Для тих, хто хоче прочитати щось сучасне і з сенсами, щоб відпочити і водночас збагатитись, Світлана Кучпилюк ділиться власною п’ятіркою книг, вартих уваги.
Загалом за 2025 рік мені вдалося прочитати 10 книг. Мій особистий перелік прочитаного і не забутого:
- “Квіти для Елджернона” Денієл Кіз
- “По той бік сонця” Ксенія Фукс
- “Місто дівчат” Елізабет Гілберт
- “Солоніє сльозами Оскіл” Олег Бородай
- “Мексиканські хроніки” Макс Кідрук
- “Бійцівський клуб” Чак Паланік
- “Вальс на прощання” Мілан Кундера
- “Переможцю не дістається нічого” Ернест Гемінґвей
- “Нестримна сила води” Маркіян Прохасько
- “Майже кінець світу” Рей Бредбері
Усі ці книги я прочитала фактично без зупинки. Над деякими сміялася, над іншими – сумувала. Були і ті, що мене вражали своєю гостротою та чутливістю, сенсами та відсилами до чогось або неземного або аж надто приземленого і буденного.
Частину з цих книг, я буду рекомендувати. Частину буду рекомендувати лише окремим людям, бо ж, якщо чесно, не всі книги для всіх. Є ті, які б я не давала читати людям емоційно нестабільним чи з порушенням моральних орієнтирів. Іншу частину – не рекомендувала б взагалі – бо, підозрюю, люди вже давно їх перечитали.
З цього десятка виділю 5 книг різного настрою та сенсів, для різних читачів та читачок, надам короткий фідбек, без спойлерів, але так, щоб ви зрозуміли, чи кличуть вас передані в книгах сенси чи ні.
(це в жодному разі не рейтинг і порядок не означає мою більшу чи меншу рекомендацію)
“Місто дівчат” Елізабет Гілберт – роман
Життєва і проста історія, а як трапляється, саме такі і є найчіпкішими та найвпізнаванішими нашими серцями.
Читати “Місто дівчат” дуже легко. І поки читаєш, якщо душа звикла до філософських мудрагельств, може здатися, що якось надто просто і трішки нудно. Але відірватися не можеш. Бо сюжет, стиль і манера, герої – усе ніби є самим життям. Ти не читаєш – ти дивишся сучасний, щирий та сміливий серіал. І тобі подобаються відчуття від цього процесу. Подобається розуміти героїв та героїнь, бачити в них часточки свого світу. Багато-багато сторінок тексту без картинок і складних сюжетних поворотів – які, о диво, не втомлюють.
Ти носиш грубезну книгу із собою в метро і автобусах, береш у відрядження і читаєш в кафе – бо отримуєш всі переваги драматичного серіалу, просто читаючи. Думаю, це і є найбільша фішка цієї книги і найбільший талант авторки, хоча, зізнаюсь, не читала інших її робіт (поки-що).
Рекомендую цю книгу тим, хто хоче відпочити і водночас збагатитись, кому потрібно прочитати щось сучасне і з сенсами, щось, що допоможе відчути себе людиною з усіма світлими і темними сторонами і зрозуміти, що це нормально.
P.S. Не лякайтеся об’єму – ви його просто не відчуєте в процесі.
Відчуйте харизму та стиль книги в цитатах:
“А тепер Анджела написала мені, що якраз померла її матір. Не знаю, якої реакції вона сподівалася від мене. Мабуть, здогадувалася, що мене ця новина приголомшить. Та, все ж, не думаю, що вона зі зла. Анджела не така, Вона добра людина. А головне – цікава.”
“Я ж не дитина!” сказала собі. Точнісінько так, як кажуть діти.”
“Кажуть, історія має пульс, але я ніколи його не чула, навіть якщо він барабанив просто під моїм вухом.”
“Не смій принижувати цих хоробрих хлопців своїм жалем”. Так я і вчинила. Голосно співала, жваво танцюваоа і двиивлася їм просто у вічі. І не принижувала тих хоробрих хлопців своїм жалем. Але бачить Бог, то було не просто.”
“І на моє превелике здивування, тієї ж миті богиня перетворилася на служницю.”
“Багато рокі втому один газетяр написав, що я маю в собі “хлоп’ячу пікантність”, і це наразі мій улюблений комплімент, який я чула від чоловіка. Що може бути ліпше, ніж мати в собі, щось пікантно хлоп’яче.”
Олег Бородай “Солоніє сльозами Оскіл” – збірка віршів
Український автор, український військовий, грає на гітарі, пише вірші та їздить Україною читаючи і граючи про любов, війну, стосунки і болі, про все, що робить життя живим і змушує кожну живу людину відчувати щось більше ніж може лише тіло.
Вірші легко читаються, ритм легко вловити з першого читання, що є рідкістю в сучасній літературі (буває і не збагнеш як читатися має вірш, доки не почуєш як його читає автор чи авторка – і лише тоді вловлюєш і сенси, і емоції).
