Чи знали ви, що в Лондоні набирає обертів український стендап? Попри всі виклики, з якими стикаються українці в усьому світі, у Лондоні з’явився перший український стендап-клуб,де коміки дарують людям сміх та розраду.
Однією з таких комікес є Вероніка Бабалик з Одеси, яка й заснувала клуб. Дівчина підкорює лондонську публіку своїми жартами та розповідями про життя в Україні.
У цьому інтерв’ю Вероніка поділилася історіями про те, як вона використовує гумор, щоб допомогти собі та іншим українцям за кордоном впоратися з болем «провини вцілілого». Про сміх під час війни та хейт за це, читайте далі.
Рік у Лондоні: українська молодь, нові горизонти та пошук себе
Більше року тому українська комікеса Вероніка переїхала до Лондона. Це місто вразило її з перших днів.Тут вона знайшла однодумців – українську молодь.
-Я одразу ж познайомилася з українською молоддю. І зрозуміла, що тут є перспективи. Адже до цього я рік прожила в Італії.
Життя в Італії розпочалося після повномасштабного. Спочатку я не планувала їхати за кордон. Залишалась в Одесі. Я працювала на радіо, сценаристкою, займалась стендапом, ми з друзями організовували концерти та виступали.Але війна все змінила. Радіо закрили, івенти скасували, роботи не стало.
Мене надихнула моя подруга-комікеса Юлія Онищенко. Вона поїхала до Берліну, де заснувала перший український стендап-клуб в Європі. Її успіх мене підштовхнув спробувати себе в цій справі, але вже в Італії. Бо спочатку я поїхала в Італію до родичів.
Я сподівалася на успіх українського стендапу там. Однак не склалося як планувала.На жаль,української молоді в тому італійському регіоні було мало. Переважно це були дорослі жінки або сім’ї з дітьми. Тому моя ідея з українським стендапом не мала великого успіху.
Я організовувала виступи, збирала кошти, але попит на український стендап був обмеженим.Під час першої поїздки до Лондона, зрозуміла, що це місто – саме те, що потрібно.Я подумала,тут значно більше молоді, української діаспори, а значить, і потенційної аудиторії.Тому я вирішила переїжджати.
Переїхавши до Лондона, мала чітку мету – розвивати український стендап. Я не знала, де буду жити, як буду працювати, але план був один – стендап.
Перші виступи у Лондоні
Перший стендап-вечір Вероніки відбувся у травні 2023 року в українському ресторані «Nineteen».
-Прийшло близько 12 людей. Це вже був прогрес, адже до того українського стендапу в Лондоні не існувало.
Я шукала людей та місця, які б допомогли розвинути стендап.До війни український стендап(Ред. – у Лондоні) не був таким популярним, як російськомовний.
Люди звикли до російських коміків, до їхніх шоу. На український контент уваги не звертали.
Війна змінила все. Погляди на життя, на креатив, творчість – все стало інакше. І коли я усвідомила, що український стендап тут (Ред.- у Британії) настільки непопулярний, мені стало дуже прикро. Я думала, чому я досі не звернутала увагу на це. Саме при таких умовах моя увага сконцентрувалася на тому, що треба розвивати своє, що своє не гірше, ніж те, до чого ми звикли.
На жаль, лондонські українці досі віддають перевагу російськомовним комікам. Це пов’язано з тим, що їх привозять. Українських же коміків тут майже немає.
Зараз ситуація трохи змінюється. Але доводиться докладати багато зусиль,щоб зацікавити людей.
У Лондоні дуже популярний англомовний стендап, він є частиною їх культури.Тому їм (Ред. – англійцям) складно сприймати щось нове. Вони не звикли до українського контенту.
Зараз наші стендап-вечори раз на місяць. Було дуже важко знайти локацію. Всі гарні місця зайняті англійськими коміками.Нарешті нам пощастило знайти паб у центрі міста, який погодився надати нам приміщення в неділю. Тому наразі ми виступаємо в центрі міста – «The Two Bridges Pub».
