8 лютого в український прокат вийшов фільм “Учительська” німецького режисера турецького походження Ількера Чатака. Стрічка вже 11 березня побореться за “Оскар” у номінації “Найкращий закордонний фільм”.
Сюжет фільму обертається навколо Карли Новак, шкільної вчительки з Польщі, яка працює в Німеччині. Вона намагається з’ясувати, хто краде гроші у викладачів та учнів. Утім, попри добрі наміри, її спроби тільки погіршують ситуацію.
Редактор The Village Україна Олексій Морозов заздалегідь переглянув стрічку та записав короткий інтерв’ю з режисером Ількером Чатаком.
Ось деякі ключові моменти розмови:
“Учительська” – це історія про демократію: Режисер пояснює, що фільм досліджує, як демократія може бути крихкою та як легко її можна зруйнувати, якщо люди не готові до неї.
Упередженість німців: Чатак говорить про те, що німці часто мають упереджене ставлення до людей з інших країн, і це може призвести до дискримінації.
Чому головна героїня родом з Польщі: Режисер хотів зробити героїню іноземкою, щоб підкреслити тему упередженості. Польща ж була обрана, тому що вона має схожу з Німеччиною історію.
Інтерв’ю з Ількером Чатаком дає цікавий погляд на фільм “Учительська” та його глибинні теми. Стрічка змусить вас задуматися про важливість демократії, толерантності та про те, як легко можна зруйнувати довіру в суспільстві.
Інтерв’ю
Чому «Учительська» – це історія про демократію та суспільство в мініатюрі
Я навчався у школі разом зі співавтором «Учительської» Йоганнесом Дункером. Це була німецька школа в Стамбулі. Одного дня троє вчителів зайшли в наш клас і попросили викласти наші гаманці на стіл, а дівчат попросили вийти. Ми це зробили, навіть не ставили ніяких запитань. Ми знали, що мали двох крадіїв у класі, але не хотіли бути стукачами, розумієте? Цих хлопців таки спіймали, хоч процедура й була сумнівною.
Ми показували сценарій фільму багатьом освітянам і вони казали, що так не має бути, але це стається чи не щодня. За їхніми словами, єдиний спосіб провести такі «процедури» – сказати учням, що це відбувається за згоди, добровільно. Майже моментально ми зрозуміли, що робити фільм про школу значить зробити кіно про суспільство. Ці вчителі, – вони як політики.
Звісно, що «Учительська» про демократію. Про те, як ці тенденції можуть урешті-решт довести нас до тоталітаризму, якщо ми не завадимо цьому, якщо перестанемо перейматися цим питанням.
Карла Новак як Волтер Вайт
Ми [в команді «Учительської] завжди вважали, що класно мати персонажку, у яку ти миттєво закохуєшся, яка добре поводиться з дітьми й любить те, що вона робить. Але врешті ти починаєш бачити, що вона, наприклад, досить уперта й може робити доволі сумнівні вчинки. Я розумію, чому, але це не значить, що це нормально.
Я люблю, коли головний персонаж робить щось хороше, але це однаково призводить до якихось проблем. Один із моїх улюблених серіалів – «Пуститися берега» (Breaking Bad). Там також є персонаж батька, Волтер Вайт, який намагається прогодувати власну сімʼю, зокрема, сина з інвалідністю. У якийсь момент ти розумієш, що персонаж, який здавався милим і хорошим, насправді може бути ще тим поганцем.
Обставини зробили Карлу Новак такою, якою вона є. Не те щоби вона цього хотіла, просто люди довкола теж лажають. Як-то кажуть, «добрими намірами вимощена дорога до пекла». Добрі наміри – це не завжди добре. Потрібно думати про наслідки, не вийде просто щось робити й думати: «Я ж хотів якнайкраще». Світ так не працює. У фільмі Карла Новак вирішує діяти, бо відчуває, що її учнів звинувачують, [в одному з епізодів] вона також вбачає расизм.
Упередженість німців і чому важливо бути зробити головну персонажку родом із Польщі
Памʼятаю, якось я працював з акторкою з Туреччини. Я знав, що вона ідеально знає турецьку мову. Але коли я звертався до неї турецькою, вона завжди відповідала німецькою. Спочатку я думав, що вона це робить тільки на людях, але потім зʼясував, така ж ситуація і в приватних розмовах. Коли я починав створювати персонажку Карли, то спершу хотів зробити її родом із Туреччини. Але потім зрозумів, що це занадто близька до мене історія.
Потім хтось сказав, що в німців просто жахливі упередження щодо поляків, бо вони думають, що всі вони – крадії. Особливо в Берліні чи [землі] Бранденбург, що розташовані ближче до Польщі. Коли в когось у тому регіоні крадуть машину, вони кажуть: «Так, вона вже, мабуть, у Польщі». Це щось глибоко вкорінене в німців, і Карла це розуміє. Тобто коли у фільмі відбуваються ці крадіжки, у самому центрі історії ми маємо персонажа з Польщі. Тоді я подумав: що, як не вона крадійка, але намагається приховати своє коріння, коли колеги намагаються з нею розмовляти польською мовою. Вона намагається бути німкенею. Я люблю, коли такі речі в кіно витончені, майже приховані. Це вже завдання глядача зрозуміти, чому саме.