У творах Олега Бородая є очевидний плюс та фішта – їх сенси вловимі та доступні всім. Але це не про поверховість чи легковажність – це про стиль та місію, що змушує автора писати, співати та доносити сердешні сенси.
Легкий формат книжечки робить її кишеньковою: гуляєш – читаєш, чекаєш метро / маршрутку – читаєш, сидиш в потязі – читаєш.
Згадую прочитані вірші і розумію, що в них є ще одна цікава деталь: навіть печальні – залишають відчуття позитиву та надії. Залишається легкість, які і не одразу вловлюєш, не зовсім розумієш чому і звідки вона береться – але вона просто приходить.
P.S. Читати про війну не складно, це потрібно. Бачити війну – складно, але якщо вдалося пережити – важливо розширити сенси і поширити їх, допомогти іншим побачити та зрозуміти те, що неможливо без досвіду. Але з мистецтвом – стає можливим.
Відчуйте харизму та стиль книги в цитатах:
“Враз порушила серця спокій,
зачепила десь за живе.
Ти – єдина, подібних копій
не існує. Нема. Пливе…”
“Попелище… Вітер свище,
і безхатько-домовик
плаче за житлом колишнім
до якого вельми звик…”
“Хоче вжалити куля осою
Солоніє сльозами Оскіл
Намахалася бабця косою –
все скиртує копиці із тіл..”
“Поцілуй мене блиском очей,
доторкнися теплом своїх рук.
так палаю в обіймах ночей,
замерзаю – в полоні розлук…”
“Рідні очі у нас за спинами,
ми боронимо отчий дім.
Неодмінно навалу спинимо,
хай ціна надважка… Утім…”
Ернест Гемінґвей “Переможцю не дістається нічого” – збірка коротких текстів
Усі говорять про Гемінгвея. От, чесно, якщо ви читач, або читачка хоч трішки зі стажем і хоч десь колись буваєте в читацьких колах і маєте одного-двох друзів, що теж читають – ви точно чули фрази “щось з Гемінгвея”, “як у Гемінгвея”, “писати як Гемінгвей”.
Без зайвих слів, Ернест Гемінгвей – легенда у світі літератури. На мій сором, мало відома мені з особистого читацького досвіду легенда.
Але навіть з того досвіду, що я маю – мені зрозуміло – він “хакнув цей світ”. Точніше світ людської природи.
Це приклад людини-автора, яка прийняла з якимось святеницьким смиренням, або елітарною зверхністю усю красу і усю потворність людської сутності і навчилася її відображати в своїх текстах. Він не бореться з гріховністю і не пропагує праведництво – ні. Нащо?! Прийняття, розуміння невідворотності та чіткі назви своїми іменами всього, що має людина та світ, з, не завжди вловимими, але точно присутніми, іронією чи сарказмом, з визнанням ідіотизму, гріховності та дурості людських душ – але без бажання фіксити людей або світ.
Автор грається з читачами, сміється з них чи разом з ними (тут ніхто не розбере). Якби я уявила Гемінгвея, він би точно сказав щось таке: “Ви серйозно хочете зрозуміти сенси, які вкладають люди в свої дії та вчинки… Я пишу про це – і не намагаюся зрозуміти. Людина гріховна, часто жалюгідна, жорстока і брудна істота. Я не намагаюся ні розуміти, ні судити, ні виправдовувати. Просто констатую як факт і просто дивлюся на ситуацію з різних сторін. І розумію – що сторони різні. І не мені виправляти їх чи давати оцінку.”
“Переможцю не дістається нічого” – не надто причесана чи проста збірка коротких текстів. Тут багато про кельнерів та шинкваси – робіть висновки про зміст самі, але не ведіться на поводу в своїх упереджень. І ніде в книзі ви нічого не знайдете про переможців. Мені здається, сенс в тому, що в житті немає переможців. Ті, що вважають, що перемогли в чомусь – насправді нічого не отримують. І ті, що щось отримують насправді платять таку велику ціну, що і не вартувало б тієї уже перемоги. Бо ж суть справжньої перемоги не в тому, щоб щось отримати. Отак! Розумійте ці мої міркування-рефлексії як хочете. Яка книга, який автор – такі і рефлексії.
Відчуйте харизму та стиль книги в цитатах:
“Було пізно, в кав’ярні не лишилося ні душі, окрім старого, який сидів у затінку дерева – на його листя падало світло від ліхтаря. Удень вулиця була запорошена, а от уночі роса приплескувала порох до землі й старому подобалося засиджуватися допізна, бо він був глухий, вночі западала тиша, і йому добре відчувалася різниця.”
