З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Велика Британія стала одним із головних центрів гуманітарної підтримки. Тисячі українських біженців знайшли тут прихисток, а волонтерські ініціативи забезпечували їхню інтеграцію та допомагали військовим на фронті. Але після трьох років війни активісти стикаються з новими викликами: ресурси вичерпуються, а інтерес міжнародної спільноти поступово згасає.
Одна з провідних українських організацій у Британії, Support Ukraine London, вже десять років займається гуманітарною допомогою та мітингами на підтримку України. Її координаторка Наталія Равлюк спостерігала, як змінюється ставлення британців – від безпрецедентної підтримки у 2022 році до перших ознак втоми у 2024-му.
Як довго світ продовжить підтримувати Україну? Чи можливо зберегти міжнародну увагу до конфлікту? І що змінюється у підходах до благодійної допомоги? Про це – в нашому інтерв’ю. Ми публікуємо його першу частину…
Частина 1
Зараз час непростих рішень, особливо на тлі останніх заяв США. Власне, скоро ми будемо визначати третю річницю повномаштабного вторгнення. З якими Ви думками та емоціями підходите до цієї дати ?
– Насправді, для мене це не третя річниця. Війна вже триває більше 10 років, а повномасштабне вторгнення, так, 3 роки. Та люди й до цього гинули десь там, на Донбасі чи в луганських степах. І зараз на окупованих територіях гинуть…
Емоцій дуже багато, і вони дуже змішані, тому що багато людей втрачено. Особисто наших, волонтерських знайомих.
Ці люди, яких зараз вбивають, їх вивозять, їх катують, вони мають насправді продовжувати український рід і будувати українську державу. А ми їх втрачаємо в окопах і на війні. Тому емоція суму десь перемішана, напевно, зі світовою зрадою. Нам потрібно підтримувати Збройні сили України, гуртувати українську націю і розраховувати на свої сили.
«МИ НЕ МАЄМО ПРАВА РОБИТИ МЕНШЕ, БО У ХЛОПЦІВ В ОКОПАХ НЕМАЄ, НАСПРАВДІ, ВИБОРУ»
24 лютого ваша організація, зокрема, знову організовує мітинг у Лондоні, аби нагадати, що війна продовжується, як і потреба в допомозі. Який ваш основний меседж, аби вас знову почули.
– По-перше, ми повинні донести до українців, що якщо ми хочемо підтримки іноземних партнерів, ми повинні всі “впрягтися” задля підтримки своєї держави. Потім вже в когось щось вимагати і просити.
По-друге, ми будемо стояти з Україною, допоки це буде потрібно, допомагати, підтримувати.
І по-третє: нічого не має відбуватися, чи то переговори, чи прийняття якихось рішень, без України. Я розумію, є речі, які відбуваються за закритими дверима, і вони нам недоступні. Але насправді нація, яка віддає найдорожче – платить життями своїх людей, молодого покоління, має право вирішувати долю.
Ми маємо нагадати, що росія – країна-терорист. Як можна йти з терористом на якісь переговори? У світовій політиці було багато терористів у свій час. І всі великі президенти дуже добре знають, що робити з терористами. А зараз якось не зійшлося: вони не знають, що робити з основним терористом наразі.
Безумовно, рік буде непростий. А яким для вас був попередній рік в частині вашої діяльності? Чи не було відчуття, що боротьба виснажує, і що, можливо, потрібно змінити свою діяльність?
– Рік був важким, але він нічим не відрізнявся від попередніх. Єдине, була дуже велика демотивація, тому що все важче і важче долучати людей і пояснювати, що ми не можемо робити більше, можливо, тому що ми теж втомлені цим 10-річним досвідом.
Але ми не маємо права робити менше. У хлопців в окопах немає, насправді, вибору. Тому ми, в такому комфортному місці, як Сполучене Королівство, точно можемо знайти час прийти один раз на мітинг. Задонатити 5 фунтів в тиждень, купити військовому, наприклад, чи медикам, чи цивільним особам, які дійсно страждають від війни в Україні, щось корисне.
Чому донині важливо проводити мітинги на підтримку України?
