Вона не мріяла про Америку і не планувала еміграцію. Але війна і внутрішня потреба змін змусили ризикнути – просто податися на грін-карту без ілюзій та очікувань. Влітку 2025-го українка Ірина Семенюк переїхала до Чикаго, вигравши Green Card з першого разу.
Для UA-Platform вона поділилась власним досвідом, як готувалася до переїзду та з чим зіткнулася в США насправді. Про очікування та сотні відправлених резюме, щоб знайти бажану роботу. Про роботу в супермаркеті й клінінгу на старті, а також про те, чому США — це країна можливостей, але точно не легких рішень.
Виграла грін-карту з першого разу: історія еміграції
Я кілька років працювала аналітиком у відомих українських компаніях, зокрема в «Рошені» та «Вересі». І чесно кажучи, я планувала завжди своє життя в Україні. Навіть ніколи не розглядала варіанту вчитись за кордоном або переїжджати.
Але потім, звісно, після вторгнення все змінилось. Хоча на початку я, звісно, я залишалась в Україні, як і моя сім’я. Чоловік військовий. Я жила на той момент у Хмельницькому, мала роботу і не бачила потреби кудись їхати, тому що в мене не було такої небезпечної ситуації. У мене немає дітей, тож я відповідальна за своє життя і за людей, які поруч, за свою сім’ю. Тобто, я могла собі будувати життя.
Але потім все змінилося. Я бачила, як стає емоційно все складніше і гірше. У мене сталися важкі події в житті, у мого рідного брата теж з’являлись негативні моменти по його службі. Ми почали стикатися з багатьма несправедливостями, і для себе ми вирішили, що просто спробуємо подати заявки на лотерею Green Card на переїзд до США. Без особливих сподівань: не було такого, що ми планували десь їхати біженцями. Але якщо б я виграла грін-карту, то це шанс просто на краще життя. Так і сталося – моя анкета виграла.
Я дуже люблю Україну і всі в мене там залишаються. Я буду туди їздити навідуватись. Але якщо я можу скористатись таким шансом, то чому б не спробувати?
Подались ми восени 2023-го року, в 24-му році ми тільки про цей виграш дізналися, а вже аж потім почалася підготовка, переїзди. Коли ти переїжджаєш свідомо, маєш час підготуватись, підтягнути англійську, продати те, що хотіла, це зовсім інший досвід, ніж у тих, хто дійсно був змушений покидати країну за важких обставин, кидати все і виїжджати без нічого.
Виграти грін-карту – це удача. Це дійсно лотерея, і тут немає якоїсь формули успіху.
Шанс дуже невеликий. Все, що потрібно зробити, це правильно заповнити анкету, зробити фотографію.
Ми подавали анкети самостійно, там немає нічого складного, просто потрібно уважно все заповнити. Є люди, які виграють із другого, третього, четвертого разу. Важливо просто подаватись без якихось очікувань.
Очікування vs реальність життя в Америці: плюси та мінуси
До переїзду я була готова, що на початку тут буде важко, що тут все інакше працює, від одиниць вимірювання і до пошуку житла, влаштування на роботу, походу до лікаря чи в банк. Але тут дійсно багато можливостей. Ти можеш і навчатися мати якусь стипендію, подаватися на гранти безкоштовно. Ти можеш і роботу знайти без якоїсь освіти, звісно, це залежить від професії, якою ти займаєшся. Якщо ти лікар, інженер чи маєш іншу професію, яка вимагає ліцензії, сертифікації та освіти з цієї країни, так, це важче.
Тут є, звісно, і свої мінуси, і це не ідеальна країна, як багато хто собі малює. Але важливо не сприймати якісь труднощі як поразку, а як досвід.
Серед плюсів:
- Тут немає стелі скільки ти можеш заробляти. Наприклад, в Європі та в Україні, на жаль, це є. У США цього немає, ти можеш досягнути будь-чого. Ти можеш обрати собі професію, працювати в наймі, не обов’язково мати бізнес, але ти будеш тут гарно заробляти. Якщо ти наполегливий, вдосконалюєшся, у тебе буде тут гарна кар’єра, достаток.
- Сюди їдуть таланти з усього світу, тому тут є можливість зустріти багато різних і цікавих людей, в яких ти можеш почерпнути досвід.
- Це країна, в якій є все. Тобі не потрібно їхати в іншу країну, щоб побачити різні місця.
З мінусів:
- Тут дорого, і гроші на деревах тут не ростуть. Дехто думає, що от він приїде сюди і буде заробляти мінімум і зможе жити тут дуже класно. Якісь базові потреби, так, ти закриватимеш, але все-таки, якщо ти хочеш більшого, то потрібно багато працювати, часто по вихідних, особливо на початку.
- Через те, що це велика і різна країна, сюди їдуть багато різних людей, тому місцями тут ти почуваєш себе небезпечно. Якщо порівнювати, в Україні навіть під час війни набагато безпечніше. Але це не скрізь так.
- Проблеми для іноземців, наприклад, для тих, хто зараз по U4U тут. В принципі, через міграційну політику зараз тут дуже важко з легалізацією. Раніше це була дружня країна до емігрантів. Тепер, на жаль, все змінилося. На мою думку, зараз переїжджати у Штати тільки, якщо ви маєте документи. Інакше це дорого і тривало.