“він був дуже нервовий, як і всі люди зі здібностями, як і всі люди зі здібностями, що виходять за межі людських потреб. Крім того батько був дуже чутливий і, як і більшість чутливих людей, жорстокий і водночас чутливий. До того ж йому постійно не щастило, і мало коли з його вини. Він помер, потрапивши у пастку у пастку,яку почасти сам допоміг влаштувати, перед його смертю всі вони зрадили його, кожен по-своєму. Чутливих людей так часто зраджують…”
Рей Бредбері “Майже кінець світу” – збірка коротких текстів
Рей Бредбері, для тих, хто читав хоч щось з його творчості стає або героєм, або не зберігається в пам’яті ніяк. В нього свій стиль, своє майбутнє і свій зміст. Особисто для мене, він філософ і мрійник. Людина дуже різношерстна та змістовна. Чоловік, який мав безліч осяянь, але навряд сам же їх до кінця збагнув.
“Майже кінець світу” – це збірка історій про реалістичність, глибину, філософію, фантастику світу та людей у ньому.
Зручний кишеньковий формат, ідеально для сумки чи рюкзака. Дуже зручно брати в дорогу і читати. Тексти за один присіст. Але в кожному нові, глибинні сенси. Чітка логіка, символізм, трохи магії та фантастики, багато нерозкритих емоцій – щоб не забирати в читачів можливість пізнати і смакувати їх самостійно. Простота і моментами прозаїчність, нотки пафосу та іронії і багато надії та краси в світі навколо та в людях.
P.S. Читати Бредбері просто, він не обтяжує, але змушує відчувати, якщо ви це дозволите, звісно.
Відчуйте харизму та стиль книги в цитатах:
“зрештою він лежить під якимись дивовижним заморським небом і промовляє до сліпучого світла
Навчи мене, о, Боже, навчи, тільки ніжно”
“хіба, не було би жахіттям, коли б я ветхий, наче клинописна табличка, робот Джордж
Бернард Шоу, міг ще й читати ядра вашого мозку і читати ваші мрії?! Це було би нестерпно”
“Дорога у нас далека, містере Шоу, два роки на орбіту Плутона і стільки ж назад. Для товариства, що вгорі, часу достобіса. А для вашого ніколи не буде достатньо. Може, у мене і цапина хіть, проте гени святого”
“Він був у ліфті, що тихо плив угору горлянкою будинку…”
“Гарісон Купер був не надто старим, мав усього лише тридцять девять років, тобто був ближче до теплого краю сорока, ніж до холодного краю тридцяти, і це величезна різниця – не лише у сенсі температури, а й в соціальних установках ”
Маркіян Прохасько “Нестримна сила води”- збірка коротких ітсорій
Маркіян Прохасько – український автор, військовий і мандрівник, який побував у Антарктиді і написав про це. “Нестримна сила води” – не найвідоміша книга автора і тому недооцінена.
Тут немає легких чи легковажних історій. Читаючи цю книгу, вам навряд вдасться розслабитися чи відпустити думки – скоріше навпаки – доведеться зануритися в світи переплетені вузлами сучасності, минулого і майбутнього одночасно. Це про сенсовість та різноплановість погляду, про бажання пізнати світ та його деталі. Пізнати себе і знайти свій дім. Це історії про пошуки того міста і місця, що хочеться і можеться називати домом. І в цих пошуках, з тексту в текст розумієш, що дім – це не лише простір та місцина, це витвір мистецтва, архітектури та душі.
Пошук ідеального простору та мрія про його збереження. Місця і міста, де сенси оживають і живуть невимушено, і безпричинно, де усього достатньо.
P.S. Я тут відчула реалізм, фантастику, ідеалізм, містику, мрійливість та прагнення увінчати все це в змісті. Доволі інтелектуально, часто непросто, місцями дуже ностальгійно за тим, чого ще не настало.
Відчуйте харизму та стиль книги в цитатах:
“…Через невідповідність форми слова та його суттєвого опрацювання. Злочинець, а точніше злочинниця вербалізувала прагнення , причину й мотив убивства та вклала це все у слово, викуване з дешевої руди. Майстер, що його виконав, без сумніву, зумисне огранював слово “МОРАЛЬ” як якесь інше слово. Через це метал окислився і став отруйним для душі. Оскільки руда була найнижчої проби, таку фальшивку було не так вже й важко зробити, на жаль…”
“А коли людина не може відчути суті іншого, то вона неправильно відчитує код, сигнали, що їх той інший транслює у довколишній простір. Вона накладає на жести, інтонації т азовнішні прояви свою транскрипцію, яка незворотньо веде від розуміння до нерозуміння. У такому випадку ми вбачаємо загрозу та підступ – ми накладаємо це туди, де не розуміємо коду.”
“Однак сферична гравітація показала, що життя відбувається не в одній і навіть не у безлічі площин – воно поза площиною, між площинами, хоча площини також вбудовані в цю гіперреальність.”
“Археологія моєї персони завершилась: знято усі нашарування. Залишилася істина. Перший, другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий і оцей сьомий – це я. Кожен із нас – то частина мене. Я міг би бути кожним із них….”
Авторка: Світлана Кучпилюк
Читайте також про П’ять книг від українських військових, які допоможуть зрозуміти війну
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди.
фото: Shutterstock
