Посадити Путіна і ко на лаву підсудних, як фашистів у Нюрнберзі, малореально. Отже, потрібен компетентний заочний суд, пропонує британський юрист Джеффрі Робертсон, колишній голова суду з воєнних злочинів у Сьєрра-Леоне в колонці для The Telegraph.
Цього місяця російський народ обрав своїм президентом на наступні шість років міжнародного злочинця — й несе за його діяння ту саму політичну відповідальність, що й німці, які колись підтримували Гітлера. Обидва лідери винні в тому, що суд у Нюрнберзі назвав “вищим міжнародним злочином”, а саме, в агресії — тобто, вторгненні в країну, яка не становить загрози, без поважної причини — і, отже, вони відповідальні за “все зло, усі жахи війни; все пролиття крові, спустошення родин, пограбування, руйнування — це його справи і його злочини”.
Можна уявити собі сучасний Нюрнберзький трибунал, де Путін посяде місце Герінга на лаві підсудних, в оточенні спільників, таких, як Лукашенко, Дмитро Медведєв, командири, які керували руйнуванням Маріуполя і стратами в Бучі, а також брехливі пропагандисти від державного телебачення і Православної Церкви.
Найважливішим із цих прихильників буде Патріарх Кирил, колишній колега з КДБ, який пробачив невибіркові бомбардування і вбивства в рамках “священної війни” проти Заходу, в якій загиблі російські солдати потраплять у рай.
Проблема цієї картини — в її неймовірності. Наразі немає суду, який міг би судити Путіна — саме тому близько 39 демократичних країн, включно з Великобританією, створили “основну групу” для вивчення шляхів створення “трибуналу агресії”, щоб розібратися з ним у разі повалення.
Путін, без сумніву, винен у злочині “агресія”, але його провину має бути доведено. Закон досить зрозумілий. Агресія була оголошена поза законом Статутом ООН, а кримінальна відповідальність за неї залишилася на Міжнародному кримінальному суді (МКС), який, зрештою, дав просте визначення, яке набуло чинності у 2018 році. Агресія здійснюється будь-яким політичним або військовим лідером, який порушує Статут ООН, втручаючись в іншу державу-член організації з “характером, серйозністю. і масштабом”, які роблять порушення “явним”. Це визначення підходить Путіну якнайкраще.
Єдине виправдання, яке він може запропонувати, — це самооборона згідно зі статтею 51 Статуту ООН. Він може заявити про своє право нападати і вбивати українців, тому що ця країна могла приєднатися до НАТО, а НАТО могла напасти на Росію. Це називається “превентивна самооборона”.
Путін, безсумнівно, спиратиметься на аргументи, висунуті так званою “реалістичною” академічною школою, про те, що НАТО винна у війні, тому що вона не виконала обіцянок, які були дано російським лідерам у 1990 році. Такі обіцянки (“ні кроку далі на схід”) цілком могли бути зроблені усно, але ніколи не записувалися.
Ідея про те, що Путіна несправедливо спровокували, зараз пропагується деякими професорами, але важко приписати їм розум чи моральність, оскільки вони ігнорують права українців на життя і свободу.
Таким чином, захист Путіна буде відхилено будь-якою міжнародною суддівською колегією. Але де той суд, який зможе його судити? МКС видав ордер на його арешт, але він навряд чи з’явиться в Гаазі, і цей суд не має повноважень судити його за його відсутності. Він має юрисдикцію притягати лідерів до суду за агресію, але (абсурдно) тільки в тому разі, якщо вони погоджуються постати перед судом — він не може пред’являти звинувачення лідерам держав, які не є членами МКС.
Є тільки одне рішення, якщо його вину буде визнано авторитетно. Тобто — заочний суд.
Англо-американські юристи завжди заперечують проти цього методу: як, запитують вони, суд може бути справедливим, якщо обвинувачений не відіграє в ньому жодної ролі? Але такі інституції ефективно працюють у деяких європейських країнах і (що важливо) в самій Україні. Ба більше, немає нічого, що присутність Путіна могла б додати до доказів або аргументів на суді у справі про агресію, — факти його вторгнення незаперечні, його захист самооборони від можливої агресії НАТО можна оцінити на підставі свідчень експертів і на думку експертів, У тій мірі, в якій це актуально, його власна думка цілком доступна з його промов, творів та інтерв’ю.
Такий суд надав би реального сенсу злочину агресії, який ніколи не був предметом судового розгляду з часів Нюрнберга. Важливо створити прецедент, який може відлякати інших.
Один з основоположників міжнародного права Еммеріх де Ваттель ще 1760 року описав винних в агресії в термінах, на які судді могли б посилатися при винесенні вироку Путіну, якби вони визнали його винним. Він “винен у злочині проти ворога… Він винен у злочині проти власного народу. Нарешті, він винен у злочині проти людства взагалі, спокій якого він порушив і якому подав згубний приклад”.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції.
Читайте також: У передчутті Трампа. Хто стане для України глобальним союзником №1
Джерело: the Telegraph
