«У складних ситуаціях людині потрібна людина», – каже Валерія Даркінтіс, українка, яка у 26 років відкрила похоронне бюро в Англії. Вона свідомо обрала справу, пов’язану з найболючішими моментами людського життя, адже хотіла стати опорою для родин, які втратили близьких.
Валерія родом із Київської області. У 2017 році вона переїхала до Польщі, де прожила п’ять років, здобула вищу освіту та познайомилася з майбутнім чоловіком. Він на той час жив в Англії, тож згодом жінка переїхала до нього. Зараз подружжя мешкає в Манчестері, а в травні 2026 року приблизно за 30 миль від міста, у Бернлі, відкрило власне похоронне бюро Veloria Funeral Services.
У роботі Валерії є місце не лише для складних розмов і прощань, а й для теплих спогадів. В інтерв’ю UA-Platform українка поділилася історією власної справи, розповіла про незвичні українцям способи вшанування пам’яті, британську традицію celebration of life та про «Листи на Небеса», які можуть допомогти виговоритися тим, кому бракує останніх слів.
Звідки виникло це бажання – обрати справу, пов’язану з дуже складними моментами в житті людей?
– Як би це дивно не звучало, але це була моя мрія. Я хотіла допомагати людям, бути опорою в такі важкі, найстрашніші для них моменти життя. Тому я хотіла взяти на себе організаційні моменти, щоб у людей була можливість переживати це горе, а не концентруватися на організаційних питаннях, які забирають дуже багато часу.
Зізнаюсь, коли дізнаються про мій вік (мені 26 років), всі дивуються, чому я вибрала таку сферу, адже дівчата в моєму віці відкривають кав’ярні або салони краси, а тут – похоронне агентство. Але я ніколи в житті не стикалася з потребою доводити свою професійність через чиїсь стереотипи.
Яким був ваш шлях від ідеї до власного бізнесу в Англії? Що було найскладнішим в організації?
– Виношувала цю ідею дуже багато років, але почала втілювати, коли зустріла свого чоловіка.
Пам’ятаю, з яким здивуванням він тоді на мене подивився, коли я запропонувала відкрити похоронне бюро. Він взагалі подумав, що я жартую.
Але я йому пояснила, що за цим стоїть і чому маю таке бажання, і він погодився. Зараз наш сімейний бізнес – як друга дитина, бо ми вкладаємо в нього всі сили і турботу.
Сама підготовка до відкриття, пошук приміщення, документи зайняли багато часу, 8-9 місяців. Приміщення було в дуже поганому стані, потрібен був суттєвий ремонт. Найскладнішою була організація власного моргу: дозволи, реконструкція приміщення, вибір обладнання коштували нам багатьох нервів і недоспаних ночей.
А що в роботі похоронного бюро виявилося зовсім не таким, як ви уявляли до відкриття власної справи? Які міфи про цю професію довелося переглянути?
– Насамперед, люди. Вони до нас звертаються в найважчий момент, приходять на консультацію, щоб обговорити прощання з близькою людиною, але попри все посміхаються. Вони можуть згадувати жарти, розповідати історії про цю людину, що вона любила…
Крім цього, ми створили похоронне бюро зовсім не таким похмурим, як його уявляють. Це не те місце, куди страшно заходити. Насправді, в нас це місце вийшло дуже затишним, це дивує людей, які до нас приходять.
Що найбільше здивувало вас у британській культурі прощання з померлими? Які традиції поширені в Англії та відрізняються від українських?
– У нас зовсім інше ставлення до трауру, до прощання і до похорону взагалі.
В Україні ми більше прив’язані до традицій та церковних обрядів. А в Англії похорон – про те, якою була ця людина, про її особистість.
Наприклад, померла людина все життя каталась на мотоциклах, то під час прощання в неї може бути мотоциклетний катафалк. Або, якщо людина любила футбол, в неї може бути труна з футбольними м’ячами.
Українцям це може бути дивно. Я пам’ятаю, як мені з дитинства бабуся казала, що дзеркала мають бути закриті, це не робити, бо погана прикмета, музику до 40 днів слухати не можна, бо ми в жалобі. Настільки сильно зв’язані руки через всі ці традиції й забобони, що люди не мають часу погорювати.
В Англії навіть поминки мають інший формат – «celebration of life». Часто англійці йдуть у паб, замовляють собі напої та їжу, і під час цього згадують всілякі історії, сміються. Іноді в побажаннях самої померлої людини може бути прописано влаштувати вечірку після її смерті. І справді є таке, що після прощання родина і друзі організовують дискотеку, де вони святкують життя померлої людини. Під одну пісню можуть плакати, під іншу співають, можуть танцювати з портретом померлої людини… Тут такий спосіб прощання – норма.
Чи був у вашій практиці випадок, коли побажання родини щодо похорону вас особливо вразило? І чи траплялося, що вони змінювали ваше власне уявлення про прощання?
