Сотні суден і тисячі моряків опинилися в пастці в Ормузькій протоці через загострення на Близькому Сході. Серед них є й українці. Старший помічник капітана контейнеровоза анонімно розповів Суспільному, як екіпаж пережив початок бойових дій та як виглядає життя на кораблі під загрозою обстрілів.
Український моряк пояснив, що це його перший рейс на новій посаді. Наприкінці лютого 2026 року він приєднався до судна в ОАЕ, звідки команда планувала вирушити до Індії, а далі — у Велику Британію. Втім, буквально перед виходом ситуація різко загострилася. Компанія наказала терміново залишити порт.
«Ми відходимо з порту — і тут починаються обстріли. Три ракети пролетіли буквально в нас над головою».
За його словами, екіпаж бачив збиття ракет і влучання неподалік аеропорту Дубая. Попри ризики, судно рушило в бік Ормузької протоки, намагаючись залишити небезпечну зону.
Коли корабель наблизився до протоки, зв’язок зник — перестали працювати супутникові системи. Згодом стало відомо, що сигнал глушили через війну. Невдовзі пролунало попередження від іранських військових:
«Протоку закрито. Якщо хтось намагатиметься вирватись — ми будемо у вас стріляти».
Після цього екіпаж вирішив не ризикувати. Судно повернулося ближче до узбережжя ОАЕ і стало на якір, де перебуває вже понад два місяці.
Життя на якорі: вода «на вагу золота» і риболовля замість рейсу
За словами моряка, перші тижні були найбільш напруженими — у небі постійно фіксували запуски ракет: «Вночі на другий день хлопці нарахували близько 300 пусків з Ірану».
Згодом ситуація трохи стабілізувалася, але побутові труднощі залишилися. Найбільшою проблемою стала технічна вода — її можна виробляти лише під час руху судна.
Компанія змогла організувати підвезення води та їжі, хоча це коштує десятки тисяч доларів: «Для розуміння, за 100 кубометрів води треба заплатити 13 тисяч доларів».
Попри складні умови, екіпаж адаптувався: хтось ловить рибу, інші займаються спортом або дивляться фільми.
У квітні з’явилася інформація про можливе відкриття протоки. Частина суден вирушила в дорогу, але український екіпаж відмовився. Моряк зізнається, що рішення було свідомим — гарантій безпеки не було. За його словами, знайомі моряки розповідали, що іранські військові відкривали попереджувальний вогонь навіть по суднах, які мали дозвіл на прохід.
Хто залишився і чому: страх чи гроші
Частина екіпажу вирішила повернутися додому ще на початку кризи. Інші залишилися — і не лише через обставини.
Моряк пояснив, що робота в зоні бойових дій передбачає додаткову оплату: «Зарплата десь у півтора раза більше, ніж зазвичай».
За його словами, зараз на борту залишилися ті, хто готовий працювати в таких умовах, тоді як знайти нових людей на заміну стає дедалі складніше.
Попри заяви міжнародних партнерів про готовність допомогти з проходом протоки, на практиці ситуація не змінилася. Судна, які намагаються пройти, змушують повертатися.
Моряк додає: команда живе в режимі очікування без чіткого розуміння, коли зможе продовжити рейс.
Читайте також: Від Каховки до Північного моря: історія українця, який став офшорним оператором
фото: Shutterstock