Очікування на популярність стендапу
Найбільшою проблемою розвитку українського стендапу в Лондоні є відсутність постійної команди коміків.
-Є я та кілька людей, які зацікавлені, але немає систематичності. Люди приходять, а потім зникають.
Мені важко розвивати цей рух самотужки. Мені доводиться займатися всіма організаційними питаннями: пошуком локацій, оформленням соцмереж, написанням текстів, створенням афіш,рекламою, домовленостями з локацією,продажем квитків.
Я очікувала,що український стендап у Лондоні швидко стане популярним. Я думала, що за кілька місяців ми здобудемо визнання. Але, на жаль, цього не сталося .Нам треба донести, що наш стендап не гірший за інші.
Багато людей цікавляться стендапом, але не наважуються виступати. Я їм допомагаю, раджу літературу, рекомендую коміків. Але не всі готові йти до кінця.
Cтендап – це складний жанр, де немає гарантій успіху. Кожен раз публіка, настрій й теми для жартів різні. Можна круто виступити, а потім з тим же матеріалом провалитися.Це збиває деяких людей, і вони кидають справу.
Навіщо йти на «ноунеймів»?
Вероніка ма є досвід роботи в стендапі – 4 роки. Підтримка українського стендапу – це інвестиція в майбутнє, вважає вона.
-В Одесі ми проходили через всі етапи розвитку. Я знаю, як це – боятися, сумніватися, кидати справу. Я розумію лондонських українців, адже можливостей для розвитку тут значно менше.
В Одесі ми виступали часто, їздили в інші міста,нас запрошували. Ми могли виступати в Києві,Каховці, Львові, тобто в різних містах, а в Одесі – декілька разів на тиждень.
У Лондоні ж виступи відбуваються лише раз на місяць. Багато хто не розуміє цінності українського стендапу.
Люди думають: навіщо йти на «ноунеймів», коли можна подивитися відомого коміка на YouTube? Адже сенс у тому, щоб підтримати розвиток цього напрямку, щоб ці нові коміки стали відомими.
Підтримка українського стендапу – це інвестиція в майбутнє. Ці люди можуть стати зірками,збирати великі зали. І це буде круто,якщо вони будуть українськими коміками.
На жаль,навіть відомі українські коміки не завжди можуть зібрати багато людей у Лондоні. Я виступала на розігріві у Насті Зухвалої, коли вона була в Британії. Їй команді великими зусиллями вдалося зібрати близько 200 людей в Лондоні, а в інших містах було ще менше.
Це прикро, адже серед українських стендаперів є багато талановитих людей.
Але це треба пояснити людям. Ми ж не можемо піти і просто тягнути їх й казати: «Давайте, ми вам точно кажемо, що це класно». Сарафанне радіо працює, працюють соцмережі, це те, що ми робимо.
Нагадування українцям за кордоном
Одна з цілей стендапу – нагадувати українцям за кордоном про Україну. Саме це є частиною роботи Вероніки та інших українських стендаперів.
-Кожен українець знає, що ми талановиті. Але іноді про це треба просто нагадувати. Що от, ви виїхали, ви вже не в своїй країні, можливо, менше цікавитися її культурним життям, але воно не перестало існувати. От давайте його підтримувати і розвивати своє. Важливо показати, що українське культурне життя не зникло.
Нам потрібна підтримка. Особливо креативним людям потрібні люди,які будуть оцінювати й цінувати їхню творчість.
Без публіки стендап неможливий. Не можна писати в стіл і виступати в стіл. Це не працює.
Квитки та благодійні аукціони на виступах
«Люди, які приходять на стендап,– це наша опора»,– каже Вероніка. Завдяки небайдужим вдалося закрити багато зборів,організувати аукціони та інші заходи у Лондоні.
-Ми продаємо квитки за символічною ціною – за 10 фунтів, і потім віддаємо відсоток на благодійність і робимо аукціони.
Крім того, практика показує, що люди охочіше приходять на події,за які вони заплатили.
