць переїхав, а хтось чекав рік. Розселяли теж навмання. Якась жіночка отримала трикімнатну квартиру, а їй не треба було такого великого. Вона ж одна. Це ж і платити за це прийдеться, а опалювати велику квартиру недешево, — згадує Назар.

Соціальне житло для українців в місті Абердин

9 листопада міська влада Абердину заявила, про виділення 6,15 мільйонів фунтів на відновлення порожніх приміщень. Фінансування було забезпечено за рахунок Довгострокового фонду розселення Шотландського уряду.

Членкиня міської ради Міранда Редлі сказала: “Ми надаємо житло в дуже реальному розумінні цього слова”. Загалом передбачалось 500 будинків для українців.

Вже згодом мешканці готелів та гуртожитків отримали листи, в яких йшлося наступне:

“Ви повинні відповісти на пропозицію протягом 48 годин. Якщо ви не відповідаєте, пропозицію буде відкликано, і від вас очікується, що ви самостійно подбаєте про переселення”. Також було про те, що біженців можуть перемістити в будь-яку точку Шотландії, якщо готельний номер потрібен іншим новоприбулим.

^{фото з особистого архіву авторки}

Квартири мебльовані наступним чином: “Килими, лінолеум та штори, плита, холодильник, пилосос, пральна машина, шафа ліжка, стіл та крісла, диван, стартовий пакет із столовими приладами, посудом, постільною білизною та ковдрою”. Коли припиняється оренда, то українські біженці повинні залишити всі надані меблі.

Також повідомлялось, що не доведеться вносити депозит за останній місяць оренди. Ті, хто отримує виплати по безробіттю, може отримати допомогу з виплатою на оренду житла. Але це не стосується комунальних послуг.

500 приміщень для українців були розміщені в секторах із соціальним житлом Абердину. Ідея соціального житла в Британії зародилась після Першої світової війни. Ці будинки були передбачені для солдат, які повернулись з війни. Зараз таке житло отримати може кожен, хто має проблеми з доходом, безпритульний, живе в переповненому або тимчасовому приміщенні.

Соціальні квартири є найдешевшими на ринку. Ціна за квартиру з однією спальнею в Абердині – 370 фунтів, якщо це студія – 270 фунтів. Очікування в черзі на соціальну квартиру може коливатись від року і навіть до трьох. Не треба уявляти це як повністю наповнену квартиру, адже громадяни тут отримують лише стіни, підлогу та ключі. Іноді – грошові сертифікати на допомогу з меблями від певних організацій.

Місцевою радою Абердину було створено окрему схему соціального житла для українських біженців. Вони перебували в повністю окремій черзі на житло, а також всі квартири були мінімально мебльовані та відремонтовані зсередини.

Софія та Назар прожили в готелі пів року, а в лютому отримали пропозицію такого житла. Пригадують, що погодились на перше, що їм запропонували, бо не можна відмовлятись.

“Більше нічого не отримаєш, якщо відмовишся. Хоч квартира була дуже далеко, і нам не сподобалось, але це краще, ніж кімната в готелі”, — пригадують вони.

Кажуть, що коли йшли на перегляд квартири, знали, що треба дивитись на тип опалення. Якщо це електричне, то квитанції за комунальні будуть з шаленими сумами. Краще, щоб там стояв котел, а ще краще – коли вікна пластикові. Але це вже рідкісна удача.

“Ми не одразу дали відповідь, чекали, поки зроблять вікна. Вони дерев’яні, їх просто зафарбували, вони засохли і не відкривались. Ще холодильник стояв на кухні так, що не влазив в кухонник. Ми попросили зробити щось з цим, то вони його просто переставили. Розбита плита в під’їзді так і залишилась. Обіцяли, що зроблять, так нічого і не зробили, — пригадує Назар і додає: — Вони лише хотіли, щоб ми пошвидше погодились. Потім ніякі проблеми не вирішують. В нас труба текла, то ми чекали на них три тижні”.

Дорога до нового житла біженців з Бердянська займає в мене 40 хвилин автобусом з центру Абердину. Але й автобуси не їдуть туди часто, кожні 20 хвилин. Якщо це неділя чи субота, то раз на 40 хвилин.

Проїхавши кілька зупинок, я одразу розумію, що ми в’їжджаємо в соціальний район. Про це говорить ландшафт. Як правило, це окремі щільно забудовані райони паралельно один до одного. Серед них почуваєш себе незручно, моментами моторошно.