– Це інформаційна війна. Дуже важливо, щоб всі нагадували. Ми – британцям, хтось нагадував німцям, хтось – полякам, хтось – американцям. В Україні гинуть люди. росія далі продовжує бомбити наші мирні міста. росія тероризує цивільне населення, відключаючи від води, газу, світла…
SUPPORT UKRAINE: ПРО КОМАНДУ, ДІЯЛЬНІСТЬ ТА МОТИВАЦІЮ
Хто ваша команда? На кого ви можете покластися? І хто допомагає вам рухатись вперед?
– Ви мене запитали, і в мене автоматично посмішка на обличчі. Це дуже добрі, світлі й віддані люди, вони нічого не чекають натомість. Це «скелет» з 2014 року – пан Михайло, Віталік, Іван, Христина, Надя, Міша, Інна… І доєдналися багато хороших людей, які ходили на мітинги ще в 14-15-му, а в 22-му дійсно доповнили команду – багато просто пересічних українців, які прожили вже тут багато років, але вирішили не сидіти склавши руки.
Чи могли ви собі уявили, що ваша діяльність настільки зміниться з моменту заснування?
– Ні, насправді, коли це все організовувалося, то стояло дуже багато людей. Там за мною чи за певними колегами-волонтерами стоїть велика команда небайдужих українців, які дуже часто не на інтерв’ю і не на фотографіях, просто роблять свою роботу. Ми б були дуже раді зупинитися в 15-16 на рівні тих маленьких заходів, що ми збирали на один «Мавік» і відправляли, або там, наприклад, 30 пар берців. Ми були б дуже раді там зупинитися, аби в Україні нічого не відбувалося. Але спроєктувати, що це затягнеться настільки, і що ми будемо тягнути левову частку, я вважаю, що це дуже важлива робота.
Наскільки важко керувати благодійною організацією? Які труднощі зараз стоять перед вами?
– Я б не казала, що це труднощі, просто ця робота вимагає часу та ресурсів. Єдине, що інколи дуже багато всього відбувається в Лондоні, і нам важко втиснути якийсь благодійний захід, так, щоб не перебивати інший. І коли багато всього, то люди діляться і виходить не так ефективно.
Якщо хтось хоче, має бажання вільних пару годин, має якісь навики, знання, вільні руки, вільну голову – прошу дуже, ми всіх приймемо.
Як стати вашим волонтером, що для цього потрібно?
– Звичайно, тільки підписуєте кодекс волонтера і працюєте на Україну. Це просто кодекс загальної поведінки в організації. Тобто, що нам можна робити, що не можна, звичайна взаємоповага, процедурні моменти.
«ЯКЩО МИ МАЄМО МОЖЛИВІСТЬ В БРИТАНІЇ СПАТИ СПОКІЙНО, МУСИМО ДОНАТИТИ»
Нині волонтери фіксують зменшення допомоги і благодійності від людей, втому від війни, скажімо так. Хоча ми з вами говорили про те, що втоми не може бути як такої. Чи ви фіксуєте зменшення ініціативності? І як можна в цій ситуації продовжити благодійну діяльність такого великого фонду?
– Люди втомлюються, звикають до війни. І це, мабуть, звучить дуже сумно, але це нормально, напевно. В Україні люди дуже втомлені, бідні, і думають, як вижити. Але за кордоном, якщо ми маємо можливість спати спокійно, ходити на роботу, випити чашку кави, я думаю, кожен з нас зобов’язаний пам’ятати, що в Україні йде війна. І 5 фунтів, не то що в день, у тиждень. Це одна чашка кави. Тепер, якщо порахувати по країнах, зокрема, UK, якщо нас, наприклад, 200 тисяч, помножте 5 фунтів на 200, скільки в тиждень може бути закуплено всього. Але цього немає.
З 2022 року ми, Support Ukraine, акумулювали 1 мільйон 135 тисяч фунтів на допомогу Україні, половину з яких ми заробили власноруч, організовуючи заходи, події.
Які запити ви отримуєте зараз найчастіше і над чим працюєте?
– Є потреба в медичних аптечках по стандартах НАТО, евакуаційних транспортних засобах. З гуманітарки – EcoFlow, зарядні батареї, тому що на фронті, самі розумієте, це розхідний матеріал, так само як і танк. Танк ми не купували, поки що (сміється, – ред.). Ми тільки човни купували.
Військовим найбільше потрібні “мавіки”, РЕБи, шоломи, плити для бронежилета і комфортне взуття.
Як знаходити правильні шляхи, правильні слова, щоби підтримувати мотивацію не лише людей, хто донатить, але й вашу команду?
