Як це — залишити все, переїхати до іншої країни і знайти новий дім там, де спершу навіть не розумієш мови? Для Ігоря, письменника з Києва, відповідь — у серці Лондона, де розташований Ukrainian Welcome Centre.
Саме сюди він прийшов після переїзду у 2022 році й залишився назавжди — спершу як біженець, а тепер як волонтер, розповідає ВВС.
“Це не просто центр — це родина”
Понад 220 тисяч українців прибули до Великої Британії після повномасштабного вторгнення росії. Близько 17% з них спершу опинилися в Лондоні, зокрема й Ігор. Письменник згадує перші дні з одним рюкзаком і нульовим знанням англійської:
“Уявіть: ви приїжджаєте до Лондона з однією сумкою і без жодного слова англійською. Це було неймовірно важко”.
Але після першого візиту до Центру, який розташовано в Українському католицькому соборі біля Бонд-стріт, він зрозумів: “Я не хотів іти більше нікуди. Це не просто центр — це родина”.
“Місце, без якого я не уявляю свого життя”
Центр, заснований завдяки волонтерам і пожертвам, з перших днів став справжнім маяком підтримки для українців: допомога з візами, BRP, реєстрацією у лікаря, пошуком шкіл, мовні курси, консультації юристів і психологів.
Згодом Ігор сам почав проводити зустрічі для дітей та організовувати “українські зібрання”, де обговорюють історію й культуру як України, так і Великої Британії.
Інна, ще одна переселенка, яка нині працює на рецепції центру, згадує власний шлях:
“Я була така ж розгублена, як і ті, хто приходить сюди вперше. Тепер я допомагаю іншим — і це повертає мені віру в себе”.
Як усе почалося: згадує єпископ Кеннет Новаковський
“Я пам’ятаю ранок 24 лютого 2022 року так, ніби це було сьогодні. Я прокинувся від нескінченного потоку повідомлень — подумав, що це якась дезінформація”, — ділиться єпископ Кеннет Новаковський, співзасновник центру та настоятель собору. Побачивши кадри з Києва на BBC News, він одразу зібрав українську громаду.
Разом з Асоціацією українців у Великій Британії вони перетворили підвал собору на багатофункціональний центр для біженців.
За три роки центр змінив фокус — від термінової допомоги з документами до підтримки в пошуку роботи, розвитку кар’єри та просунутих мовних курсів.
Волонтери з різних сфер, включно з вчителями на пенсії, юристами й психологами, об’єдналися, щоб допомогти новоприбулим українцям не просто вижити, а розквітнути.
Єпископ Кеннет визнає: попри теплий прийом, більшість біженців усе ще мріють повернутися додому.
“Але чим довше люди залишаються тут — тим менш імовірним це стає. Діти ходять у школи, дорослі будують нове життя”, — пояснює він.
Після недавнього візиту на схід України єпископ поділився гіркою правдою: “Усі школи, будинки, лікарні — все зруйновано. Що їм повертати?”
Центр, який мріє зникнути
Андрій Марченко, директор центру, пригадує, як усе починалося з нуля:
“У 2022 році мені казали: тримайся, це максимум на пів року. Якби ми говорили тоді, я би сказав — чекаю, коли втратимо роботу й закриємо центр, бо війна закінчиться. Але, на жаль, ми досі тут”.
За цей час центр відвідав навіть король Чарльз III разом із першою леді України Оленою Зеленською. Це символічне визнання важливості проєкту, що став другим домом для тисяч українців.
Це місце стало живим нагадуванням: поки є тепло, підтримка й спільнота — є й надія.
на головному фото: єпископ Кеннет Новаковський та очільник UWC Андрій Марченко
