Оля Клименко українка в Канаді та мама пише у виданні The Honest Talk. про своє перебування у цій країні. Від початку повномасштабного вторгнення в Україну вона разом з дітьми проживає у Канаді. Оля розповідає про свою нову реальність як «вимушених мігрантів».
“Як новоприбулі до Канади, українці стикаються з мозаїкою культур, ландшафтом, який може здатися незнайомим і приголомшливим. Потреба швидко адаптуватися (майже так само швидко, як пакувати валізу) і труднощі інтеграції часто супроводжуються емоціями, починаючи від тривоги до туги за домом. Навігація цією культурною територією схожа на ходьбу по канату, пов’язану зі складнощами.
У цьому есе я хотіла би розкрити деякі культурні нюанси, з якими стикаються українці в Канаді, запропонувавши розуміння не лише тим, хто переживає цю зміну, але й канадцям, які прагнуть зрозуміти своїх українських сусідів”, – пише вона.
Читайте далі текст Олі Клименко без змін.
Розуміння українців
Серйозна усмішка. Українці зазвичай посміхаються з поважної причини, це звичка, сформована історією. Це не ознака грубості чи похмурості, а спадщина радянського режиму, коли неприкрите щастя не сприймалося. Є навіть вислів, який перекладається як «посмішка без причини є ознакою дурості».
Коли я тільки почала працювати в Канаді та приєдналася до Vision2Voice, жіночого бізнесу, який підтримує Україну, я навіть поділилася з командою деякими своїми спробами освоїти мистецтво посмішки, викликаючи сміх у моїх колег. Тож так, я згадав, що мій природний вираз обличчя може здатися комусь суворим.
Глибина розмови. Спілкування в Україні не є поширеною практикою. На запитання «як справи» українці можуть детально розповісти про свої почуття, плани та проблеми.
Це свідчить про культурну перевагу змістовної розмови. І як українцю, як тільки я це зрозумів, мені знадобився деякий час, щоб навчитися мистецтву світської розмови.
Мовні бар’єри також можуть бути величезною перешкодою, але практика згладжує процес. Тож я б запропонував українцям прийняти мовну та культурну адаптацію та піти поговорити з сусідами, касирами чи людьми в автобусі.
Відверта розмова. Чекайте чесних і прямих відгуків від українців. Хоча це може здатися суворим, воно часто має на меті надати справжнє, конструктивне розуміння.
Що допомогло мені в наданні конструктивного відгуку, так це техніка, коли я починаю з позитивного відгуку, а потім переходжу до того, що можна покращити, замість того, щоб просто говорити «тобі потрібно змінити те-то».
Спостереження за канадцями
Щедрість, відкритість та індивідуалізм. Канадці часто щиро добрі. Це не фасад; це культурне ставлення, сформоване іншим суспільним контекстом. Бути добрим і самим собою не вважається слабкістю, і кожен може вільно виражати свою індивідуальність.
Навпаки, коли я росла, я переживала радянську ідею колективізму. Майже щодня ми чуємо від суспільства, що ВИ приходите останнім. Є навіть російське прислів’я «Я — остання буква алфавіту» — у кирилиці останньою буквою є Я, що означає «я».
І дійсно, нас вчили ніколи не виділятися, ніколи не висловлювати власну думку, а бути частиною системи, знати своє місце і просто виконувати накази.
Лише після того, як Україна нарешті вирвалася зі смертоносних обіймів російського впливу та отримала незалежність у 1991 році, все почало повільно змінюватися, але попереду у нас ще довгий шлях, щоб очиститися від цієї «плісняви колективізму».
Непряме спілкування. На відміну від українців, які віддають перевагу прямоті, канадці можуть використовувати більш обхідний підхід у своєму спілкуванні, намагаючись зробити все можливе, щоб не зачепити чиїсь почуття, що також іноді називають «обходами навколо даху».
Різноманітність і інклюзивність. Канадське суспільство пишається тим, що воно різноманітне та інклюзивне. Коротше кажучи, йдеться про однакові правила для всіх і до всіх ставляться однаково.
До людей ставляться з повагою та гідністю незалежно від етнічної приналежності, раси, релігії, походження, статі, сексуальної приналежності чи будь-яких інших ознак. І ця справедливість і повна повага до прав людини роблять цю країну такою дивовижною.
Для людей, які народилися та виросли в Радянському Союзі та навчалися культурі гноблення меншин, ця нова реальність відкриває очі. У радянську добу української історії (російська окупація) такі слова, як людина та права, ніколи не вживалися разом.
Міграція українців до Канади є чудовою нагодою для культурного взаєморозуміння. Визнаючи та приймаючи наші відмінності, ми можемо налагодити зв’язки та полегшити перехід для тих, хто бореться з новим культурним середовищем.
Це спільна подорож. Для українців, які прагнуть інтегруватися, і канадців, які прагнуть прийняти, ці ідеї діють як компас, щоб орієнтуватися в багатому гобелені канадського суспільства крізь українську призму.
Читайте також, Як не стати “білою вороною” на Британських островах: поради для допитливих.