Продаж квитків також дає нам можливість збирати кошти на благодійні цілі.
Друзі з України надсилають нам цікаві речі, які ми потім розігруємо на аукціонах. Це можуть бути брелоки з частин збитих російських літаків або листівки.
Я була в Одесі, привезла листівки з зображенням Одеси.І ми розіграли їх. Мені здається, десь за 100 фунтів хтось купив листівку. Хоча здавалося би, що це листівка, але людям не дуже так важливо, що це за річ, їм важливо зробити якийсь внесок у те, що ми робимо. І це безцінно.
Ми щиро вдячні всім, хто приходить на наші виступи.
Навіть якщо в залі лише кілька людей, ми все одно виступаємо. Бувало, що до нас прийшли чотири людини і ми виступали для них. Тобто не було такого, що: “Вибачте, будь ласка, вас мало, ідіть додому, сьогодні нічого не буде”. Ні, ми виступили і все. Бо це те, заради чого ми робимо. Нащо було це починати, якщо не прикладати до цього максимум зусиль.
Збираємо кошти на допомогу
Клуб українського стендапу не має постійного фонду, але Вероніка регулярно організову збори коштів на різні потреби.
-З наших останніх ініціатив: збір 20 000 гривень на психологічну допомогу дітям, які постраждали у війні.Завдяки небайдужим людям нам вдалося швидко зібрати цю суму та закрити збір.Ми щиро вдячні всім,хто долучився.
У мене є друг, який служить у 3-ій штурмовій бригаді. Він постійно перебуває у гарячих точках і потребує підтримки.Ми долучилися до збору коштів, який він організував.
Підтримуємо культурний десант, який виступає в зоні бойових дій.Ці люди самотужки забезпечують себе всім необхідним,тому ми їм допомагаємо фінансово.
Допомогаємо й військовим, які постраждали.Ми збираємо кошти на їхнє лікування,реабілітацію або інші потреби.
Всі звіти про використання зібраних коштів публікуємо на нашій сторінці в Instagram. Все в нас прозоро.
Гумор у час війни: необхідність та хейт
Гумор – це не просто розвага, це життєво необхідна річ, особливо в час війни, переконана комікеса.
-Люди зараз дуже стресовані. Війна – це великий удар для всіх нас. Гумор допомагає нам нагадати про те, що життя триває,і ми повинні рухатися вперед. Найкращий спосіб зробити це – викликати позитивні емоції.
Чи має місце гумор у Лондоні, де люди спокійно живуть? Так. А в Україні та на фронті? Так, однозначно. Навіть у найскладніших умовах гумор може творити дива.
В Україні є навіть культурний десант. Це артисти, які виступають для військових.
Я знаю одного з таких артистів – мій друг та комік Євген Воронецький. Він жартує для військових. І він розказував, як люди міняються. Тобто він бачить стомлених військових, людейу яких пусті очі. І він знає, що все, що він може їм дати, це емоції, настрій. І він дає це, і вони йдуть вже інші – наповнені. Треба давати людям в хорошому сенсі «струс», щоб люди підняли голову і подумали: «Так, життя продовжується. Так, нам нелегко, але поки ми сміємося, поки є в нас ця сила писати жарти, сміятися і дарувати настрій іншим людям, це точно не кінець».
-На жаль, не всі розуміють роль гумору в час війни. Чи був хейт в мою сторону за це? Був.
Коли я робила рекламу виступу в соцмережах, мені люди писали: «Що це не на часі», «Що ви взагалі придумали, над чим ви смієтесь», «Ви смієтеся над війною, над вбитими солдатами».
Люди, на жаль, іноді дуже спотворено розуміють те, що ми намагаємося робити. Але це меншість. Це були буквально такі одиничні випадки, тому не звернулося на це увагу. Я розумію цих людей. Можливо, в них дійсно інша ситуація. Можливо, вони когось втратили і в них важкий період. І їм дійсно дивно, що ми намагаємося веселитися, хоча це не про веселощі, це якраз про те, щоб тримати руку на пульсі, Тримати людей в курсі.
