Чотири роки після звільнення Бучі — і світ знову говорить про “мирні переговори”. Але для українців це слово звучить інакше: не як надія, а як питання ціни.
31 березня Україна вшановує четверту річницю звільнення Бучі — міста, яке стало одним із найсильніших символів жорстокості російської окупації. Як зазначає головний редактор видання «Апостроф» Денис Глушко у колонці для Euronews, для світу Буча — це шокуючий епізод початку повномасштабної війни, а для українців — чітке розуміння того, що означає російський контроль на практиці. Бо за кожною спробою “домовитися” стоїть досвід окупації, який уже неможливо забути — і який визначає, яким не може бути майбутнє України.
Саме тому, підкреслює автор, будь-які розмови про “мир” сьогодні неможливо відокремити від цього досвіду.
Переговори без результату
Попри регулярні контакти між Україною, США та росією, реального прогресу в дипломатії немає. Переговори дедалі більше нагадують паралельні процеси без спільної мети.
На думку автора, це не випадковість. росія, як він зазначає, не зацікавлена у справжньому врегулюванні, яке б відповідало суверенітету України.
Водночас кремлю вигідно підтримувати видимість переговорів — це дає час, знижує тиск і створює ілюзію можливого компромісу.
Україна ж, попри розуміння обмеженої ефективності таких зустрічей, змушена брати в них участь, щоб не втратити підтримку партнерів і не дати москві додаткових аргументів для пропаганди.
Фактично єдиним відчутним результатом переговорів залишаються обміни полоненими та повернення цивільних. Від початку 2026 року, за участі України, США та росії, додому повернулися сотні військових і кілька цивільних.
Однак, як наголошує автор, ці кроки мають гуманітарне значення, але не формують шлях до завершення війни.
Умови москви — це не компроміс
За оцінкою автора, базові вимоги росії залишаються незмінними: Україна має поступитися територіями, погодитися на обмеження суверенітету та прийняти модель врегулювання, вигідну кремлю. У Києві це сприймають як поступову капітуляцію, замасковану під переговорний процес.
На тлі дипломатичних процесів ситуація на фронті залишається напруженою. Водночас, як зазначає головнокомандувач Олександр Сирський, українські сили змогли повернути під контроль близько 470 квадратних кілометрів на півдні.
Окрему роль відіграє розвиток ударних можливостей — зокрема використання дронів середньої дальності, що дозволяє вражати цілі на глибині до 200 кілометрів. Такі атаки ускладнюють логістику противника і підвищують ціну війни для росії.
Водночас російська армія продовжує наступальні дії на сході та півдні, зазнаючи значних втрат, але не відмовляючись від своїх планів.
Чому “мир” може бути небезпечним
Повертаючись до Бучі, автор наголошує: це не лише пам’ять, а й відповідь на ключове питання — що означає “мир” на умовах росії.
Йдеться не лише про території. Це питання безпеки людей, існування держави та права України визначати власне майбутнє.
Саме тому Київ змушений діяти у двох напрямках одночасно: підтримувати дипломатичний процес і водночас готуватися до тривалої війни, результат якої залежатиме від витривалості, ресурсів і єдності держави.
Для міжнародної аудиторії, яка дедалі більше втомлюється від війни, Буча залишається нагадуванням: Україну фактично просять довірити своє майбутнє тій силі, яка вже показала, яким воно може бути.
Читайте також: Чому всі спроби Трампа припинити війну РФ проти України провалюються: думка
фото: Shutterstock
