21-річна Марія Ясиновська народилась в Україні, але вже 15 років проживає у Сполучених Штатах: тим не менш, вторгнення рф повністю змінило її світогляд. Про це вона розповіла у статті на сторінках американського видання University News.
Марія народилась у Черкасах у 2003 році, за 11 років до того, як росія анексувала Крим та за 19 років до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Пригадує, як почула про вторгнення у Крим і плакала. І як її вчителька сказала, що ніякої війни немає: “Я розлютилася, адже іноземні солдати вбивають людей у моїй країні”
Ось її розповідь.
“Війна лякає мене”
Моя прабабуся усе життя боялася грози. У дитинстві я сміялася з цього, вважаючи це дурістю. Це був просто грім; чого може боятися доросла людина? Тільки пізніше я зрозуміла, що ці звуки повернули її у дитинство — щоразу, коли починалася гроза, їй здавалось, що це бомбардування. Війна знову прийшла на її батьківщину у 2014 та 2022 роках. Моя прабабуся пережила Другу світову світову війну, але ці страхіття так і не відпустили її. Вона боялася аж до смерті.
24 лютого 2022 року – день, який я ніколи не забуду. За кілька тижнів до цього, моя тривога зростала, оскільки і українські, і американські мас-медіа повідомляли про тисячі російських солдатів, які збираються біля кордону з Україною. Щодня я боялася найгіршого. Того дня так і сталося. Телефонувала моя мама, її голос надривався у слухавці. Здавалося, вона плакала годинами.
«Марія, вони бомблять Київ… Я не знаю, що станеться», – схлипувала вона.
Я ніколи не чула, щоб вона звучала так налякано.
росія порушила Будапештський меморандум, коли розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Цей договір та багато інших міжнародних угод мали гарантувати суверенітет та захист України у разі нападу. росія не лише напала на суверенну державу, але й підірвала саму основу міжнародної дипломатії та довіри.
Я відчайдушно намагалася додзвонитися до бабусі та дідуся, аби переконатися, що з ними все гаразд. Коли бабуся зрештою відповіла, її голос був слабким.
«Поки що все гаразд, але сирени повітряної тривоги щойно знову завили», – сказала бабуся.
росія розпочала одночасно наземну та повітряну атаку, найбільшу з часів Другої світової війни. Я не помічала, як на моєму обличчі течуть сльози, поки не побачила своє відображення. Я була схожа на привида і почувала себе повністю онімілою.
Неможливо підготуватися до чогось подібного. Я ходила у своїх справах – заняття, обід, розмови – але все це здавалося фальшивим. Мій світ просто зупинився. Я ніколи не буду тією людиною, якою була до вторгнення. Іноді у мене ще трапляються панічні атаки, коли я думаю про це.
“Кожна цифра — це вкрадене майбутнє”
Нещадні бомбардування й обстріли забрали життя понад 70 000 українців і залишили від 100 000 до 120 000 поранених. Понад 10 000 із цих жертв — мирні жителі — звичайні люди, життя яких були жорстоко обірвані. Кожна цифра — це вкрадене майбутнє, матері, батьки та діти, життя яких могли б бути сповнені мрій та радості. Це не просто жертви війни — це фрагменти світу, в якому я народилась, назавжди стерті.
Нині в Україні так багато дітей, які виростуть у страху, як моя бабуся. Сирени повітряної тривоги лунають щоночі у багатьох регіонах України, відзначаючи травму нового покоління. Вони переслідуватимуть ці звуки ще довго після закінчення війни.
Я переїхала до Сполучених Штатів у 2009 році у віці шести років, і маю багато приємних спогадів про моє раннє дитинство в Україні. Я не зростала у страху. Моя мама щоліта возила мене до Криму на канікули. Я пам’ятаю чудові пляжі та дружбу з донькою власника курорту. Разом ми влаштовували гонки равликів, думаючи, що робитимемо це щоліта, вічно. Тепер жодна українська дитина не зможе випробувати те, що я пережила багато років тому, бо в них крадуть дитинство.
Так багато звичайних людей взялися за справу, щоб допомогти своїй країні у будь-який можливий спосіб, як близька подруга моєї мами та колишній редактор журналу Хелен Хадз. Вона очолює волонтерську діяльність у своїй громаді уже третій рік, щоб зібрати гроші та запаси для військових потреб. Іноді вона сумнівається, чи не зробила неправильний вибір, вирішивши не евакуювати свою родину.