– Моя команда працює за принципом закону Паретто: 20% якості забезпечить 80% кількості. Ці люди прийняли рішення ще в 2014 році. Відтоді команда виросла. Але вона така ж різнобарвна. Мотивація – постійна. Тобто ти мусиш це робити постійно і не втрачати момент.
Постійність, чесність, бажання працювати, заохочення нових людей, нові проекти і працювати на Україну і на допомогу людям, які страждають від війни. Якщо в нас є можливість допомогти дітям, ми беремо і робимо. Якщо у нас є гостра потреба забезпечити військових і зберегти їхнє життя, якщо ми врятували одного чи двох, це вже вагомо.
Мітинги не припинялися від 2022 року. Перші чотири місяці ми виходили кожного дня, а потім перейшли на три рази в тиждень.
І хто би що не казав, що там у нас стоїть 20 людей. Нехай буде 20, але Україна помітна. Якщо пройде, наприклад, 10 британців і двоє з них звернуть увагу або куплять наш прапор, чи висловлять слова підтримки, це також результат. Потрібно постійно нагадувати, що війна в Україні не закінчилася, деякі люди цього не знають. Бо в новинах нічого ж немає. Це найменше, що ми можемо зробити, будучи в безпеці.
Ваші мітинги мають вплив на політичні рішення в Британії?
– Думаю, що ні. Хіба що можуть задавати тон. От коли ми говоримо з пересічними британцями, можливо. Британські політики звертають увагу на тих, що колись будуть їх перевибирати. То певні, хтось аналізує, скільки ми провели івентів, зокрема в парламенті, що ми говоримо, як ми впливаємо на виборців.
Наскільки легко знаходити правильні «ключі» до британських політиків, до посадовців, аби вони продовжували допомагати? Чи ви не боїтеся того, що з часом їхня підтримка може або зменшитись, або взагалі видозмінитися, як ми це бачимо в певних країнах нині?
– З ними говорити легко, вони тебе вислухають.Чи це має якийсь сенс, чи це має вплив, чи це має зміст – я не знаю. Але нічого не робити теж не вихід, правда?
«НЕ ЗАБУВАЙТЕ, ХТО ВИ Є, ДЕ Б ВИ НЕ ЖИЛИ»
Що сьогодні кожен може зробити на своєму місці, де він знаходиться, щоб допомогти країні або пришвидшити перемогу?
– Якщо ви знаходитеся в Україні, ви можете робити багато речей– від донатів до допомоги тваринам, стареньким людям і так далі. Якщо ви знаходитеся за кордоном, працюйте, донатьте на ЗСУ. Не хочете донатити в якісь фонди, купляйте необхідне і самі відправляйте. Говоріть про війну, говоріть правильні речі. Вже нарешті поважайте українську, солов’їну. Не давайте можливості, щоб я, коли йду по Лондоні, думала: «це москаль чи це російськомовний українець?». Вже 11 років війни, може досить? Давайте вже зараз будемо рухатися цим шляхом. Історія, українська мова, ЗСУ, об’єднана країна – це пріоритет. Все решту ми приберемо, зробимо, добудуємо.
І на завершення, якою для вас є Україна після війни, якою ви її бачите?
–Я б дуже хотіла бачити Україну, як Дубаї в Європі. Ми маємо на це всі можливості: талановитих людей, ресурси, родючу землю, клімат, річки, поля, степи, гори. Просто потрібно докласти зусиль, щоб не втратити це все.
Давайте витримати цей момент, продовжувати допомагати Україні, ЗСУ, українським людям, які страждають від війни.
Я єдине, що хочу попросити в українців: не забувайте, хто ви є. Які б ви гроші не заробляли, де б ви не жили, виховуйте своїх дітей бути українцями навіть за кордоном. І в цій війні давайте станемо разом! Ми маємо дуже хорошу нагоду дотиснути цього ворога до кінця разом із нашими славними ЗСУ, все-таки вибороти певні позиції на наших умовах. Навіть якби підписували якісь угоди, нічого без України не має відбуватися.
І я дуже прошу всіх українців і британських друзів прийти на Трафальгарську площу 24 лютого о 18:30, щоби ще раз показати нашу єдність і готовність стояти для допомоги Україні.
Продовження інтерв’ю у другій частині.
Автор: Дмитро Заня