Ці будинки мають схоже розміщення вікон — вони невеликого розміру, квадратні та дуже близько одне до одного. Буває, що під’їзди недоглянуті, а сусіди — незахищені верстви населення, адже в Британії соціальне житло є одним із способів боротьби з бездомністю.

У новій домівці біженців з Бердянська живе українська душа і культура. За вікном чужа країна, але кожна кімната наповнена тугою за домом. У коридорі зустрічає наш прапор, а у вітальні – дерев’яна карта світу на всю стіну. Синьо-жовтий колір, що охоплює територію України на карті, викликає в мене думки, що передавали цю карту з України. Але Назар розповідає, що це українського виробництва, і продається тут.

Коли переїхали, то одразу зварили борщ і прали всі речі, які мали, сміючись згадують біженці.

“Це фотографії родини, нас разом, батьки, сестра. Хочеться, щоб навколо було багато того, що близьке нам, і всі свої були поруч. А це ми самі малювали картину. Хочеться все ж таки облаштувати новий дім”, — розповідає Софія.

Ремонт у квартирі дуже простенький: побілені стіни, застелений ковролін, а на кухні ламінат. Пара каже, що тут все хитке, а ремонт не роблять, як у нас.

“У нас як? Ти замовив – і тобі привозять кухонний набір за розмірами, які ти просив. А тут привозять просто листи, вони то все нарізали і склали, як конструктор. У нас стандартний кухонний набір, але він одноразовий… Вони поставили кухонник на підлогу, а потім стелили ламінат. А звукоізоляція? ЇЇ немає. Тут ж дерев’яна підлога, бетону ніякого. Балки лежать, дошка зверху, дошка знизу, і гіпсокартоном все підшито”, — дивується Назар.

Пара отримала два стільці, один стіл та диван. Диван всередині картонний, бильця одразу поламались. Також був стандартний набір посуду, ліжко, пилосос, чайник, плита, пральна машина. В стінах квартири вбудовані комірчини, дві використовують як кладові, а замість шафи та котра найбільша. Все інше купляли самостійно.

Через далеке розташування квартири, довелось купити авто.

“В перший день після переїзду я працювала до 22.30. Чекаю на автобус, а автобуса немає… О пів на 12 ночі тільки сіла в автобус, а їхати ще годину, — пригадує Софія, — ми приїхали до центру, і нам кажуть виходити, бо він не їде до кінцевої. Я вийшла, втомлена, дощ падає, і розплакалась. Не знаю, що робити, відчуваю себе так самотньо, йду по вулиці і спиняю машини”.

Наступного дня Назар сказав: “Я не хочу, щоб ти плакала, і ми купили машину”.

Обоє працюють, тож не мають виплат від держави. Отримали допомогу лише раз — 400 фунтів через місяць по приїзду. Оренда соціальної квартири обходиться їм в 81 фунт на тиждень, на газ витрачають 30 в тиждень, електроенергія — біля 60 в місяць, податок “Council Tax” — біля 120 фунтів.

“Все разом — більше 600 фунтів. Це без страхування та податку за машину”, — уточнює Назар.

Біженці з Бердянська не будують ніяких планів. Скаржаться, що термін дії віз закінчується через рік, а повертатись немає куди.

“Ми замкнуті в стінах невідомості. Воно тебе гризе і гризе. Ти кожного дня бачиш, що залишається менше і менше, а далі що? У друзів у Німеччині все більш стабільно, вже і громадянство дають, а ми не знаємо нічого. Вони не кажуть, чи буде ця віза закінчена, чи продовжена. Сказали б, що закривають, то ми б вже збирали гроші і повертались в інше місто України. Так було б якесь розуміння, що нам робити”.

З каюти лайнера на приватну оренду: як в українців вдалось двічі винайняти квартиру без працевлаштування в Британії

У Великобританії ціни на їжу, оренду житла і транспорт часто високі. Навіть з наявністю коштів не завжди легко знайти житло в оренду, особливо для біженців та мігрантів. Пара з України, яка перебуває у Шотландії, спочатку жила на лайнері “Вікторія” в Единбурзі. Не дивлячись на те, що там було безкоштовне проживання та харчування, вони вирішили шукати власне житло. Для Platform of Ukraine вони розповіли про виклики, з якими стикалися, та способи, які допомогли їм на шляху до приватної оренди.

