«Життя – це велика подорож»: інтерв’ю з українцем, який відвідав усі країни світу   

«193/193. Completed! Well done!!! – Завершено! Відмінно!», – написав український мандрівник Костянтин Ліорек на своїй сторінці у Фейсбук під час подорожі до Самоа. Саме ця країна й стала завершальною у персональному рекорді чоловіка. Ця людина – другий українець, який відвідав усі країни світу. Він побував у 193 країнах ООН, 239 країнах і територіях ООН +.

На питання чому завершував подорож саме цим місцем відповідає: «Американське Самоа – це останній часовий пояс, де проходить «Лінія зміни дат», тому так все й вийшло навіть символічно».

Ми поспілкувалися із мандрівником під час його перебування у Новій Зеландії, де він буває вже не вперше. Звідти він планує нові подорожі, адже, каже, не збирається зупинятися на досягнутому. Тож в інтерв’ю для Platform of Ukraine 53-річний киянин розповів про небезпечну експедицію по Сахарі, найбільш вражаючі місця, як планує подорожі та про ставлення до українців у світі.

«Першою моєю країною була Британія»

– Коли розпочалася Ваша подорож, чому виникло взагалі бажання –  об’їхати світ?

– Я подорожую 32 роки, 80 % свого часу я проводжу в Україні. Першою країною з якої розпочав свою подорож, до речі, була Великобританія. Там вперше побував у 1991 році, я виїхав з Радянського Союзу, а повернувся вже в Україну, яка проголосила незалежність не тільки де-факто, але й де-юре. У мене є товариш швед, ми з ним були у Північній Кореї і це був мій перший знайомий, який об’їздив всі країни світу. Тоді це був 2005 рік й Північна Корея була його останньою у списку. І тоді це була для мене можливість осягнути, що є люди, які були у всіх куточках світу. Адже в ті роки таке досягнення було рідкісне. Навіть у космосі станом на сьогодні побувало близько 600 людей, а в усіх країнах світу біля 400. Тобто,  фактично, таких мандрівників менше, аніжосіб, які були в космосі.

– Практично останні роки я у подорожах, адже хотів об’їздити багато країн. Я не відвідую одне місто в країні – я дуже глибоко поринаю у мандрівку. У деяких країнах перебував місяцями або роками. Наприклад у Норвегії, Польщі, Албанії, Перу. Я часто у поїздках користуюся сайтом NomadMania.com, який ділить світ на близько 1300 тисяч регіонів. Люблю цей ресурс, бо він допомагає досліджувати світ глибше. Ви можете приїхати в Париж і сказати, що були у Франції. А насправді ця країна дуже різноманітна та цікава з неподібними регіонами, ландшафтами, їжею, вином. Чого далеко ходити – Україна, де міста абсолютно різні й навіть кухня регіонально інша.

Для мене завжди було цікаво поринути в країну – дослідити її. В одні країни я повертався неодноразово тому, що вони не тільки географічно, але й культурно великі.

До прикладу, Італію, Німеччину, Великобританію, Францію, Китай, Індію, Бразилію не об’їздиш за один раз, тому у деяких я бував десятки разів. Для мене це не відвідини на один день відмітитися й їхати далі. Саме тому в мене ця подорож світом зайняла багато часу – 32 роки.

–З ким Ви розділяєте свої подорожі? Чи любите мандрувати на одинці ?

-Це все залежить від країни й від ситуації. Я подорожую з коханою людиною, родиною, друзями, іноді з колегами-мандрівками і багато їду сам, як кажуть, «solo travel», такий собі мандрівник-одинак.

«Україну знають та підтримують у світі»

–Яке ставлення до українців у світі?Чи бували курйозні випадки на цю тему?

-Я завжди зустрічаю підтримку, це видно по прапорах й по настрою населення. Всюди, де я був чули про Україну й знають нас.

