Після початку повномасштабного вторгнення Віктор із Тернополя разом із дружиною та трьома синами виїхав до Шотландії. Сьогодні він працює кур’єром Amazon і щодня розвозить сотні посилок дорогами Абердинширу.
Про шлях від евакуації до нової буденності він розповів у розмові з UA-Platform.
Влітку 2022-го Віктор разом із сім’єю розпочали життя з нуля за тисячі км від дому.
«Приїхали ми в Шотландію в червні 2022 року, – каже він. – Пів року жили в готелі в Дайсі, потім винайняли квартиру. Місто як місто. Сіре, прохолодне, але архітектура цікава. Коли трохи поїздиш далі – бачиш, що все не так уже й погано».
Роботу на Amazon він знайшов швидко – просто через сайт Indeed.
«Перед Різдвом компанії масово набирають водіїв. Там велика текучка, тому потрапити нескладно. Два дні теорії, два дні практики – і ти вже кур’єр», – усміхається Віктор.
Будні кур’єра: “робота проста, але виснажлива”
Його день починається близько одинадцятої. Зранку менеджер надсилає маршрути – і він вирушає на склад. Там усе поставлено на конвеєр.
«Стаємо в шеренгу, заїжджаємо на завантаження. Одночасно вантажаться тридцять машин. У кожного вже складені візки з сумками, а в них – посилки. Усе пронумеровано. Натискаєш “старт” – і просто їдеш, доставляєш. Нічого не шукаєш і не думаєш – тільки рухаєшся далі».
Каже, робота проста, але виснажлива. За день – кількасот посилок, до двохсот зупинок.
«Фізично важко, – визнає він. – Постійно стрибаєш із машини, бігаєш. Але вчитись там нічого не треба. Мови майже не треба – головне, щоб водійське посвідчення було. Українське теж підходить».
Віктор доставляє посилки не лише в межах Абердина, а й у навколишніх містах і селах – від Монтрозу до Пітергеда, іноді аж під Інвернес.
«У місті важче – квартири, домофони, ніде припаркуватися. А в селах – одне задоволення: приватні будинки, люди вказують, де залишити посилку. Можна за годину зробити тридцять зупинок».
Та іноді навіть у звичній роботі трапляються моменти, які запам’ятовуються надовго.
«Якось заїхав на ферму, а звідти на мене – десять собак! – сміється Віктор. – Всі махають хвостами, гавкають, ніби вітаються. Привітні, але коли бачиш десяток морд, що біжать до тебе – то серце, скажу чесно, трошки в п’яти. Добре, що всі добрі виявились. Але тепер, коли чую слово “ферма”, – трохи насторожуюсь», – додає він із усмішкою.
Попри тиск часу, він майже ніколи не стикається з агресією чи неповагою.
«Тут люди привітні. Якщо щось не так – кажеш “сорі” і побіг далі. Буває, що хтось подякує цукерками чи водою, перед Різдвом – навіть пляшкою вина», – усміхається він.
Але робота кур’єра – це щоденний біг за будь-яко погоди, під дощем та вітром.
«Найгірше – коли зранку до вечора ллє дощ. Сто вісімдесят зупинок під дощем, у плащі, в мокрих черевиках… Але що зробиш – робота така».
“Українці тут тримаються купи”
Підтримка з боку компанії мінімальна. Кур’єри – це самозайняті водії, підрядники через різні фірми, які співпрацюють з Amazon.
«Амазон не має своїх водіїв, – пояснює Віктор. – Ми всі через субпідряд. Якщо не встигаєш – менеджер може вислати допомогу. Іноді за це можуть зняти гроші».
Віктор уже третій рік працює в системі Amazon. Їздить на власному бусі, який купив два роки тому.
«Так вигідніше. Бо коли орендуєш, з тебе віднімають понад двісті фунтів на тиждень. Більшість наших, українців, швидко це зрозуміли й купили власні авто».
Каже, що серед його колег – шість українців. Дехто працює повний тиждень, дехто виходить лише на вихідні.
«Максимум шість днів на тиждень – більше Амазон не дозволяє. Один день маю вихідний – повністю для сім’ї. Моя спільнота – це вдома, дружина і діти. Тут усі працюють, кожен у своєму ритмі. Але українців довкола стало більше – це трохи додає відчуття плеча».
Українці тут тримаються купи, допомагають один одному, навіть якщо мало знайомі». – додає він.
На запитання про найважчі моменти Віктор каже прямо: «Робота важка й без перспектив. Але є стабільність. Зарплати вистачає, щоб забезпечити дітей і поступово облаштувати життя».
«В Україні я мав власний бізнес – виготовляв світильники, займався продажем електротехніки. Там усе залежало від мене, від рішень і ідей. А тут – зовсім інше: маршрут, таймер, точність. Зате спокійніше. Просто інший етап життя», – каже Віктор.
Попри втому, він намагається підтримувати фізичну форму: “Ходжу плавати. Це, мабуть, єдине місце, де можу вимкнути голову».
Про плани говорить спокійно: «Діти вже ходять у школу, їм подобається. Тож плануємо залишитися тут, можливо, взяти житло в іпотеку. Але, звісно, думками ми всі там, в Україні».
Війна, каже, змінила все: «Я б, може, і залишився в Україні, але заради безпеки дітей мусив їхати. Головне – щоб вони жили спокійно, без сирен і страху».
Найбільше йому бракує простоти українського життя: «Там усе було зрозуміліше, легше. А тут ти як дитина – усе вчиш спочатку».
І головна порада тим, хто тільки планує переїзд: «Вчити мову. Без неї далі кур’єра не підеш. Якщо є можливість – ідіть учитися, не поспішайте одразу працювати. Потім буде легше».
На прощання Віктор ділиться найбільшою мрією: «щоб війна закінчилась – на прийнятних для України умовах. А решта якось складеться».
Історія Віктора – справжня правда еміграції: важка робота, постійна турбота про родину й віра, що все це не дарма.
Читайте також: Untravelled London: як українка стала гідом у Лондоні та перетворила тури на вистави
Авторка: Марина Юрченко
головне фото: Cineberg / Shutterstock, інші фото надані Віктором