Фахмін займається розробкою мобільних додатків, а Ен допомагає йому з дизайном. Обидвоє працюють онлайн. Молода інтернаціональна пара втікала від війни з Києва. Вибрали Британію з двох причин: тут кращі умови для інтернаціональних пар, які тікають від війни, а також тимчасове житло по приїзду.

“У Британії одразу писали, що ця програма для українських сімей, родичів та партнерів, з якими ви у відносинах від 2-х років. Другим фактором було те, що по факту, коли ти приїжджаєш, то в тебе просто фізично немає можливості щось орендувати, навіть якщо є гроші, бо треба купу документів. Тому на наше рішення дуже сильно вплинуло те, що уряд Шотландії надає тимчасове житло по приїзду”, — пригадує Ен.

Пара розповідає, що, як тільки потрапили сюди, були дуже здивовані гостинності та організованості хабу. Їх повністю супроводжували на всіх етапах.

“В мене ще шок був, коли ми приїхали на залізничну станцію Единбургу, а там на нас чекає таксі. Всередині машини є таксометр, ми їдемо, і там показує 10 фунтів, 20 фунтів, 30 фунтів, 40 фунтів… Я не знаю, хто буде за це платити, і в мене вже шок. Вони все оплатили, але якби нам пояснили, то ми могли б і самі добратись”, — пригадує Фахмін.

У хабі Единбургу їм запропонували обрати житло: лайнер, готель чи гуртожитки. Але найбільше волонтер наполягав на лайнері, бо він в центрі міста та з триразовим харчуванням.

Каюта лайнера була дуже маленька, а ліжка окремі. Там був душ, туалет, дзеркало, але все мініатюрне.

“Розмір кімнати був 4 метри в один бік, 1.5 метра в інший. Це як машина в довжину, але трохи ширша”, — пригадує Фахмін, а Ен додає: — Ми не мали вікна, а світло було дуже жовтим, через що зіпсувався зір. Ми вже тоді хотіли переїхати, щоб радіти денному світлу”.

Для українських біженців на лайнері організували шведський стіл. На сніданок були яйця, бекон, сосиски, фрукти, боби. На вечерю та обід було більше різноманіття: овочі, декілька гарнірів, різні види м’яса. Задумувались, скільки грошей витрачає Шотландія, щоб на такому рівні допомагати українцям. Бувало, що в телеграм-чатах люди сварились за їжу, але вони не відчули дефіциту.

“Сварились, що хтось бере більше кавуна. Або вибирає всі морепродукти, а макарони залишає. Ми про це читали в чатах, але нас все влаштовувало і всього вистачало”.

Дітям організували окремий раціон, але не зовсім здоровий: на столі стояло багато нагетсів, картоплі фрі та соусів.

На кораблі спільнота українців організувала свій салон краси. Для тих, то працює в цій сфері, виділили окрему кімнату, де ті надавали свої послуги.

“Я навіть стригтись ходила за 15 фунтів, і на масаж за 20 фунтів”, — пригадує Ен: — Були навіть ті, хто викладали англійську в каютах. Утворилось таке мінімістечко”.

Пара каже, що попри таку значну підтримку по приїзду, почувались некомфортно.

“Було відчуття, що не настільки потребуємо цього. Що є молоді мами з дітьми, яким це потрібно більше. Якби була така можливість, ми б одразу орендували”.

Ці переживання біженців посилював також працівник лайнеру, який перевіряв каюти.

“Постійно приходив, скаржився, що хтось не прибирає, запитував, коли ми з’їдемо геть, підемо на роботу, бо ж не можемо сидіти тут вічність, — казав він. Було видно, що хоче, щоб ми всі швидше пішли геть. Він сильно спонукав до того, щоб ми поїхали. Ми постійно відчували цей тиск, тож почали шукати квартиру”.

Пара подавалась на квартири в Единбурзі, але їх навіть на огляди не запрошували. Тож вони пішли до кансіла за допомогою, але той почав відмовляти від цієї ідеї, запропонувавши кімнату у спонсора.

“Ми прийшли до них, розказали про всю ситуацію, спитали, чи можуть якось допомогти. Думали, може, погодяться стати нашим гарантом. Але вони відмовились і почали шукати нам спонсора. Ми паралельно продовжували шукати житло, але вже в іншому місті”, — розповідає Фахмін.

