Американці прагнуть зберегти можливість майбутнього відновлення стосунків із росією, навіть якщо це заважає ефективній обороні України. Саме тому й затягують із дозволом застосовувати їхню зброю в рф, вважає політолог Петро Олещук.
Нарешті хтось про це написав. The Economist у своїй статті підтвердив (посилаючись на джерела в Адміністрації Байдена) думку, яку я виславлю давно. Обмеження, які США та союзники накладають на Україну щодо застосування власної зброї проти росії, пов’язані не з міфічними побоюваннями “ядерної ескалації” з боку росіян, а тому, що ” не хочуть ризикувати майбутнім перезавантаженням відносини з рф”. Тому вони “постійно змінюють причину відмови в посиленні допомоги Україні, тримаючи ЗСУ з завʼязаними руками.”
Власне, це єдине розумне пояснення того, що відбувається. Чому удари ATACAMS по Криму – це нічого страшного, а по Воронезькій області – це страшна ескалація? російська ж влада оголосила Крим своїм давно, і, відповідно, удари по Криму не повинні впливати на їхню позицію у інший спосіб, аніж удари на власне російські території. Але США чомусь вперто малюють цю лінію.
Бо США не хочуть, щоб росіяни на питомо-російській території відчували на собі війну, адже це потім може завадити “перезавантаженню” за участі нового російського уряду, який оголосить “перестройку”.
Те, що американці постійно тримають у голові PEREZAGRUZKA, найбільше заважає організації оборони України, бо головний їхній критерій – не те як дозволити Україні максимально ефективно захистити себе, а те, як би не закрити двері для “відновлення стосунків”. При цьому, щоб стосунки можна було відновлювати, їх треба відновлювати з кимось. Тому питання розпаду російської імперії – “не на часі”. Так само як і падіння путінського режиму, бо ніхто не знає, до яких наслідків це падіння призведе.
А про ядерну зброю просто зручно згадувати кожного разу, коли постає питання про допомогу Україні. Це дуже зручне пояснення, яке дозволяє вписати в себе будь-які кроки.
Хоча якщо уважно подумати над питанням, то кроки, які здійснюють у Вашингтоні, ніяк не можна пояснити страхом ядерної ескалації. Тому що виникає логічне запитання: чому позавчора страшною ескалацією був Himars, потім – танк Leopard, потім – ATACMS. Потім виявилося, що ATACMS по території України – це нормально, а по території росії – уже страшна ескалація.
Але проблема у тому, що СТРАШНА ЕСКАЛАЦІЯ була кожного разу, і, якщо пригадати усі попередні “деескалаційні” заяви, то ядерна війна мала розпочатися уже від появи в Україні першого 155 мм снаряду. Але чомусь так не сталося.
Просто до ядерної війни усі ці маніпуляції не мають реального стосунку. Очевидно, у Вашингтоні щиро вважають, що завтра виникне потреба знову дружити з москвою (у форматі, подібному до “друг Білл та друг Борис”), і треба максимально зменшити будь-які причини, які могли б цьому формату завадити.
Вони навіть офіційно показують постійно тих, хто, на їхню думку мав би стати новим “другом Борисом”, старанно тягаючи їх з родинами на зустрічі до Білого Дому.
До речі, і в НАТО для України місце не знаходиться, бо у Вашингтоні вважають, що це буде занадто сильна “образа” для росіян, яку варто уникати.
Результати цього всього цирку, звісно, протилежні.
Україна знекровлюється, а путінський режим лише укріплюється, закривається і переорієнтовується на Китай. Зрештою це все одно завершиться глибокою кризою російської імперської системи, але це буде потім.
Можливо, спроби зберегти шанси на PEREZAGRUZKA увійдуть у монографії майбутніх істориків як приклад провальної та абсурдної політичної лінії. Як “замирення” Німеччини перед Другою свтовою. Але це буде потім. А поки що… Миші плачуть, колються, але продовжують жерти кактус.
Читайте також: Гроші для ЗСУ від США “загальмували”: йдеться про понад $50 млрд
Джерело: Петро Олещук