«Моїй доньці Соломії – шість років, і тепер половину свого життя вона знає тільки війну», – заявила вона.
Війна неймовірно важко тисне на моє серце останні три роки. Ми з мамою не можемо говорити про те, що відбувається на нашій батьківщині, не розплакавшись.
«Немає жодної родини, у якій би хтось не був на фронті, хтось не загинув. Усіх торкнулась війна, кожної людини», — сказала вона, і я могла бачити смуток у її очах, коли думала про всі почуті нею історії, про всіх загиблих людей.
Незважаючи на те, що я живу за тисячі кілометрів, я відчуваю глибокий зв’язок зі своєю батьківщиною. Я думаю про літо, проведене з бабусею та дідусем, про запах свіжозварених вареників, що наповнює їх кухню, і про яскраві синьо-жовті прапори, які вивішуються на вулицях під час святкування Дня незалежності.
Тепер я дивлюся відео тих самих вулиць, перетворених на руїни, зруйнованих російськими атаками. Але серед руйнувань є стійкість. В українців сильний, незламний дух, і це одна з багатьох речей, які висвітлила ця жорстока війна.
“Американці мають привілей і розкіш забувати, а українці — ні”
Минуло майже три роки війни. російська армія завдає ударів по музеях, лікарнях та дитячих садках. 23 жовтня 2024 року Росія знищила автобусну станцію у Черкасах, на якій я зупинялась, коли відвідувала свою прабабусю. Проте, надто часто мені доводиться нагадувати людям, з якими я стикаюся у своєму повсякденному житті, що війна в Україні ще триває.
Американці мають привілей і розкіш забувати, а українці — ні. Вони не можуть забути про ракети або безпілотники, які летять над їхніми головами і збиті над їхніми містами. Вони не можуть забути про чоловіків, синів, доньок і дружин, які загинули, захищаючи нашу країну, або про тих, хто зараз бореться за своє життя.
Артур Дрон — солдат Української національної армії та всесвітньо визнаний поет. Він також є 24-річним студентом факультету журналістики з невеликого містечка в Івано-Франківській області. Дрон жив звичайним життям до вступу на військову службу у 2022 році — він отримав ступінь бакалавра, писав вірші та працював на роботі своєї мрії як менеджер заходів у видавництві Old Lion, одному з найбільших видавництв України, налагоджуючи відносини з українськими авторами.
Я познайомилась з ним, коли він співпрацював з моєю мамою та написав вірші для однієї з її книг. З того часу він перебуває на фронті, борючись за свою країну і пишучи приголомшливі вірші про війну.
Він наголосив, що більша частина української армії складається з добровольців, людей, які ніколи не очікували, що стануть солдатами до 2022 року.
Дрон наголошує: «Це війна простих людей, прості люди беруть у ній участь, борються та вмирають. Так само, як і прості американці, з такими життєвими цілями та мріями. Але щоб дозволити собі таке просте життя, нам тепер доводиться платити величезну ціну».
Війна між Україною та росією — це набагато більше, ніж просто битва за територію, — це боротьба за суверенітет, демократію та справедливість, але найголовніше — це боротьба за виживання українського народу, щоб існувати як нація. У ході поточного виборчого циклу ця тема була головним предметом обговорення. Кандидати у президенти обговорювали роль США у наданні допомоги та підтримки Україні, причому демократи стверджують, що в Америки є моральне зобов’язання захищати Україну, тоді як республіканці переважно сумніваються у фінансовій вартості такої участі і кажуть, що Америка вже вклала надто багато грошей у цю війну. Дональд Трамп чітко дав зрозуміти, що підштовхне Україну до переговорів з росією, цінуючи тимчасове перемир’я вище за суверенітет і реальний мир.
Для мене це не просто політична суперечка; це особисте. Йдеться про місце, де я народилась, людей, які мені дорогі, та майбутнє, яке я бачу для України. Я не можу стояти осторонь і мовчки спостерігати, як руйнується моя батьківщина. І хоча я неймовірно пишаюся стійкістю України, я також знаю, що нам потрібна глобальна підтримка, аби продовжувати цю боротьбу.
Боротьба України — це не лише її власна боротьба, але й боротьба за демократію та свободу, якими ми їх знаємо. Підтримка України — це не просто правильне рішення, це боротьба проти тиранії та за цінності, які ми всі шануємо.
Читайте також: Ukrainian.US – спільнота, що об’єднує українську діаспору в США та Канаді
Джерело: University News