Кансіл знайшов чоловіка, який запропонував для пари свою кімнату. Кімната була дуже малою, всередині безлад, а ліжко лише на одну людину. Там навіть не помістилось б ліжко на двох, — пригадують вони. Через це вони відмовились, а наступного дня поїхали на огляд квартири в Абердині. Кансіл був проти такої ініціативи, лякав, що нічого не вийде: “Всі хочуть вас обманути, вам брешуть, з вас візьмуть гроші і нічого не дадуть. Залишитесь на вулиці”. Але вони ризикнули.

Кажуть, що перший важливий крок в пошуку квартири — звернутись до місцевого агентства, яке допоможе з пошуком. Це є безкоштовно.

“На відміну від України тут за послуги ріелтора платити не потрібно. За це платить ваш майбутній лендлор”.

Щоб орендувати квартиру тут, біженцям потрібно було довести, що вони заробляють достатньо.

“Ти платоспроможний, якщо місячна ціна оренди помножена на 30 дорівнює твоєму річному доходу, — пригадує Фахмін і додає про наступні способи: — Мають бути пейсліпи (квитанції, які тут отримують щомісячно з зарплатою), якщо ти самозайнятий, то треба показати банківський рахунок і податки, які ти виплачував за минулий рік”.

Через те, що у них не було нічого з вищеперерахованого, у першому агентстві їм відмовили. Але вони не здались та пішли в наступне, там сказали те ж саме, але й додали, що можуть орендувати, якщо заплатять за 6 місяців вперед.

“Сума вийшла ще більше від тієї, на яку ми розраховували. Бо виявляється, окрім 6 місяців, треба ще оплатити депозит за останній місяць. Щомісячна оплата була 550 фунтів. Ми бачили, що квартира не в найкращому стані, і можна знайти щось краще, але зрозуміли, що ми не конкурентні на ринку. Тому погодились”, — пригадує Фахмін.

З їхніх розповідей, перша оренда найважча для українців, але і важлива тим, що полегшить всі наступні.

“Коли у тебе вже є позитивний досвід оренди, рекомендаційний лист від минулого лендлорда, то знайти щось буде дуже легко. Ми другу квартиру шукали 5 днів, і навіть не планували переїхати, але вирішили з цікавості написати агентству. Вони не запитували в нас жодних документів, бо бачили у своїй базі про першу оренду”.

Молода інтернаціональна пара з України тут вже більше року. Неофіційна назва міста в якому вони зупинились — гранітне місто. Саме сірий граніт став основним матеріалом для будівництва. В місті важко знайти щось, що виділяється із загальної палітри. Навіть нові будівлі побудовані з цього матеріалу.

Зараз Ен та Фахмін орендують квартиру-студію. Єдина її відмінність від звичайної квартири з однією спальнею в тому, що немає вітальні.

“У нас вітальня — це кухня, каже Фахмін. Наповнення квартири було звичайним: ліжко, шафа, диван, стіл, кухонна стінка. Все інше купуємо самі. Нам залишили мінімальний набір посуду, крісел теж не було. Смітника ще немає. Маємо докупити”.

Головний недолік гранітних помешкань — всередині взимку холодно, але якщо звертати увагу на рейтинг енергоефективності, то можна уникнути дуже холодних приміщень, кажуть вони.

Рейтинг енергоефективності житла вказує на те, наскільки воно зберігає тепло. Квартира з рівнем “А” буде найтеплішою, а “F” (frost) — найхолоднішою. Під час оцінки квартири до уваги беруть те, які там вікна, чи є теплоізоляція, бойлер та багато іншого.

“Нам сказали, що цей рейтинг дуже впливає на те, скільки комунальних ми будемо платити. Між першим і останнім рейтингом різниця може бути навіть в 250 фунтів на місяць”.

Рейтинг енергоефективності житла також впливає на суму кансіл такс. Це місцевий податок, який сплачує кожен, хто орендує помешкання. На сайті уряду міста Абердину, де зупинились наші герої, можна побачити вагому різницю в податку: на 1,819 фунтів більше в рік платять ті, хто орендує житло з рівнем “F”, а не “А”. Тобто переплачують щомісяця 150 фунтів.

Скільки біженці витрачають на життя в Шотландії?