У Самоа, коли почули, що я з України казали: «Оо, ви дуже гарні у боротьбі». Я подумав, що це про війну з рф, але вони мали на увазі, що ми гарні у боксі. Тобто для них у першу чергу Україна асоціювалася з перемогами у спорті, це для мене було приємно, адже нас сприймають з позитивної точки зору.

Є навіть дуже несподівані зустрічі на цю тему. Більше півтори роки тому я був у Африці, а саме у Центрально-Африканській Республіці. Взагалі, ця країна є дуже проросійська, там тоді було російське збройне формування – група «Вагнер». Тобто на рівні уряду симпатій до України немає, адже там все за гроші москви. Я там був з групою друзів-мандрівників, в основному це були канадці, ще були з Бразилії та мандрівник з Франції. Ми дуже пізно поверталися машиною й нас зупинив військовий патруль. Зібрали наші паспорти й молодий офіцер дивиться й каже: «А хто з України? Вийдіть». Всі друзі знали про їхню неприязнь до українців й ми думали, що мене вже пов’яжуть. А він каже мені: «Сер, можна я пожму вашу руку? Ви представляєте країну, яка всьому світу показує, як треба боротися за свою свободу. Я дуже гордий, що вас зустрів, бажаю перемоги й процвітання, я розкажу дружині, що зустрів українця». І я був настільки здивований, що вони таки розуміють, де є правда. Бо зустріти, до речі, українця у Центрально-Африканській Республіці неможливо.

У кожній країні я фотографуюсь з українським прапором. У перші тижні повномасштабного вторгнення я був у Перу. На 2-3 день збройної агресії я розгорнув на Мачу-Пікчу наш прапор, де були латиноамериканські туристи. Вони всі почали аплодувати, казали: «Ukraina libera», тобто Україна вільна, жінки мене цілували й обіймали. Це була така хвиля підтримки – до сліз.

Куди далі? Я 32 роки йшов до своєї мети – об’їздити світ. Моя програма на наступні декілька місяців: хочу відвідати Австралію та тихоокеанські країни. Планую знайомство з різними племенами на островах Індонезії. Я продовжую свою подорож вже менш інтенсивно, але планую глибше.

«Якби я залишився у Сахарі – зараз з вами б не говорив»

–Чи траплялися курйозні ситуації під час мандрівок?

– В мене була ситуація не так давно, у 2021 році. Я був у експедиції в Республіці Чад, що знаходиться в центрі Африки, у довгій подорожі в центрі Сахари. Дуже гарні краєвиди,але абсолютно маловідвідувана країна. І десь на 10-12 день експрес тест показав COVID-19. Я до останнього думав, що залишуся у пустелі. Найближча лікарня була аж за дві тисячі кілометрів і я вирішив повертатися у столицю разом з товаришем, який теж захворів. Машина везла нас півтори дні, а потім ми ще доїжджали автобусом до госпіталю. І якби я далі залишився у пустелі і надіявся, що все пройде, то певно я б зараз з вами не говорив. Я був здивований, бо нас лікували досить професійно, було гарне обладнання. Але виявилось, що мій товариш захворів ще на малярію. Позитивний момент, що виявили це саме в Африці. Якби він приїхав в Україну або в Європу, то шансів не було б. Адже у нас не знають, як лікувати цю хворобу і сприйняли б це за штам коронавірусу.Малярія дуже небезпечна хвороба, в мене товариш помер від неї подорожуючи Африкою.Я думаю, навіть про цю мандрівку можна було зняти цілий серіал.

–Була країна, де хотілось залишитися на постійне місце проживання?

-Я об’їхав усі країни світу і мав можливість лишитися на постійне проживання. Але для мене повернення додому – в Україну завжди найкраща подорож.

Коли я повертався у Бориспіль – це для мене найкращий момент

-Чи була країна, яка вразила традиціями та культурою?

– Багато є таких країн, які вражають своєю культурою та традиціями. Одні з моїх улюблених – Японія та Бутан. У Бутані жителі одягнені в красиву традиційну одежу, там є Міністерство щастя. Але щастя вимірюють не грошима, а гармонією з природою,стосунками між людьми. Бутан мене вразив не менше. Я вважаю, що це своєрідна «Швейцарія» Азії. Там всі будинки гарно вписані у природній ландшафт, око радіє, бо фактично все ідеально. 