Це інструмент, який можна використовувати для передачі інформації. І в цьому сенсі він може бути дуже ефективним.
За допомогою гумору можна донести до людей правду. Це особливо важливо в час війни, коли інформаційний простір заповнений пропагандою. Гумор допомагає людям критично мислити й не піддаватися маніпуляціям.
Звісно, у кожного свій погляд на життя, політику, є щось таке, що сприймає якось по-іншому. Але є деякі речі, які стабільні, це аксіома, по-іншому не буває. І це людям треба пояснювати, що через гумор дуже добре сприймається інформація. І це добре працює з іноземцями. Тому що я намагаюся іноді виступати ще й англійською, я також виступала для італійців італійською. Тобто намагалася на рідній мові донести людям всю ситуацію в Україні.
Не просто там жартувати про якісь безглузді речі, а саме про те, що відбувається. Теми помінялися, тому що хочеться людям донести жарти з якимось підсенсом, щоб вони вийшли і задумалися.
Гумор може бути терапією
Повномасштабна війна змусила по-новому поглянути на гумор, помінялися теми, каже комікеса. Вероніка.
-Я почала я жартувати саме на публіку десь через два-три місяці після початку війни. Перший виступ був в Італії.
Це був перший раз, коли я зібрала весь свій матеріал, який в мене був, і написала нове. У мене був такий порив, що мені хотілося писати, багато про що розказати. Коли ти розповідаєш людям, що ти відчуваєш, а виявляється теж саме що й вони, то їм стає легше.
От кажеш, що я відчуваю себе безкорисною, що я тут, я нічим не можу допомогти, і ця «провина вцілілого» всіх нас переслідувала і переслідує. І коли починаєш через гумор це людям говорити і над цим посміятися і це не матиме якихось страшних наслідків. Бо це життя, це ситуація, її треба обговорити, бо просто страждати через це не вихід.
Я переконана і впевнена, що гумор – це якраз така своєрідна терапія, своєрідна психотерапія, як і для коміків, так і для глядачів однозначно.
Як стати частиною стендап клубу
Вероніка каже, що клуб стендапу завжди радий новим обличчям. Головне не боятисяспробувати.
-І повторююся, що я чекаю на людей. Дуже мені хочеться, щоб люди почали цим займатися.Тому я закликаю тих, хто коли задумувався чи хоче, чи просто цікаво спробувати – приходьте, це не страшно, це класно, спробуйте, Це чудовий спосіб подолати страх сцени, отримати новий досвід і розкрити свої творчі здібності. А ще й чудовий метод самотерапії – виплеснути на сцені все, що вас турбує, і відчути полегшення.
Нам потрібна команда, щоб розвивати наш клуб і підіймати український стендап на новий рівень.
Просто мені не хотілося, щоб в якийсь момент я вигоріла через те, що доводиться багато чого брати на себе.
Я й сама знаю, як іноді буває важко. Але я надихаюся своїми колегами, які роблять стендапи в Україні, і вони не здаються. Вони виступають, запускають різні онлайн проєкти зараз на YouTube, і просто офлайн. І це круто, я дивлюся на них, думаю, вони такі молодці. Коли бачиш,як інші люди не здаються, як вони творять,організовують, виступають,– з’являється натхнення й сили рухатися далі.
Тому, так, я однозначно буду продовжувати це робити і буду з нетерпінням чекати і чекаю на нових людей до себе в команду. Це буде дуже круто
Не пропустіть стендап 7 липня
Найближчий стендап у Лондоні планується 7 липня.
-Формат вечора буде відкритим мікрофоном, що дає можливість виступити будь-кому, хто прагне поділитися своїм гумором.
Це чудова нагода спробувати себе на сцені,побороти страх публічних виступів і отримати досвід,який стане неоціненним для вашого творчого розвитку.
Локація, де буде стендап 7-го липня – «The Two Bridges Pub», 186 Tooley Street.
Авторка: Оксана Середюк.