Пара каже, щоб жити в Абердині, треба десь 1300-1400 фунтів на двох.

“Розраховуйте, що десь 800 фунтів треба віддати на квартиру та комунальні платежі. Взимку трохи більше — може і 900, якщо квартира холодна”. Біля 300 фунтів витрачають на їжу.

Біженці діляться своїми переживаннями стосовно візи: “ Незрозуміло, як буде працювати програма “Homes for Ukraine” дальше. Ми не знаємо, чи будуть продовжувати її, чи ні. До кінця перших віз, які вони видавали, залишився рік, і нам би хотілось знати, що робити. Хочеться планувати своє майбутнє, а ми не розуміємо, чи будемо тут через рік”.

На момент роботи над випуском матеріалу, стало відомо, що Британія продовжила візи для українських біженців ще на 18 місяців.

“Ця нова схема продовження візи надає українцям у Великобританії певність і впевненість щодо їхнього майбутнього, оскільки ця війна триває, і ми продовжуватимемо надавати безпечний притулок для тих, хто тікає від конфлікту”, − заявив міністр міграції Том Персглоув.

Platform of Ukraine зв’язалась з біженцями з Києва, щоб дізнатись, чи почуваються вони більш впевненими в майбутньому. Ось що вони кажуть:

“Стало сумно, тому що невідомість нікуди не зникла. Який нам сенс залишатися тут на довше, якщо ми не знаємо, чи можемо залишитись тут жити? Війна може тривати роками, а вони будуть щороку продовжувати схему. Всі ж і так розуміють, що чим довше ти будуєш життя тут, тим важче перебудувати його знову в іншій країні”.

Як українцям отримати соціальне житло у Британії?

Українці в Британії мають такі ж права, як і громадяни: вони можуть працювати, отримувати медичну допомогу, грошову державну підтримку. Право на соціальне житло не стало винятком.

Ви можете подати заявку на соціальне житло на веб-сайті місцевої ради. Для цього скористайтесь пошуком за поштовим індексом тут.

Після подання заявки ви потрапляєте в чергу з іншими зацікавленими. Кожна місцева рада має власну систему розподілу заяв за пріоритетом. Знання того, як вони визначають пріоритет, допоможе вам включити правильну інформацію в заяву.

Наступні запитання найбільш поширені в анкетах на соціальне житло:

хто з вами проживає;
скільки кімнат потрібно;
адаптації, які потрібні через стан здоров’я, наприклад, придатність квартири для інвалідного візка;
ваш дохід включно з будь-якими виплатами;
заощадження та будь-які активи, наприклад, автомобіль.

Тривалість очікування на соціальне житло залежить від:

кількості доступних помешкань;
рівня вашого пріоритету;
кількості людей, що перед вами в черзі;
потреб в адаптованому житлі та доступності таких помешкань.

Найбільш потребуючі люди мають найвищий пріоритет необхідності житла і отримують його найшвидше. Часто це ті, хто під загрозою бездомності.

Якщо ваша ситуація змінюється, повідомте про це якомога скоріше. Це може вплинути на ваш пріоритет в списку очікування.

Ви повинні повідомити місцеву раду, якщо:

очікуєте на народження дитини;
є проблеми зі здоров’ям, які впливають на те, де і яке житло потрібне;
змінився ваш дохід, наприклад, припинились виплати;
харасмент на теперішньому місці проживання;
ви переїхали чи змінили свої контактні дані.

Перевірте, як ваша місцева рада розподіляє соціальне житло. Це може бути одна із наступних схем:

ви повинні робити ставки на обране житло. Вам надається кількість ставок, які ви можете використати. Також перелік помешкань з інформацією про них, можливо, навіть фото. Ви надсилаєте заявки на обране вами житло і чекаєте відповіді;
соціальний працівник пропонує вам відповідне житло, коли воно стає доступним;
рада використовує як вибіркове надання в оренду, так і прямі пропозиції.

Дізнайтесь в місцевої ради сценарій у випадку відмови від запропонованого соціального житла:

які причини вагомі для відмови;
чи продовжите ви перебувати в черзі після відмови;
скільки очікувати на нову пропозицію житла.

Якщо у вас залишились запитання стосовно соціального житла, ви можете звернутись за допомогою до своєї місцевої ради, Shelter’s local housing services, Citizens Advice.