–Що колекціонуєте з кожної країні?

-Я досить довго колекціонував чайні чашки. У мене колекція була більше 300. Але згодом зрозумів, що це збірники пилу. Так само було з магнітами – колекціонував, але коли їх стало багато, я відмовився від цього. Тепер я їх купляю переважно у подарунок. Зараз приводжу з африканських країн маски, в мене вже зібралася ціла колекція. 

Також є стала традиція, якій 35 років – в кожній країні, де буваю надсилаю друзям та родині листівку з місцевою маркою. Це таке нагадування, що я всіх пам’ятаю, навіть якщо знаходжуся далеко, що є прекрасною згадкою на далі.

Буває залишаю собі монетку або купюру з країни, бо бувають дуже унікальні. Наприклад, з Фіджі купюру 7 доларів якої немає ніде, бо вона присвячена перемозі на Олімпіаді місцевої сьомої команди з регбі. У мене є також традиція – у кожній країні я пробую пиво.

«Для мене прийнятно, що я можу летіти не у бізнес-класі, а в економі»

–Чи змінюють подорожі людину – нове бачення, інша філософія? Ваші висновки після світових мандрівок чи вплинули вони на Ваш світогляд?

Коли мені було 25, я відвідав вже 30 країн, думав, що крутий, бачив та знаю все. Зараз я відвідав всі країни світу й мені 53 і я можу сказати, що не знаю нічого. Коли дивишся на світ і на розмаїття життя розумієш все набагато ширше, глибше й цікавіше. І хочеться пізнавати це життя.

Кожна країна, регіон, народність, етнос несуть в собі код, який не вдається відкрити з першого разу. Розумію, є стереотипи, які в інших країнах не працюють. Я наведу невеликий приклад. У Гонконзі побачив як у магазині продавець ставить залізну банку з Кока-Колою навпаки, не так як ми звикли, а верх на низ. На питання чому так ставить, він відповів: «Бо вона так не падає й не котиться». То в нашому уявленні банка має стояти, щоб було гарно видно етикетку бренду. І тоді я зрозумів – основне, щоб ця банка не котилася.

–Не можу не запитати: скільки витрачаєте грошей на поїздки? 

-Гроші беруться дуже легко з будь-якого банкомату світу, це я так тривіально. Я все життя працював у західних компаніях на високих посадах. Вважаю, завжди треба вчити англійську мову, здобувати освіту і це буде давати можливість добре заробляти та подорожувати. Скільки витрачаю? Це все відносно. Бо можна не жити у п’ятизіркових готелях, а користуватися каучсерфінгом, це коли проживаєш безкоштовно у сім’ях. Треба дивитися за акціями авіакомпаній, також я збираю певні бали й багато квитків для мене є безкоштовними. Годинник за 35 тисяч доларів показує такий самий час, що й за 10 доларів.

Для мене прийнятно, що я можу летіти не у бізнес-класі, а в економі. Але для мене важливо спати, де є хороший матрац. Також у подорожі треба нормально їсти, пити бутильовану воду або напої відомих брендів. Адже важливо почувати себе добре у дорозі, якщо нема здоров’я – немає бажання й куди рухатися. 

Я досить активно веду свій акаунт у Фейсбуці, менше в Інстаграмі. Там описую  свої подорожі, сторінку веду англійською мовою, рідше українською. Мені взагалі часто говорять друзі, що їм подобається, коли я розповідаю про свої подорожі, кажуть, слухалиб мене, як Шехерезаду. Про книгу є теж ідеї, але я ще не вирішив остаточно. Я бажаю читачам Platform of Ukraine миру та злагоди. Щоб все складалося як задумано. Швидшої перемоги для нашої країни, щоб українці вільно подорожували. Адже життя – це велика подорож!

Авторка: Оксана Середюк.