Якими стають українські громади за кордоном і чому українці в різних містах однієї країни можуть мати зовсім різний досвід? Чи готова Україна до повернення мільйонів людей, які виїхали після 2022 року? Якою має бути роль діаспори та що спільного між сепаратистськими настроями в Альберті й процесами, які свого часу відбувалися на Донбасі?
Про це у Калгарі говорив журналіст і публіцист, політичний оглядач Віталій Портников. Розмову модерував Дмитро Господінов, директор Українського Радіо Канади.
Українці в Канаді та США: різні моделі української діаспори
На думку Портникова, досвід українців за кордоном значною мірою визначає не лише країна проживання, а й конкретний регіон, місто та місцеве середовище. Він навів приклад США, де українські громади Каліфорнії, Орегону та штату Вашингтон помітно відрізняються одна від одної. Подібна ситуація і в Канаді: українці Британської Колумбії, Альберти та Манітоби мають різний досвід, традиції та моделі громадського життя.
Особливо Портников звернув увагу на Манітобу, де українська громада формувалася протягом багатьох десятиліть. На її розвиток вплинули величезні простори провінції, історія переселення та створення потужних культурних інституцій. За словами журналіста, цей досвід добре показує, наскільки сильно місцевий контекст може формувати діаспору.
Водночас сучасні українські громади у США демонструють зовсім інші моделі. Наприклад, українська громада Сан-Франциско вирізняється відкритістю та змішаним культурним середовищем. До українських заходів можуть долучатися представники інших діаспор, зокрема білоруської та україномовної єврейської спільноти. Спільні свята та культурні події там сприймаються як природна частина життя громади.
Водночас у Сакраменто та частині західних штатів він спостерігає іншу тенденцію – формування потужного українського протестантського середовища. На його думку, у Каліфорнії, Орегоні та Вашингтоні поступово виникає окрема модель української діаспори, заснована на релігійній та культурній специфіці.
Саме тому Портников пропонує не сприймати діаспору як єдину спільноту з однаковими поглядами та потребами.
Він також пояснив різницю між канадською та американською моделями збереження ідентичності. На його думку, канадська політика багатокультурності створила більше простору для того, щоб етнічні та культурні відмінності залишалися помітною частиною суспільного життя.
У США, попри велику зацікавленість Україною серед багатьох американців українського походження, сильніше відчувається акцент на загальноамериканській ідентичності.
«В Канаді більше можливості такого збереження ідентичності як такої», – зазначив Портников.
Чи готова Україна повернути тих, хто виїхав після 2022 року?
Окремо під час зустрічі йшлося про повернення українців, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон.
Портников поставив під сумнів саме припущення, що українська держава сьогодні має достатньо ресурсів для масового повернення цих людей. Він наголосив, що значна частина тих, хто виїхав після 2022 року, походить не лише із західних областей України. Серед них багато людей із зруйнованих і прифронтових міст, які втратили житло, роботу та майно.
Тому, на його думку, повернення не можна зводити лише до заклику «повертайтеся додому». Держава повинна розуміти, які умови вона може запропонувати людям, котрі фактично починатимуть життя заново.
До того ж проблема інтеграції та забезпечення людей, які втратили домівки через війну, існує і всередині України.
«Вважати, що у держави зараз є багато можливостей забезпечити цих людей роботою, житлом і таке інше, це, м’яко кажучи, ілюзія», – сказав журналіст.
На його переконання, питання майбутнього українців за кордоном значною мірою залежатиме від того, наскільки Україна зможе вибудувати з ними нормальну комунікацію.
Діаспора – це не лише про культуру, а й про вплив
Портников вважає, що українська влада має значно активніше спілкуватися з громадами за кордоном. Він навів приклад Ірландії, де політики традиційно підтримують контакти з ірландськими громадами в різних країнах світу.
На його думку, Україні варто було б активніше використовувати подібний підхід – не обмежуватися контактами на рівні Світового конгресу українців, а регулярно зустрічатися з локальними громадами там, де перебувають українці.