Я зростав у Німеччині як дитина родом із Туреччини. І памʼятаю, як теж намагався приховати власні корені. Я розмовляв якомога більш витонченою німецькою, щоби лиш показати їм, що я один із них. Усі ці речі, з якими я зіткнувся за життя, вилились у риси персонажки Карли Новак. Я намагався зробити це витончено. Крім того, я дізнався про польсько-німецьку письменницю Маргарете Штоковські. Її перша книга – історія про те, як вона зростала в Німеччині, тож, коли я її прочитав, то зрозумів: «Ось це Карла Новак».
Хто мав рацію в «Учительській»? (спойлер: ніхто й усі одразу)
Аудиторія обирає сторони в конфлікті незалежно від того, хочу я цього чи ні. Це винятково людська поведінка. Спочатку ми бачимо лише історію зі сторони Карли, але потім я хотів вибити глядача з колії, показавши, як персонажка Фредеріке Кун, яку звинувачують у крадіжці, займає позицію та відстоює свою невинуватість.
Я казав актрисі Єві Лобау, яка зіграла місис Кун, що хочу, щоби вона показала на екрані, що дійсно не винна в крадіжці. Це круто, коли ти зустрічаєшся зі своїми упередженнями. Я люблю дивитися фільми, де світ не поділений на біле та чорне, хороше й погане. Кіно – це простір для того, щоб інтерпретувати думки та події. «Учительська» для мене навіть трохи комедія. Я знаю, що люди не сприймають це кіно саме так, але тут дуже багато гумору, як на мене.
Важко бути на боці всіх персонажів одночасно. Звісно, я розумію мотивацію Карли та шкільної газети, я навіть розумію поведінку шкільного хулігана Тома, бо я був таким самим – маленькою скалкою в сраці для своїх учителів. Я відчуваю емпатію до всіх них, але насамперед я на стороні Карли Новак, а також Оскара. Це вундеркінд, який у певному сенсі є дуже вправним гравцем у шахи. Він не антагоніст, але противник, опонент Карли, який просто намагається захистити свою матір.
Фільм завершується кадром з Оскаром, якого виносять на плечах поліційні, бо він зміг сказати «ні». Ми живемо в демократичному суспільстві, бо хтось у певний момент сказав «ні» наявній ієрархії. Саме тому цей хлопець [покинув клас – ред.] як король. Кіно також про те, що ми не маємо сприймати всі ці фрази, які говорять політики: «закон і порядок», «нульова толерантність», «спостереження», усе це лайно. Ми маємо права й ми маємо захищати їх, кажучи «ні».
Про шкільну газету та її роль в «Учительській»
Ми маємо певну кризу, повʼязану з медіа та газетами. Є певний тиск на медіа, щоби ті створювали «кліки» й увагу до себе. Саме тому комплексні історії зводяться до скандальних заголовків. Це велика проблема. Коли я розмовляю з журналістами, я завжди питаю свого PR-агента: «Чи варто мені бути обережним із цією людиною?» Я багато разів бачив, як хтось щось каже, а з цього роблять тільки заголовок. Натомість люди не читають повний текст, навіть якщо це повна історія, яка пояснює твої слова. Вони читають тільки заголовок.
Є проблема з нашим рівнем концентрації й тим, як медіа це використовують. І хоч я розумію журналістів шкільної газети в «Учительській» або екоактивістку Ґрету Тунберг, немає ніякого сенсу йти в музей, щоби там заливати фарбою картини. Це також про те, щоби бути почутим, коли тебе не хочуть слухати. Це істерія нашого часу, ефекти якої збільшуються експоненційно разом із соціальними мережами.
Я хотів зробити такий фільм, де персонажі постійно опинялися би під тиском, як [їжа] у скороварці. Нам не потрібно заглиблюватися в особисте життя Карли Новак, щоби зрозуміти, ким вона є насправді. Її характер якнайкраще проявляється саме тоді, коли їй доводиться ухвалювати рішення під тиском.
Це й була мета – створити формат, що сприяв би відчуттю клаустрофобії, замкнутості. Якщо в сцені немає конфлікту, то вона мені не потрібна. У нас таких сцен немає. Я не мав якогось точного плану, мій фокус – наявність динаміки між персонажами. Усе інше потрібне, щоб аудиторія не занудьгувала. Рівень моєї концентрації уваги теж не дуже високий, тож фільм пірнає в події з перших секунд. Це видно в першій сцені, де Карла говорить через телефон, хтось стукає у двері та квапить її, тож вона швидко робить ковток із чашки, записує щось на руці, бо не може знайти шматок паперу, і біжить далі.