Валентина БОЙЧУК

“Я ніколи не забуду те, що бачив: емоційна розповідь американця про волонтерство в Україні

Oksana Serediuk

-

24.02.2024

0

“Я ніколи не забуду те, що бачив: емоційна розповідь американця про волонтерство в Україні

Щоб змінити на краще весь світ, варто змінити те, що можеш. Американець Скотт Уркгарт переїхав в Україну зі США, щоб волонтерити. Понад рік він їздить у найгарячіші точки фронту, ризикуючи власним життям, й допомагає тим, хто цього потребує.
В інтерв’ю Скотт розповів про ухвалення найважливішого рішення, волонтерство в умовах повномасштабної війни, поїздки на лінію фронту та українські реалії очима американця.

“Я сидів у комфорті, дивився новини й почувався жахливо, а тоді вирішив їхати в Україну”

Яким було твоє життя до переїзду в Україну?

Я жив у Сан-Крістобаль-де-лас-Касас (штат Чіапас, Мексика). Викладав англійську та волонтерив у заповіднику Corazon Animal San Francisco. Він створений насамперед для собак. Їх там – понад 60. Усі живуть вільно без кліток, на огородженій території.

Догляд за цією святинею став дуже потужним джерелом натхнення. Я мрію створити такий притулок без кліток в Україні. З освітніми програмами та можливостями для волонтерства.

Я уявляю безпечний простір, де зможуть задовольнити всі потреби наших чотирилапих друзів. Місце, куди зможуть приходити студенти, щоб дізнаватися більше про тварин та допомагати їм. Зокрема, це буде чудова можливість для майбутніх ветеринарів. Можна реалізувати партнерства з університетами та ветеринарними клініками.

Окрім того, у просторі моєї мрії має бути житло для волонтерів. Щоб вони почувалися комфортно й могли у вільний час ділитися з чотирилапим співчуттям та ніжністю. Водночас наразі це – лише ідея та мрія.

Зараз Україна відчайдушно потребує багатьох речей. Але я приїхав сюди, щоб зосередитися на декількох. Одна з них – догляд за тваринами, постраждалими від геноциду, який скоює Росія.

Я не вмію воювати, однак маю серце, отже, можу допомогти. Саме тому я – у вашій країні.

Коли ти відчув, що хочеш приїхати в Україну, аби волонтерити?

Я сидів у комфорті у своїй квартирі в Чіапасі, дивився новини, слухав, що розповідають мої студенти з України, й почувався просто жахливо. Після того, як я не отримав відповіді від Посольства України у Мексиці щодо надання мого будинку українським біженцям, вирішив повернутися до США, а вже там ухвалив рішення їхати в Україну. Так, зрештою, почався мій шлях.

“На виборах у США ми з друзями віддамо голоси за свою країну та водночас за Україну”

Що про твоє рішення сказали близькі?

Мої друзі підтримують мене. Я вважаю їх своєю родиною. Бо саме вони дозволили мені бути собою й допомогти стати тією людиною, якою я сьогодні є. Я дуже люблю їх. Багато з них врятували моє життя, навіть не підозрюючи про це.

Було страшно їхати в Україну?

Загалом ні. Лише відчув страх, коли перетнув польсько-український кордон, тому що розумів: я залишуся тут надовго.

Які українські міста ти вже встиг відвідати?

Знаєш, простіше сказати, де я поки не був. Зокрема, у Луганську. Криму. Карпатах. Я перебуваю в Україні понад рік. За цей час встиг багато поїздити. Побачене лише зміцнило моє бажання робите все можливе, аби залишатися тут.

Я мрію про літо у Криму. Хочу вирушити у мандрівку Карпатами. Чекаю того дня, коли мої друзі проведуть мені екскурсію Донецьком, звідки вони були змушені виїхати ще у 2014 році. Я сподіваюся одного дня піти по ягоди та гриби в український ліс, не боячись наступити на міну.

Мене глибоко засмучують останні новини. Те, що американська республіканська партія не бажає підтримувати Україну та співпрацювати з нею. Її представники відчувають дедалі більшу прихильність до клептократичної злочинної ідеології Росії. Мої люди можуть покращити ситуацію. Але, на жаль, інтереси багатьох з них зв’язані з інтересами олігархів, які “сидять у кишенях Кремля”.

Скоро у США вибори. І я, і всі мої друзі віддамо свої голоси за нашу країну та водночас за Україну.

