У зв’язку з відсутністю в Україні законодавства про одностатеві шлюби Юлія та Тетяна завжди знали, що їм доведеться одружитися за кордоном.
Юлія та Тетяна довго обговорювали дату весілля, перш ніж вирішили, що це має бути 1 березня – рівно рік з того дня, коли вони виїхали з України, рятуючись від війни.
“Ця дата мала стати сумною річницею того, як ми залишили наше старе життя позаду, але ми вирішили переписати цю історію і зробити її нашою особливою річницею. Ми багато втратили, і в цьому світі багато зла, але ми перетворили це зло на щось хороше”, – сказала 42-річна Тетяна.
Цього дня вони одягли однакові футболки з написами “Люблю тебе до місяця і назад”.
“Я знаю, що це дуже поширена фраза, але для мене вона завжди була про наші почуття та стосунки”, – сказала Тетяна.
Пара разом уже 10 років і давно хотіла побратися. Але одностатеві шлюби та громадянські партнерства ще не узаконені в Україні, незважаючи на певний прогрес у цій сфері після 2014 року.
“Офіційно ми були просто друзями. Ми склали заповіти на користь один одного, але це єдиний офіційний зв’язок між нами в Україні. Кохання і романтика – це чудово, але ми такі крихкі та ефемерні. Офіційний шлюб – це щось дуже законне і міцне, а коли йде війна, людям так важливо бути захищеними”, – каже Тетяна.
Жінки, які працювали перекладачами в Україні, завжди знали, що їм доведеться виїхати за кордон, щоб одружитися, але не очікували, що зроблять це у контексті повномасштабної війни.
“Наша мрія збулася, але таким дивним чином. Це було важко. Це не та ціна, яку ми очікували заплатити за весілля”, – кажуть вони.
Пара живе в Белпері, Дербішир, де вони спочатку оселилися у своїх спонсорів, Сари та Хелен Барлі-МакМаллен, які створили групу спеціально для того, щоб допомогти ЛГБТ-українцям дістатися Великої Британії. Згодом жінки переїхали у власну орендовану квартиру неподалік. Обидві вони зараз працюють фріланс-перекладачами, водночас Юля працює неповний день у коледжі, а Тетяна шукає роботу, яка допоможе їй повністю інтегруватися у британське життя.
“Я зрозуміла, що ми повністю влаштувалися, коли отримала лист із муніципалітету з приводу нашого податку. Я була така рада. Для мене цей лист був результатом наших зусиль щодо облаштування та отримання власного житла. Я така: “Погляньте на мене, я справжній британський платник податків!” Але ще важливіше те, яких друзів ми знайшли. У нас є друзі, з якими ми дивитимемося коронацію, у нас є друзі, з якими ми обідатимемо на Великдень. І це найголовніше: люди”, – каже Тетяна.
Хоча вони сподіваються повернутися в Україну після війни, пара каже, що їм подобається їхнє нове життя у Великій Британії, особливо серед людей, які приймають їхні стосунки.
“Коли ми сказали людям, що збираємося одружитися, абсолютно ніхто не сказав: “Але ж ви дві жінки!”. Усі тільки вітали”.
Джерело:The Guardian.
Читайте також: українські ЛГБТ-військові про мрії, дітей та ставлення до них побратимів.
