Чому в британських школах на іспитах з історії важливо не впізнати портрет чи будівлю, а пояснити, як змінювалося життя людей? Українська освітянка Надія Майбогіна, яка мешкає у Британії, звернула увагу на принципову різницю між двома освітніми системами – і її спостереження викликали жваве обговорення.
Зокрема вона порівняла підходи до викладання історії в британських та українських школах. У дописі в соцмережах викладачка звернула увагу на те, що в обох країнах історію викладають із різними цілями та акцентами.
За її словами, поштовхом до роздумів стали дискусії навколо українського НМТ, де учні мають впізнавати архітектурні пам’ятки чи історичних діячів за зображеннями. Освітянку зацікавило, яку роль картинки відіграють у британських іспитах з історії – і в процесі вона побачила значно ширшу відмінність між системами.
Майбогіна пояснює, що в Україні історію традиційно вивчають послідовно – від давніх часів до сучасності, з акцентом на фактах, подіях і хронології. Основна увага зосереджена на історії держави та нації, боротьбі за незалежність, політичних процесах, міжнародних угодах і ключових постатях. Повсякденне життя людей у цій моделі зазвичай залишається другорядним.
Натомість у Британії, за її спостереженнями, історію подають через призму досвіду звичайної людини. Учні вивчають, як жили різні соціальні групи, у яких умовах працювали жінки, як карали дрібних правопорушників, з якими викликами стикалися мігранти.
На іспитах школярів запитують не стільки «що сталося», скільки «як це вплинуло на життя людей» і чому одні зміни мали ефект, а інші – ні.
Освітянка також зазначає, що у британській системі немає звичного для України поділу на національну та всесвітню історію. Замість цього існує чотири обов’язкові блоки, наповнення яких школи обирають самостійно:
- Тематична історія, тобто простеження змін через довгий період;
- Британська історія – коли вивчається певний фрагмент із минулого Британії;
- Світова історія – мова йде про конкретну подію чи країну;
- Періодична історія – вивчення визначеного проміжку часу в межах однієї країни.
Такий підхід, за її словами, дозволяє навчальним закладам формувати програму відповідно до свого профілю. Наприклад, школи з природничим ухилом можуть зосереджуватися на історії медицини, а гуманітарні чи правові – на темах боротьби за владу і права.
У результаті британські випускники отримують не суцільний хронологічний наратив, а «мозаїку» глибоких знань із кількох тем. Головною ж метою навчання стає розвиток навичок історика – уміння аналізувати джерела, порівнювати інтерпретації, аргументувати власну позицію та робити висновки.
Окремо Майбогіна наголошує, що завдання з використанням зображень у британських іспитах побудовані не на механічному впізнаванні, а на аналізі та оцінці. Учнів вчать працювати з візуальними джерелами так само критично, як і з текстами, що, на її думку, суттєво впливає на якість історичної освіти.
Читайте також: У Британії обговорюють запровадження іспиту GSCE з української мови
фото: Photobac / Shutterstock