“Я шукаю людей, які потребують допомоги”

Чим ти займаєшся як волонтер?

Спершу я відкрив свій збір, аби допомогти українцям купити необхідні ліки та речі. А згодом зрозумів, що можу робити це за власні гроші й зосередився на тому, аби допомогти тваринам.

З допомогою декількох моїх друзів (зокрема, Dj Sacred) я розпочав в Україні власний проєкт Save the Pets. Його місія – робити все можливе, аби врятувати тварин, які перебувають поблизу лінії фронту. Не хочу навіть уявляти, що трапилося б з чотирилапими, які постраждали від війни, якби не було людей та організацій, готових допомогти.

Чотирилапі друзі з прифронтових територій

Коли я не волонтерю у Vishenki English school, не викладаю онлайн, не допомагаю евакуйовувати тварин з лінії фронту, я шукаю людей, які потребують допомоги. Я намагаюся зробити для них все можливе.

Наприклад, коли бачу літніх людей, які порпаються у сміттєвих баках на вулицях. Мені байдуже, на що вони витратять гроші або іншу допомогу. Але точно знаю, як важливо її надати. Ця підтримка у час війни має особливо велике значення. Я нікого не засуджую за його історію або позицію. Звичайно, якщо тільки ця позиція не базується на російській пропаганді.

Пригадую, як зустрів таких знедолених людей у Херсоні біля воріт російської православної церкви, Святодухівського собору. Мене здивувало, що священники цього храму виглядають так, наче мають більш ніж достатньо їжі, аби допомогти тим, хто сидить голодний біля воріт.

Наразі моя ціль – купити автомобіль, аби щотижня їздити на передову. Я хочу евакуювати звідти якомога більше людей. І щоб дорогою вони ні про що не хвилювалися.

“Повертаючись додому, я знову чую крики болю”

Ти часто буваєш на прифронтовій території. Що відчуваєш, коли розумієш, що росіяни – зовсім близько й можуть будь-якої миті відкрити вогонь?

Жодних особливих емоцій. Думаю, ця риса дісталася мені “у спадок” від однієї з пережитих травм. Коли у Херсоні чи в Авдіївці потрапляю під обстріл, трохи хвилююся, коли ніхто не інформує детальніше, що відбувається. Мені важливо розуміти ситуацію, щоб краще підготуватися до можливих сценаріїв. Якщо знаю “так, вони за нами стежать, так, вони стріляють по нас з міномета”, я перебуваю у моменті: без страху та паніки.

Я завжди поважаю свободу й тих, хто бореться за неї. Українці показали світові, що означає стійкість, й довели: мужність може перемогти, попри всі складнощі.

“Зараз Україна – мій дім”

Ти вже знайомий з українськими традиціями? Що найбільше запам’ятало, здивувало або, може, шокувало?

Мешкаючи у селі Вишеньки (Бориспільський район Київської області – 24 Канал) й допомагаючи місцевим жителям (зокрема, дітям у школі), я зміг пізнати багато аспектів української культури.

Насправді українська й американська культури мають чимало спільного. Ми сміємося з жартів одне одного, подаємо на столи однакові страви, маємо однакову мораль (навіть деякі наші корумповані політики чимось схожі). А найголовніше – й українці, й американці дуже поважають своє вроджене право на самоврядування.

Що б ти порадив людям з інших країн, які хочуть приїхати в Україну, але ще не наважуються?

Ми чекаємо на вас тут, на правій стороні історії. Чим би ви не займалися по життю, якщо хочете допомогти, в Україні, вам знайдеться місце.

Яка для тебе Україна?

Зараз Україна – мій дім. Я маю тут життя й бачу майбутнє. У цьому майбутньому українці дали відсіч російському агресору, розвалили його федерацію й звільнили усіх, хто поневолений.

Я маю всі підстави залишитися жити в Україні. Тут я зустрів багато друзів. Тут сталися зв’язки, з якими я не можу попрощатися.

Станом на лютий 2024 року Скотт залишається в Україні. Він вивчає українську, спілкуючись з друзями-українцями, займається волонтерством й будує плани на майбутнє.

Джерело: 24 канал .

Українські біженці: два роки на чужині

Oksana Serediuk

-

24.02.2024

0

Два роки відтоді, як мільйони українців були змушені залишити свої домівки та шукати притулку в інших країнах.

