Костянтин Лєонтьєв, дизайнер, продюсер, нетворкер, засновник Odessa Fashion Day та London Fashion Day, рушійною силою популяризації української моди у світі. Його London Fashion Day – це важлива платформа для виходу українських дизайнерів на міжнародний рівень. П’ятий сезон стане новою можливістю продемонструвати унікальний український стиль. Костянтин розповідає для Platform про особливості події та порівнює модні індустрії, підкреслюючи свою підтримку українських талантів у Лондоні.

Новий рівень London Fashion Day: ставка на молоді таланти

Це вже п’ятий сезон відбудеться London Fashion Day. Що особливого очікує на гостей події? Чим він відрізняється від попередніх cезонів?

Ми готуємо вже п’ятий сезон London Fashion Day, і, звісно, він відрізнятиметься від попередніх, адже проєкт розвивається: покращується його структура, якість підготовки та багато інших складових якісної модної події. Як ви знаєте, мета проєкту — організація показів для початківців і молодих дизайнерів та брендів як із Великої Британії, так і з-за її меж. Це досить непроста робота: знайти та зацікавити дизайнерів, донести цінність проєкту, а потім відібрати саме ті колекції, які відповідають духу і запитам сучасності. Я вважаю, що цей сезон особливий тим, що ми виросли й зацікавили таких серйозних освітніх партнерів, як LCCA та Fashion Academy Paris. У цьому сезоні на подіумі можна буде побачити колекції студентів — а повірте, це найзахопливіше. Саме початківці — це ті самородки, які поки не зосереджені на комерції, а думають про те, як максимально проявити свій талант через творчість. А це означає, що ми цілком можемо стати свідками народження нового МакКвіна або Вів’єн Вествуд.

Українська мода на подіумі Лондона: традиція та інтеграція

Чи буде цього разу представлена українська мода? Як виглядає інтеграція українських дизайнерів у програму?

Безумовно. Із того моменту, як ми вперше вирішили зареєструвати торгову марку London Fashion Day та розпочати організацію проєкту тут, у Великій Британії — як продовження нашої історії з Odessa Fashion Day в Україні — ми одразу визначили для себе, що український дизайнер завжди буде частиною програми кожного сезону.

Я — українець, народився в Одесі, зробив там свою кар’єру та створив проєкт, який має ім’я і команду, що досі продовжує справу,яку ми починали багато років тому: давати можливості та просувати нові імена в українській модній індустрії.

London Fashion Day — це повністю британський проєкт, але водночас — це мій особистий шлях інтеграції в нове професійне середовище.

Інтеграція тут — процес непростий, і щоб довести свій професіоналізм, потрібно пройти великий шлях. Коли ми створювали цю платформу, ми зрозуміли, що й тут, у Великій Британії, багато дизайнерів так само потребують підтримки, як і в Україні. Тому з самого початку проєкт замислювався як британська платформа з українським почерком і глибоким корінням. Можливо, ми не будемо голосно позиціонувати його як український, але це тонко, естетично й змістовно відчуватиметься в деталях. Український дизайнер завжди матиме своє місце для розвитку і презентації в цій країні. У цьому сезоні ми плануємо представити кілька колекцій українських дизайнерів на подіумі п’ятого сезону London Fashion Day.

Місія London Fashion Day: підтримка початківців у двох аспектах

Які головні цілі ви ставите перед собою у контексті цього заходу?

Безумовно, головною метою, а точніше — місією проєкту London Fashion Day є організація показів колекцій для початківців-дизайнерів. Але тут ми говоримо про початківців у двох різних аспектах.

Перший — це дизайнери, які щойно закінчили університет або коледж, створили свою першу колекцію і хочуть представити її ширшій аудиторії. У цьому випадку ми надаємо повний супровід: допомагаємо підготуватися до показу, працюємо зі стилістами, підбираємо моделей, створюємо образи (зачіски, макіяж, референси), залучаємо фотографів, відеографів, пресу та PR-агенції. Усе це потрібно для того, щоби дизайнер отримав якісний старт, повноцінний кейс своєї роботи та перші реакції — як від професіоналів, так і від глядачів або потенційних покупців. Це важливо для того, щоби зробити крок далі: до співпраці з шоурумами, байєрами чи онлайн-платформами.

Другий аспект — це бренди, які вже мають досвід, але лише починають свій шлях у Великій Британії. Наприклад, мій бренд KEKA був заснований в Україні у 2013 році, першу колекцію ми показали у 2014-му, працювали з Ukrainian Fashion Week, Odessa Fashion Day, Lviv Fashion та іншими проєктами. Але коли я переїхав до Великої Британії, бренд став новим для цієї аудиторії.

Тобто, поза межами України — я знову початківець, як кажуть тут — emerging brand.

