«Мільйонна діаспора за кордоном — суттєвий потенціал для створення довгострокового іміджу своєї країни та її сприйняття у світі, адже образ середньостатистичного українця найчастіше формують саме українці за кордоном».
Таку думку висловив Ігор Щедрін – співзасновник цифрової платформи Strichka, громадський діяч та публіцист, із 2022 року доброволець ЗСУ. Пропонуємо прочитати його колонку, опубліковану на “Радіо Свобода”.
Що може мати більший вплив на думку міжнародної спільноти, ніж 20 мільйонів українців та людей українського походження, які сьогодні живуть за кордоном? Люди, які просувають українські меседжі й формують враження про Україну, які діють в країнах та містах у всьому світі.
Проте, здається, ми не просто недовикористовуємо потенційну дипломатичну силу українців за кордоном, а навіть не зовсім усвідомлюємо її.
Народна дипломатія, на відміну від традиційної, зосереджена на контактах не між урядами, а між громадянами. Вона стоїть на переконанні, що найголовніші представники своєї держави – це звичайні люди… Незалежно від того, перебуватимуть вони за межами нашої країни дні (на відпустці чи канікулах) чи роки.
Десятки статей, новин чи політичних заяв не матимуть такого впливу на пересічного іноземця, як живе спілкування із українцем.
Це природно, так працюють стереотипи. Узагальнюємо наш досвід і переносимо риси однієї чи кількох людей на всю групу (у нашому випадку – націю).
Проте сьогодні як ніколи важливо, щоб стереотип про українців залишався позитивним.
З одного боку, це потрібно, бо думка місцевого населення впливає на рішення влади. Як на локальному, так і на державному рівні.
З іншого, найменшими проявами негативного досвіду можуть скористатися росіяни, аби дискредитувати українців за кордоном. На щастя, попри всі вкладені гроші росії в пропаганду, ми справляємося з формуванням позитивного іміджу. Доказом тому є безпрецедентна міжнародна підтримка.
«Народна дипломатія» потрібна при «грі в довгу»
У мирні часи просто створення іміджу та позитивного стереотипу українця було б достатньо. Коли ж країна перебуває у стані війни, потрібно докладати більше зусиль та діяти активніше, аби дійсно впливати.
Народна дипломатія не завжди дає швидкі результати. Але вона необхідна при «грі в довгу». Чим би не закінчилась повномасштабна війна з росією, за її результатами перед Україною постануть не менші, а більші завдання, ніж до вторгнення – і досягати результатів треба буде десятиліттями.
Уперше народна дипломатія стала масовим явищем в Ізраїлі 1970-х років. Після завершення чергової для себе війни, країна почала активно працювати над залученням міжнародної підтримки, формуючи імідж за кордоном, доносячи власні наративи, а також ефективно комунікуючи певні свої рішення під час воєн.
Якщо поглянути з української перспективи, то з першими двома пунктами ніби все зрозуміло.
Проте може виникнути запитання, навіщо пояснювати якісь дії під час війни, коли все й так все очевидно? Насправді очевидно тільки для нас.
Ніхто не зможе зрозуміти народ країни, якщо сам ніколи в ній не жив, бо немає ключів для розуміння – знання контексту.
До прикладу, для нас закриття рупорів проросійської пропаганди, які чомусь називали себе медіа, очевидний крок. Для людей поза контекстом – це може виглядати як тиск на свободу слова.
З часом народна дипломатія в Ізраїлі набула системності та переросла в мережу під назвою «хасбара».
Критики «хасбари» називають її різновидом піару. Скоріш за все, це правда, але чому б і ні? Піар для країни це не щось погане, це спосіб донести своє бачення, свій кут зору.
Є підозра, що ці критики не жили в країні, яка живе під загрозою знищення від найближчих сусідів.
Україна так живемо століттями. В історії української нації є віки імперської окупації, Голодомору, знищення інтелектуальних еліт.
Прямо зараз – українці живуть в умовах повномасштабної війни, при цьому ще до кінця не переживши спадком минулих жахів. Це важливо доносити? Чому? Щоб пояснити наші реалії та перетворити кожного іноземця на друга й амбасадора України.
Як це зробити? Комунікацією – людини з людиною.
Для того, щоб українець за кордоном став народним дипломатом та дійсно ефективно представляв свою країну у світі, він має знати, що та як розповідати про Україну.
Уміти аргументовано пояснити та надати іноземцю той контекст, в якому ми живемо: чому це війна росіян, а не путіна, чому росіяни не жертви та чому з ними не вийде просто помиритись. Врешті решт, вміти пояснити, чому Україні потрібно допомагати та які можливості відкриває підтримка й дружба з нашою країною.
Великі наслідки маленьких дій
Здається, не тільки ті, хто живуть в Україні, недооцінюють дипломатичні можливості діаспори, а й самі українці за кордоном. Хоча за десять років війни маємо не один успішний кейс.
Наприклад, у 2009 році ВМС росії активно працювали над тим, щоб придбати у Франції два вертольотоносці «Містраль» та разом з технологіями отримати перший з них у 2014, а другий у 2015 році.
2014-го росія анексувала Крим та почала війну на сході України. Поки Франція «розглядала можливість відмови від продажу», близько сотні українців зібралися на мітингу в центрі Парижа, де протестували проти угоди.
В адвокації та лобіюванні ми ніколи не знаємо, які наші кроки приведуть до крутих результатів чи коли саме це станеться. Адже дипломатія, народна чи класична, – гра в довгу, але стратегічно вигідна. Наше основне завдання сьогодні – діяти. Не тільки в Україні, а й за кордоном. І використовувати для цього всі наявні можливості.
Сила народної дипломатії в кількості та єдності. Коли багато людей транслює спільні наративи або ж об’єднується навколо єдиного меседжа, шанси дійсно бути почутими суттєво зростають.
[…]
Народна дипломатія могла б стати суттєвим підсилення меседжів класичної. Та головне – сприяти єдності українців, в країні й за кордоном, вже сьогодні, консолідуючи їхні зусилля навколо спільних цілей.
Звичайно, можна чекати, поки держава налаштує системну роботу з українцями за кордоном, а можна діяти самим. Почати з малого – пояснити рідним, друзям, знайомим, колегам, які живуть за кордоном, що вони можуть впливати. І використовувати цей вплив на користь України.
Читайте також: Дві українські діаспори за кордоном: чому між ними – прірва?
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди.