– Ви знаєте, до того, як відкрити похоронне бюро, я дуже багато інформації вивчила, і розуміла, що тут люди часто можуть висловлювати побажання зовсім протилежні до того, до чого я звикла як українка. Тому я була готова до всього. Навпаки, мені приємніше, коли сім’я думає більше про те, щоб це прощання було про померлу людину і для неї, а не про те, що скажуть люди. Тобто, щоб все-таки мати якийсь теплий спогад наостанок. Хоча мені здається, українцям ще трошки складно до цього дійти.
Наскільки відрізняються організація похорону та пов’язані з ним витрати в Англії й Україні? Скільки часу зазвичай займає підготовка та скільки це в середньому коштує?
– Щодо підготовки. В Англії від смерті до похорону може пройти 2-3 тижні, коли в Україні зазвичай ховають наступного дня або через 2-3 дні максимум. Це пов’язано, наприклад, із доступними датами в крематорії. Або якщо справа пов’язана з коронером, то треба спершу отримати дозвіл на поховання від слідчого. Або сім’я хоче, щоб всі родичі приїхали на похорон і відтягують дату поховання. В Англії рідко ховають на наступний день, тому час очікування тут довший.
Щодо формату, все залежить від побажання та вибору родини.
Зараз став дуже популярним формат «direct cremation», що означає похорон без церемонії. Це коли людина помирає, ми отримуємо дзвінок, забираємо її та піклуємося про неї, поки очікуємо на вільну дату в крематорії. Потім веземо на кремацію, без церемоній та сім’ї, і після всього віддаємо родині прах. Це бюджетний варіант, і він коштує приблизно £1350-1400.
Якщо говорити про кремацію із церемонією, це коштуватиме приблизно £2500- £2800.
Якщо говорити про традиційну церемонію з похороном, земельне поховання дорожче, тому що в Англії треба платити за право на поховання в могилі, за відкриття і закриття могили. А також, якщо людина, наприклад, була не місцева, то тариф також може бути вищим. Але це залежить від конкретного кладовища. На вартість впливає також труна, яку обере родина, наявність або відсутність автомобілів для гостей, квіткове оформлення. Таке традиційне земельне поховання може обійтись від £4000.
Які послуги та способи вшанування пам’яті в Англії можуть здивувати українців? Ви розповідали про ювелірні прикраси з праху та феєрверки, до яких додають його частину. Наскільки це популярно?
– Насправді, це дуже популярно. Зараз є дуже багато різних варіантів, завдяки яким можна вшанувати пам’ять і зробити прощання особистим.
Наприклад, деяким родинам близький той факт, щоб тримати прах десь у домі або, наприклад, носити його із собою. І ось вони замовляють такі прикраси з маленькою частинкою праху. Є спеціальні компанії, які можуть зробити браслети, сережки, намисто, або навіть штучно вирощують діамант чи роблять інші камінчики із прахом.
Іноді з камінчиком додають насіння якоїсь квітки, з якої потім виросте рослина на згадку про людину. Наче одне життя закінчилось, а інше почалось.
Буває, що сім’я замовляє символічний меморіальний феєрверк із частинкою праху – таке феєричне прощання, яке тут не є чимось незвичайним.
Англійці в цьому плані мене здивували, вони дуже відкриті до різних альтернатив.
Як вам вдається знаходити правильні слова, коли працюєте з людьми, які щойно втратили близьку людину? І як зберігаєте власний емоційний ресурс, стикаючись із чужим горем?
– Інколи в такі моменти слова зайві. Родина більше очікує від нас фізичної підтримки – обійняти їх, запевнити, що ми дійсно допоможемо, пояснимо, організуємо і зробимо для них процес легшим. Я можу сказати так: у таких ситуаціях людині потрібна людина. Тому, звичайно, ми знаходимо слова підтримки, але слова не так підтримають людей у стані горя, як дії.
Звичайно, ми також люди. І є такі ситуації, коли ти не можеш від усього абстрагуватись, як би не старався…
Ви створили «Листи на Небеса» — скриньку, куди люди можуть залишати листи померлим. Як народилася ця ідея і яку потребу ви за нею побачили?
– Ідея полягала в тому, щоб дати людям у період горя і смутку виговоритись. У кожного різні життєві обставини. Хтось сумує за своїми батьками, дідусем чи бабусею. Можливо, залишились недосказані слова. Хтось хоче привітати з днем народження. Адже навіть коли людина помирає, пам’ятні дати залишаються у нас в голові. Тому ми встановили поштову скриньку, щоб люди могли написати тим, хто вже не з нами. Це не позбавляє людину відчуття втрати, але, можливо, хоча б на трохи їй стане легше від цього.
Ми ці листи утилізуємо, не відкриваючи: для мене дуже важливо, щоб ці слова залишалися приватними.
І наостанок, як робота з людьми, які переживають втрату, змінила ваше ставлення до власного життя?
– Моя головна порада – цінуйте те, що маєте: своє життя, свою сім’ю і якомога більше часу проводьте разом. Усе може змінитись за мить. Життя дуже крихке, і ми ніколи не знаємо, коли воно закінчиться.
Читайте також: Як одружитись у Британії: українка про шлюбну співбесіду, бюджет і традиції
фото надані Валерією Даркінтіс