І в такому випадку наш проєкт теж є дуже корисною платформою для старту в новому контексті. Таким чином, наша платформа підтримує як молоді бренди, що лише починають свій шлях, так і вже сформовані бренди, які починають нову сторінку у Британії. Це унікальне поєднання, адже кожен може навчитися один в одного: молоді дизайнери надихають сміливими ідеями, а досвідчені — діляться знаннями та практичними порадами.

Порівняння модних подій: українська централізація проти британської фрагментації
Британії?

Так, безперечно, підходи до організації модних подій в Україні та Великій Британії суттєво відрізняються. За останні три роки я відвідав чимало заходів у різних країнах, зокрема у Великій Британії, і маю чітке бачення цієї різниці.

В Україні головною платформою для презентації дизайнерських колекцій є Ukrainian Fashion Week, яка має чітку структуру, централізовану організацію і зрозумілу ідентичність. Наприклад, усі покази проходять в одній основній локації — Мистецькому Арсеналі. Цей простір уже давно став візуальним і культурним символом української моди, і його легко впізнати на фото чи відео. Покази проходять за підтримки оргкомітету UFW, навіть якщо деякі дизайнери роблять презентації в інших приміщеннях — усе підпорядковано єдиній платформі.

У Великій Британії все працює інакше. Існує British Fashion Council, який дійсно курує певну частину London Fashion Week, зокрема головну подіумну платформу, що має неймовірний рівень організації — технічне забезпечення, світло, гості, преса, усе на найвищому рівні. Але водночас існує безліч незалежних шоу, які організовуються окремими PR-агенціями, і часто взагалі не координуються між собою.

Як результат — у розкладі London Fashion Week ви можете побачити десятки подій, які відбуваються в один і той самий час у різних локаціях. У мене, наприклад, під час одного сезону було п’ять запрошень на один і той самий час у різні локації. Як представник медіа, я був змушений обирати, куди піти — і це стосується не лише журналістів, а й моделей, фотографів, стилістів. Через це втрачається фокус, і загалом це виглядає як певний хаос. На сайті London Fashion Week дійсно існує загальний календар, куди можуть потрапити незалежні організатори (ймовірно, за внесок), і таким чином опинитися поруч з подіями, які курує сам British Fashion Council. Але це створює ілюзію єдності.

Насправді ж ці покази мають абсолютно різний рівень якості, продакшну, дизайнерів і гостей. Часто трапляється так, що незалежні платформи просто продають слоти й квитки, не піклуючись ні про концепцію колекцій, ні про комфорт моделей. Мене це здивувало, бо в Україні ми завжди підходили до цього з максимальною відповідальністю. На Odessa Fashion Day, наприклад, ми завжди особисто відбирали дизайнерів і ретельно готували кожен показ, бо розуміли: кожен вихід на подіум — це репутація всієї платформи.

Цікаво, що схожа ситуація спостерігається і в Парижі, і в Мілані, де під час офіційних тижнів моди працює величезна кількість незалежних ініціатив, які без погодження з головними організаторами користуються логотипами події, проводять свої шоу і продають квитки. Чи дозволяють їм це офіційно, чи просто закривають очі — відкрите питання.

Тому, підсумовуючи: в Україні підхід більш централізований і цілісний, тоді як у Великій Британії — фрагментований, комерціалізований і часом неструктурований, що створює виклики, але також відкриває багато простору для ініціатив.

Переїзд до Лондона та адаптація

Як переїзд до Лондона вплинув на ваш стиль і бачення моди?

Не можу сказати, що переїзд до Лондона кардинально змінив моє особисте ставлення до моди чи мого стилю. Швидше, він розширив моє бачення — я почав дивитися на моду глибше і ширше.

В Україні, наприклад, більшість дизайнерів, які виходять на подіуми — чи то Odessa Fashion Day, чи Ukrainian Fashion Week — створюють носибельні, комерційні колекції, які можна одразу після шоу придбати в шоурумі. Це логічно: ринок потребує практичних речей. Але водночас, надзвичайного креативу чи радикальних експериментів у таких колекціях побачити складно. Є окремі мої фаворити серед українських дизайнерів, які дійсно сміливо експериментують з формою, геометрією, фактурами — і навіть якщо їхні речі виглядають «не для щоденного життя», у них є чіткий почерк і власна мова.

Це як дивитися на колекцію Vivienne Westwood: на перший погляд здається, що це неможливо носити. Але якщо подивитися на цифри, її бренд — це багатомільярдна компанія, яка має свою віддану аудиторію, що цінує цей стиль і продовжує його купувати.

Та якщо говорити про особисте, то найбільше, що змінилося у мені після переїзду — це відчуття свободи.

У Лондоні ніхто не дивиться на тебе осудливо, незалежно від того, що ти одягнув. Тут люди самовиражаються, порушують усі правила стилістів, і в цьому — особлива магія модної культури.

