Коли російські ракети почали падати на Україну, тисячі людей були змушені залишити рідні домівки, рятуючись від війни. Серед них була і ветеринарка Тетяна Храмова, яка пережила жахи вторгнення та знайшла новий дім в Англії.
Її історію про шлях до нової країни та боротьбу за мрію розповіло видання Vet Times Jobs.
«Ми не вірили, що війна можлива»
На момент початку повномасштабного вторгнення Тетяна саме закінчила 24-годинне чергування в одній із клінік Києва. Вона ще не знала, що це буде її останній робочий день у столиці. «Російські війська збиралися біля кордонів з осені 2021 року, але ніхто не міг повірити, що у XXI столітті почнеться велика війна», — згадує вона.
«Я не була готова до вторгнення. Як і більшість українців, ми жили звичним життям, не мали планів евакуації чи тривожних валіз. Тому, коли це сталося, був абсолютний шок», — каже Тетяна.
Вона пригадує той момент: «О 4-й ранку я сиділа в лікарні та переглядала новини. Люди писали, що чули вибухи, що почалася війна. Я перевірила стан свого пацієнта, попрощалася з колегами та більше їх не бачила».
Російські війська швидко наближалися до Києва, обстріли не припинялися. Разом зі своєю 70-річною матір’ю Людмилою та собакою Басею Тетяна провела кілька днів у метро, ховаючись від ракет. Коли стало зрозуміло, що ситуація лише погіршується, вони вирішили тікати за кордон.
Небезпечний шлях до прихистку
«Ми ховалися у підвалі житлового будинку, поки друзі з різних країн писали, що готові нас прийняти. Нарешті, один знайомий підвіз нас до вокзалу.
Це був справжній кошмар – тисячі людей намагалися потрапити на переповнені потяги. Ми сіли на поїзд до румунського кордону, де я несла собаку на руках або у рюкзаку, бо після двох операцій на хребті вона не могла багато ходити», — розповідає Тетяна.
Її мама несла лише маленьку сумку з необхідними речами. «Я була в стані шоку, не могла їсти, не могла спати. Мама не хотіла їхати до Румунії, довелося її вмовляти. Собака вила у переповненому вагоні. Я не знаю, звідки взялися сили, щоб усе це пережити».
Нове життя у Великій Британії
У 2022 році Тетяна та її мама отримали прихисток у Великій Британії за програмою «Homes for Ukraine». Їй допоміг знайомий ветеринар Себастьян Ногас, який познайомив її з колегою Біргіт Нордманн. Завдяки цьому Тетяна отримала можливість працювати ветеринарним асистентом у клініці Chantry Vets у Вейкфілді, Західний Йоркшир, поки її диплом не визнавали у Великій Британії.
«Мене підтримувала мрія працювати ветеринаром у Великій Британії та злість через те, що росіяни намагалися зруйнувати моє життя. Вони хочуть знищити українців, але я не дозволю їм зробити це зі мною», — ділиться Тетяна.
Щоб отримати право працювати у Британії, вона здала іспит IELTS, зареєструвалася у Королівському ветеринарному коледжі та проходила практику в клініках для коней і фермерських тварин. Після складних іспитів Тетяна отримала офіційний статус MRCVS і стала старшим ветеринаром у головній лікарні Chantry Vets у Вейкфілді та у відділенні в Каслфорді.
Радість і біль одночасно
Досягнувши своєї мети, Тетяна зізнається, що це успіх із гірким присмаком. Вона сумує за Україною, і її мама повернулася додому.
«Я безмежно вдячна клініці Chantry Vets за шанс продовжити свою кар’єру та за підтримку», — говорить вона. «Я працюю у дружньому колективі, і мене оточує турбота».
Але думки про рідну країну не дають спокою.
«Київ щодня піддається атакам ракет, росіяни бомбардували дитячу лікарню, у якій я народилася. Болісно бачити, що відбувається, і боятися того, що може бути далі».
Попри все, Тетяна продовжує будувати своє життя у Великій Британії та допомагати тваринам, але її серце залишається в Україні.
Читайте також: Українці дедалі більше інтегруються в Британії, – the Economist