Життя біженців за кордоном сповнене труднощів та нових викликів. Їм доводиться адаптуватися до нового середовища, мови, культури. Пошук житла, роботи, освіти для дітей – все це стає нагальними проблемами. Багато біженців переживають втрату дому, близьких, роботи, звичного життя. Це може призвести до депресії, тривоги, апатії. Мінсоцполітики оприлюдинило офіційні дані.

Водночас, життя за кордоном може дати біженцям нові можливості. Це шанс вивчити нову мову, здобути нову освіту, знайти кращу роботу, побудувати нове життя.

Українців у Європі стало менше

За даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН), на середину лютого 2024 року за кордонами України перебувало 6,479 млн біженців. Левова частка з них – понад 6 млн – перебувають у Європі, при цьому тимчасовий захист там отримали 5,809 млн українців.

Якщо порівнювати ці цифри із першим роком війни, то загальна кількість українців у Європі стала трохи меншою, тоді як кількість зареєстрованих в системі тимчасового захисту, що дає право на роботу та соціальні виплати, зросла.

За опитуванням, проведеним УВКБ ООН, 80% біженців з України – жінки, у 69% з них в Україні залишився хтось із родини. Середній вік біженців з України становить 44 роки.

Найбільше українських біженців на початок лютого 2024 року року зафіксовано в Німеччині – 1,140 млн людей, із яких понад мільйон отримали тимчасовий захист.

У Польщі, яка вела перед за кількістю біженців з України у 2022-му, тепер перебувають 956 тисяч українців. Проте загалом за час війни тимчасовий захист у Польщі отримали понад 1,6 млн українців.

На території Великої Британії зафіксовано майже 70 місць компактного проживання українців. Найчисельніші громади в Лондоні, Манчестері, Бредфорді та Ноттінгемі.

У Росії та Білорусі, за оцінками ООН, перебувають близько 1,252 млн українців.

Скільки біженців планують повернутися додому

65% біженців планують повернутися з-за кордону в Україну. Раніше охочих було 77%. У 2024 році не мають наміру повертатися додому 11% біженців

Про це йдеться в дослідженні УВКБ ООН, передає unhcr.org.

Зазначається, що наразі майже 6,5 млн біженців з України шукають прихистку по всьому світу, а близько 3,7 млн людей мають статус ВПО.

Організація провела дослідження про наміри та перспективи втікачів від війни, для цього опитали понад 9900 домогосподарств (з них близько 4000 – за кордоном) у січні та лютому 2024 року.

Більшість опитаних хочуть одного дня повернутися додому. Серед біженців за кордоном таких 65% (6% – у найближчі місяці), серед переселенців – 72% (5% – у найближчі місяці). Зазначається, що частка людей із такими намірами зменшилася за рік – із 77% та 84% відповідно. У 2024 році не мають наміру повертатися додому 11% біженців та 15% переселенців.

Серед тих, хто планує повернутися, більше тих, хто перебуває у сусідніх країнах (75%) порівняно з тими, хто знайшов прихисток в інших країнах Європи (62%).

В основному люди не повертаються додому з міркувань безпеки. Серед інших причин – відсутність економічних перспектив і житла. Серед біженців, які повернулися в Україну, 55% заявили, що у них виявилося менше можливостей працевлаштування, ніж вони очікували.

59% українців можуть бути змушені повернутися додому під час війни, якщо не зможуть знайти гідну роботу за кордоном.

Попередні опитування також виявили, що біженці з особливими потребами та вразливі категорії також розглядають можливість повернення, здебільшого через відсутність інших варіантів.

Зараз більше біженців почали здійснювати короткострокові візити в Україну – 50% цього року порівняно із 30% торік. Здебільшого – для відвідування членів сім’ї та перевірки майна.

Серед тих, хто планує повернутися, більше тих, хто перебуває у сусідніх країнах (75%) порівняно з тими, хто знайшов прихисток в інших країнах Європи (62%).

В основному люди не повертаються додому з міркувань безпеки. Серед інших причин – відсутність економічних перспектив і житла. Серед біженців, які повернулися в Україну, 55% заявили, що у них виявилося менше можливостей працевлаштування, ніж вони очікували.

59% респондентів зазначили, що вони можуть бути змушені повернутися додому під час війни, якщо не зможуть знайти гідну роботу за кордоном.