Причина проста: діаспора має політичний та лобістський потенціал. Українці в Канаді та США спілкуються з парламентарями, беруть участь у місцевому політичному житті, формують громадську думку та можуть впливати на ставлення політиків до України. Тому, вважає Портников, українська держава недооцінює можливості, які дає їй глобальна українська спільнота.
Особливо важливо це у випадку нової хвилі української еміграції. На думку журналіста, українські громади, які формуються сьогодні у таких технологічних центрах, як Берклі, Ванкувер чи Калгарі, складаються з людей, які можуть відігравати значну роль у майбутньому.
Частина цих людей уже має або згодом матиме громадянство країн проживання і голосуватиме на виборах. Відповідно, їхнє ставлення до кандидатів і партій може впливати й на політику цих держав щодо України.
«Недооцінка цієї ролі діаспори – це теж проблема комунікації», – наголосив Портников.
Сепаратизм в Альберті: чи є паралелі з Донбасом?
Окрему частину розмови присвятили ситуації в Альберті, де періодично посилюються сепаратистські настрої та обговорюється можливість референдуму щодо відокремлення провінції.
Модератор Дмитро Господінов запропонував порівняти ці процеси з подіями, які відбувалися на Донбасі. Він зазначив, що як людина, яка народилася і до 2014 року жила в Донецьку, бачить певні схожі тенденції – зокрема, ігнорування небезпечних політичних процесів на ранніх етапах.
Портников погодився, що певні паралелі справді існують, однак звернув увагу на ключову відмінність: у Канаді політична боротьба відбувається демократичними методами. На його думку, небезпечним є передусім політичний стиль, за якого більший або сильніший регіон чи держава починає вважати, що його сила дає право нав’язувати власні правила: «Якщо ти більший і сильніший, тобі можна все».
Він пов’язав цю логіку з досвідом Донбасу. За його словами, ще до початку російської агресії мало хто в самому регіоні серйозно розглядав можливість виходу зі складу України. Ситуація змінилася під впливом пропаганди та політичних процесів, які зрештою призвели до катастрофічних наслідків.
Портников наголосив, що результат цих подій став трагічним не лише для України. росія також отримала масштабні економічні та соціальні наслідки війни.
Історія Альберти ж є передусім нагадуванням про те, що політичні процеси можна стимулювати, але неможливо успішно реалізувати, якщо вони суперечать реальним інтересам населення.
Чи повинні українці за кордоном голосувати на виборах в Україні?
Наприкінці зустрічі Портников відповів на запитання про участь українців, які давно живуть за кордоном, у виборах в Україні. Він вважає, що український громадянин, який проживає за межами країни, має право брати участь у визначенні її майбутнього – якщо українське громадянство для нього залишається не формальністю.
На думку журналіста, головне питання полягає не в тому, чи повинні такі люди голосувати, а в тому, як саме має бути організоване голосування за кордоном.
Він нагадав, що різні держави використовують різні моделі: голосування в посольствах і консульствах або ж організацію виборчих дільниць на території інших країн. В окремих випадках громадяни можуть навіть приїздити до країни, щоб проголосувати.
Портников зауважив, що участь у виборах для громадян, які перебувають далеко від України, у будь-якому разі потребуватиме певних зусиль. Водночас він не вважає відстань аргументом для позбавлення таких людей можливості впливати на майбутнє держави.
Для нього принциповим є те, що українське громадянство має передбачати не лише формальний статус, а й право впливати на долю країни.
«Я певний, що долю України мають вирішувати всі її громадяни, які бажають це вирішувати», – підсумував Віталій Портников.
На його переконання, погляд українця, який живе за кордоном, не має автоматично вважатися менш важливим за позицію громадянина, який залишається в Україні. Адже в обох випадках ідеться про людей, які пов’язують своє майбутнє з Україною.
Читайте також: Єдність, діаспора, перемога: п’ять ціннісних викликів для українців
Фото: Ukrainian Canadian Congress – Toronto Branch
