Війна змусила українців шукати прихисток у всьому світі. Більшість українців зараз проживають у Британії. “Евакуація.City” пише про українку, яка нещодавно прибули до Великої Британії,та розповідає про виклики вони мають та що їх найбільше вражає в новій країні.
Викладачка англійської мови Анна Василенко переїхала з Одеси до Шотландії з сином за програмою суперспонсорства. Відповідно до цього уряд цієї держави виступає спонсором і зобов’язується розселити усіх новоприбулих. Ця програма надає можливість перебувати, навчатися та працювати впродовж 3 років за умови отримання біометричної посвідки на проживання. Також громадяни України отримують одноразову допомогу, мають право на щомісячні гроші від держави та медичні послуги.
Завдяки жінці з українським прапором в аєропорті Единбурга Анна знайшла волонтерський хаб, де їй надали допомогу.
“В аеропорті був безкоштовний Wi-Fi, тож я відразу зв’язалася з рідними, заспокоїла їх. Поки телефонувала, до нас приєдналися інші українці, що летіли нашим рейсом. Усього зібралося сім людей. Нам видали безкоштовні сім-картки та воду”, – розповідає співрозмовниця.
Усіх українців привезли в облаштований пункт, де нагодували та дали змогу перепочити. Звідти людей розвезли в тимчасові помешкання.
“Нас посадили в автобус і відвезли в містечко за 3,5 години від Единбурга, аби поселити в готель. З нами було ще 12 українців. Деяких із нашого рейсу розмістили в Абердині. Ніхто нами більше не займався. Ми самі знайшли інформацію про те, що можна звернутися до міської ради, і вона виділить на кожного прибулого по 200 фунтів. Однак розташована за 40 хвилин від місця нашого проживання, дорога обійшлася б у 14 фунтів за кожного”, – пояснює Анна.
У готелі живуть вже понад місяць. Проживання та харчування для них безкоштовне.
“Ми живемо віддаль від цивілізації, хотілося повести дитину в музей, зоопарк, на захід якийсь. Для цього потрібно їхати в Глазго або в Единбург. Подорож до столиці Шотландії обійшлася у 100 фунтів за двох (4 200 гривень)”, – пояснює деякі незручності, пов’язані з розташуванням готелю.
Під час цієї мандрівки стався випадок, який приємно здивував Анну.
“Незнайомий шотландець дізнавшись, що ми українці, які рятувалися від війни, захотів щось купити для нас, ми чемно відмовили. Приємно було, що люди розуміють нашу біду”, – ділиться історією Анна.
Як приклад добродушності місцевих, згадує й інший випадок.
“Одного разу під час сутужної поїздки в Ґлазґо, а такими вони стають через численні страйки працівників, ми не змогли повернутися в готель. Наш рейс скасували. Проходячи повз нас, люди запитали, чого ми стоїмо, якщо автобуса не буде. Розповіли, що з України, приїхали сюди, рятуючись від війни. Хлопець на ім‘я Камерон, дізнавшись, що залишилися в чужому місті, відвіз нас на своїй машині до містечка Крифа, де ми проживаємо. Наостанок запитав, як сказати “thank you” українською”, – згадує Анна.
Новоприбула українка порівнює місцевих з одеситами, які, на її думку, такі ж емоційні, люблять добре поїсти.
“Люди привітні, добрі, завжди готові допомогти. Говорять “excuse me” і “sorry”, навіть якщо винен інший. Люди похилого віку якісь дуже світлі, добрі, рідні, кожного хочеться обійняти”, – ділиться своїми відчуттями одеситка.
Анна приїхала у Шотландію із сином, тож для неї важливим було влаштувати підлітка до школи.
“Мене із сином Давидом зустріла завідувачка школи. Видно було, що вона закохана у свою роботу. Розповіла нам про всі заняття, які проходять у старшій школі. Обов’язковими предметами є англійська, математика та фізкультура, все інше можна вільно обирати. Нам подарували 2 комплекти шкільної форми, канцелярію, забезпечили безкоштовними обідами та гуртками після уроків. А класний керівник для Давида написав назви предметів українською. Уявляю, як він витратив свої вихідні, щоб написати їх кирилицею”, – із вдячністю розповідає Анна.
Як запевняє жінка, ціни на продукти харчування є здебільшого такими як в Україні, а деякі види товарів коштують навіть дешевше.
“Ціни краще не переводити в гривні. Ба більше, не зрозуміло, який курс зараз гривні до фунта. Знаючи денну зарплату, можна приблизно вирахувати, за скільки годин зможеш купити ту чи іншу річ. Наприклад, футболка коштує 10 фунтів і мінімальна заробітна плата тут майже 10 фунтів. Тож придбати футболку можна працюючи годину”, – розмірковує українка.
Неприємним відкриттям для Анни стала шотландська погода.
“Тут взагалі немає літа. Вологість і постійні дощі. Я мерзну щодня, кашляю щоночі. Хочеться тепла і світла. Я з жахом думаю про осінь та зиму. Хочеться тепла та світла. Я переймаюся тим, що спонсори, яких нам знайдуть, будуть економити на опаленні, хвилююся за те, що будинок буде без євровікон, старі вікна тут не рідкість”, – розповідає одеситка.
Попри все, жінка вдячна за турботливий та теплий прийом у Шотландії.
“Я вдячна цій країні за все. Хотілося б зробити посильний внесок у процвітання цієї держави”, – підсумовує свою розповідь Анна.