- Відстань: дуже далеко поїхати в Україну, щоб побачити рідних. В мене є можливість відвідувати їх, але це складно, тим паче ще й через те, що немає прямих перельотів. Знайти на це час та гроші можна. Але коли ти їдеш, все одно мусиш оплачувати оренду, та й зарплати тобі ніхто не платить, коли ти не працюєш.
Досвід працевлаштування у США: сотні заявок, щоб знайти бажану роботу
Подавати багато, дуже багато заявок – це типово для Штатів, якщо ти хочеш знайти хорошу роботу за своєю спеціальністю. Я аналітик, і щоб знайти офісну роботу тут, я подала 400-500 заявок за п’ять місяців.
В Україні, я пам’ятаю, коли шукала роботу, я могла 10-15 заявок відправити, і мені точно подзвонять, і швидко.
В Америці це займає багато часу, і бюрократія, і велика конкуренція, тобі можуть подзвонити аж через пів року з моменту подачі заявки.
Але знайти все реально, без американської освіти чи досвіду. Деякі люди люблять розповідати, що все це нереально, через що ти починаєш у собі сумніватись, але ні, потрібно докласти зусиль, приділити багато часу, відправляти по 30 заявок на день або й більше – і все вдасться.
Якщо ж потрібно знайти якусь емігрантську роботу, я не бачу тут проблеми з пошуками. На мінімальну ставку можна легко працевлаштуватись у супермаркет, на клінінг піти. Тут дуже багато роботи, такої, яка фізично важка, яка не вимагає багато знань, навиків.
Коли я приїхала сюди, я думала, що буду шукати роботу по своїй спеціальності і паралельно працювати у клінінгу. Я працювала через додаток, сама на себе. Паралельно ще ходила на безкоштовні курси англійської. Але я бачила, що мої пошуки роботи по спеціальності затягуються, тому я займалась цим прибиранням і паралельно влаштувалась готувати піцу в супермаркет Whole Foods недалеко від дому. Я на цю вакансію подалась – і мені на наступний же день подзвонили, я прийшла і все, відразу почала працювати.
Пропрацювала три місяці, і це було нелегко: зміни з 3-ї години до 11-ї ночі. І плюс я ще цю роботу поєднувала надалі з прибиранням. Тобто, я ходила прибирала тут квартири, будинки і ще паралельно готувала цю піцу в супермаркеті. Мені було важко, тому що я не була підготовлена фізично. Люди там працюють роками, дехто понад 10 років. Мені хотілося більшого, я хотіла влаштовуватись по своїй спеціальності. Але це хороший досвід для тих, кому на початку потрібні якісь кошти, щоб покривати базові потреби, оренду, їжу.
LinkedIn, нетворкінг та цінність резюме
Для пошуку роботи я використовувала Indeed та LinkedIn. Значно більше відгуків було саме з LinkedIn. Тут також дуже поширений нетворкінг, навіть досить важко влаштуватись без рекомендацій в компанію. В моєму випадку вдалося влаштуватись суто по резюме, спершу в одну компанію, де я пропрацювала місяць асистентом, згодом влаштувалась аналітиком в більшу компанію.
Треба підготувати дуже класне резюме – це основне. Бажано навіть його коригувати під кожну вакансію. Обов’язково там повинні бути чіткі досягнення. Я, наприклад, не писала там ніяких обов’язків, чим я займалась. Я писала лише досягнення з цифрами, вказувала тільки свій український досвід. Ніякої брехні не потрібно, вам ж далі працювати.
Коли вас запросили на інтерв’ю, корисно буде готувати для себе шаблонні відповіді. Це для тих, хто сумнівається, боїться, не впевнений в англійській. У мене були шаблони з питаннями і відповіді на ці питання, і я себе таким чином якось убезпечила.
Потрібно не боятися, подаватись якомога більше на вакансії зі схожими навичками. І, в принципі, більше практикуватись. Пригадую свої перші інтерв’ю, і вони були якісь ганебні, я взагалі не готувалась. Треба готуватися обов’язково. Рекрутери здебільшого задають одні й ті ж питання. Тому, коли я вже пройшла 30, можливо 40 інтерв’ю, я вже знала, що будуть у мене запитувати, і я вже була до цього готова, відповіді були в голові прокручені.
Тому варто пройти перше, друге, десяте, зробити якісь висновки, роботу над помилками, тоді вже останні інтерв’ю будуть набагато легші, ви будете себе впевненіше почувати.
Плани на майбутнє та сум за Україною
Поки що, звісно, плануємо залишатися в США, тому що тільки переїхали, і тут наш шлях ще насправді тільки починається. Звісно, тут можуть бути якісь труднощі, є ймовірність, що в один момент мені тут все перестане подобатися. Та поки що я хочу жити тут, отримати громадянство і будувати життя далі.
Водночас, мені, звісно, бракує своєї сім’ї. У мене велика родина, дуже багато родичів в Україні, друзів – а тут нікого. Коли ти в еміграції, то особливо важко знаходити нові знайомства, нових друзів. Але коли ти розумієш, для чого це все, що все на краще, від цієї думки стає не так сумно.
Читайте також: “Америка не така солодка”: український водій Uber про життя у США
Авторка: Марина Кавкало
фото надані Іриною Семенюк
