Українки, які виїхали за кордон після початку повномасштабної війни, розповідають: контроль за добробутом дітей у західних країнах значно жорсткіший, ніж вдома.
Як розповіли hromadske жінки, які живуть у Британії, Канаді та США, те, що в Україні вважається звичним вихованням, за кордоном може обернутися сигналом для поліції чи соціальних служб
Хто «стежить» за родинами
Каріна, яка нині живе у Великій Британії з трьома дітьми, зізнається, що була змушена попереджати сина:
«Я сказала, щоб він не розповідав у школі про наші конфлікти… бо тут інші правила, і його можуть просто забрати».
За словами співрозмовниць, інформаторами можуть стати будь-хто – від випадкових перехожих до сусідів. При цьому зовні люди можуть залишатися привітними. Каріна описує це так: «Сьогодні посміхаються, а завтра можуть поскаржитися».
У Канаді діє принцип обов’язкового повідомлення: лікарі чи вчителі зобов’язані реагувати на будь-які підозри щодо насильства. Дарина пояснює, що достатньо синця чи навіть розповіді дитини, щоб інформація потрапила до соцслужб.
Школа і побут – під пильним контролем
Особливу увагу приділяють поведінці дітей у школі. Вчителі аналізують навіть дрібниці: зовнішній вигляд, харчування, втому чи агресію.
Марина з Британії пригадує випадок, коли через хворобу сина не повідомила школу кілька днів поспіль: «Наступного дня отримала одразу три листи: «Де ваша дитина?!».
Пропуски занять можуть обернутися штрафами або перевірками, а в окремих випадках – серйознішими наслідками.
Коли можливе вилучення дитини
Попри страхи, соцслужби не мають на меті одразу забирати дітей із родин. Спершу батькам пояснюють правила, можуть направити до психологів чи на спеціальні курси.
Однак якщо ситуація не змінюється – можливе втручання. Дарина описує повноваження служб так: «Вони можуть прийти додому, поговорити з дитиною наодинці, перевірити умови проживання і навіть вміст холодильника».
Якщо виявляють небезпечні умови – дитину тимчасово вилучають до усунення проблем.
«Червоні лінії», які дивують українців
Багато норм за кордоном здаються українським батькам несподіваними.
У Британії суворо регулюється питання приватності дітей. Марина розповідає: знімати дітей без дозволу практично заборонено, навіть на шкільних заходах.
У Канаді діти до 12 років не можуть залишатися без нагляду дорослих. Водночас їм дозволяють більше свободи у самовираженні – від зовнішнього вигляду до стилю одягу.
У США, за словами Оксани, контроль починається ще в пологовому будинку. Соцслужби можуть оцінювати, чи здатна мати самостійно доглядати за немовлям, якщо чоловіка немає поруч: “Представники Department of Social Services довго вирішували з медиками пологового будинку, наскільки безпечно для дитини відпустити мене вдвох із нею додому, якщо я живу без родичів і чоловіка — чи адекватна я ментально, чи впораюся самотужки з доглядом після кесаревого розтину. Переконували, що мені варто знайти осіб, які житимуть зі мною хоча б перші тижні й зможуть мене підтримати”.
«Було відчуття, що це десь між турботою і втручанням у приватне життя».
Пізніше, коли жінка народжувала молодшу дитину, і чоловік був поруч, то за її словами, медики “по декілька разів запитували, чи почуватимусь я в безпеці вдома, чи мої стосунки з чоловіком не є абʼюзивними” тощо.
Українські матері також звертають увагу на різницю у підходах до спілкування з дітьми. У західних країнах дорослі рідко підвищують голос, не застосовують тиску чи покарань. Дарина зазначає, що в Канаді дітей привчають звертатися по допомогу до дорослих у конфліктах, а не вирішувати їх самостійно силою. А Марина додає: за роки життя серед британських родин вона майже не чула сварок чи розмов на підвищених тонах.
Читайте також: Виховання дітей без кордонів: британський досвід
фото: LightField Studios / Shutterstock