Коли я вперше ввів у свою колекцію плісировану спідницю, а потім почав її носити сам — мені було дуже незручно. Мені здавалося, що всі на мене дивляться, я відчував внутрішній спротив — виховання, ментальність, стереотипи. Але потім я зрозумів, що більшості тут немає до цього діла, а в модному середовищі, навпаки, тебе помітять, оцінять, похвалять, запитають про тканину.

І от тоді я по-справжньому зрозумів, що таке самовираження. Тут дизайнер може дозволити собі не думати лише про комерцію, а творити, експериментувати, пробувати нове. Саме тому у Великій Британії стільки сміливих дизайнерів, нестандартних колекцій, іноді навіть божевільних з першого погляду — але у кожного з них є своя аудиторія, яка купує або хоча б підтримує. А якщо є попит — буде і пропозиція. Це проста економічна формула.

Які культурні або модні явища вас найбільше надихнули в британському середовищі?

Мабуть, у мене немає якогось одного конкретного прикладу, який я міг би назвати головним джерелом натхнення. Скоріше, мене надихає сам Лондон, люди, які тут живуть, та історія, яка збережена у кожному камені цього міста протягом сотень років.

Це місто — суміш культур, епох і характерів, і саме в цій різноманітності народжується його неповторний шарм і загадковість. Тут ти можеш гуляти навесні у старовинних парках, де квітне безліч неймовірних рослин, кольори й форми яких іноді навіть важко описати. Ти можеш поїхати до узбережжя, наприклад у Брайтон або інше приморське містечко, і надихнутися атмосферою рибальських селищ, маленьких будинків, перевернутих човнів і кам’яних вулиць.

Ти можеш просто блукати районом Mayfair і ловити візуальні враження від вікторианської архітектури, вікон з кованими балконами, фасадів, які ніби розповідають власну історію.

У грудні я вперше відвідав British Fashion Awards у Royal Albert Hall, і це був справжній культурний шок — у найкращому сенсі. Переді мною на сцені стояли Анна Вінтур та Том Форд, і ці люди вже не здавались мені лише іконами з глянцю чи кіноекранів. Вони були справжні, живі, сміялись, говорили, вручали нагороди своїм колегам — це був момент, коли світ моди став максимально близьким.

Іноді навіть простий англійський дощ може надихати. Він не дратує — навпаки, в ньому є особливий спокій і поетика, яка змушує зупинитися, озирнутись і побачити красу навіть у буденності.

Мотивація у творчості Костянтина

Що вас мотивує продовжувати працювати у сфері моди, незважаючи на всі виклики?

Чесно кажучи, я не можу точно сказати, який саме мотиватор змушує мене постійно повертатися до моди. Можливо, це як внутрішній магніт, який не дає відірватися. А якщо без жартів — коли тебе щось по-справжньому приваблює, коли це тобі подобається на рівні емоцій, ти просто не можеш цим не займатися.

Усе, що я роблю в модній сфері вже понад 16 років, для мене — як велике хобі, яке стало справжнім покликанням.

Адже мало хто знає, що це не є моєю основною роботою. Увесь цей час я працював у великих компаніях, на серйозних проєктах, з 9 до 18 — як більшість людей. Але саме після 18:00 починалася магія. Я займався модою у вихідні, зранку, перед сном — навіть тоді, коли мій чоловік вже засинав, а я ще щось допрацьовував.

Мені подобається платформа, яку ми створюємо, подобається те, як про неї відгукуються інші. Мені приємно чути слова підтримки, бачити, що це комусь потрібно, що це комусь допомагає, що хтось отримує від цього задоволення. І саме тоді я розумію: ми робимо справді важливу справу. А це і є найсильніша мотивація — рухатись далі, об’єднувати людей, будувати ком’юніті навколо проєкту, особливо тут, у Лондоні.

Тому що в Британії дуже багато побудовано на зв’язках і спільнотах. Якщо ти не входиш до певного “клубу”, просуватися в кар’єрі набагато складніше.

Саме тому, коли я переїхав, замість того щоб впасти в депресію, я почав будувати свій власний “будинок”, свої “стіни”, які мене захищають і допомагають бачити перспективу в моді.

Я вступив до університету на факультет менеджменту та маркетингу в моді, і на сьогодні маємо неймовірну честь — мій навчальний заклад LCCА (London College of Contemporary Arts) став освітнім партнером нашого сезону. Вони підтримують нас, і в рамках проєкту свої перші колекції покажуть їхні студенти та випускники.

Якщо навіть навчальні установи визнають, що наша ініціатива має цінність — значить, ми на правильному шляху. Значить, ми справді приносимо користь і людям, і суспільству.

І саме це мотивує мене розвивати проєкт далі: розвивати міжнародні ініціативи, підтримувати українських дизайнерів, давати їм унікальну можливість інтегруватися у британське суспільство та європейську культурну спільноту — через такі платформи, як наша.

Авторка: Оксана Середюк

Читайте також, Українська дизайнерка розвиває свій бізнес у США