Українська суботня школа у Ванкувері «Рідне слово» – це не лише місце для навчання, а простір для формування рідної спільноти далеко від батьківщини.
Як розповідає ABC News, цей освітній проект Нью-Вестмінстерської єпархії заснували місцеві українські родини у 2014 році. Різноманітна та зрозуміла українська освітня програма цікавила їх більше, аніж канадські школи.
Юлія, матір 6-річного Матвія, якй навчається в цій школі, живе у Канаді понад 20 років і зараз очолює батьківську раду школи. Вона каже, що питання «йти чи не йти сюди» навіть не поставало.
«Ми хочемо, щоб наш син відчував себе частиною громади, розумів, що він не один і його батьки – не єдині українці навколо», – зауважує вона.
Спочатку школу відвідували лише кілька десятків учнів. Цього року їх кількість зросла до 160. Наймолодшим лише два роки, а найстаршим – 14 років.
«Серед них багато новоприбулих українців, і тепер у нас порівну біженців та дітей, що не бачили війни», – підкреслює Ірина Дзюбко, адміністраторка школи.
На її думку, нові учні змінили атмосферу школи, адже почали спілкуватися українською мовою на перервах. До цього адміністрація боролася з англійською у коридорах.
«Власне, біженці допомогли нам вирішити цю проблему, завдяки їм місцеві діти тепер практикують українську не лише на уроках», – каже Ірина Дзюбко.
У школі працює 15 учителів, семеро з яких нещодавно переїхали з України. Вони навчають дітей читання, письма, українознавства, історії, математики, логіки та Біблії, готуючи їх до першого причастя.
«Спочатку ми просто вивчали українську культуру, але з новою хвилею українських дітей бачимо, що можна розвиватися більше», – зазначає Дзюбко.
Школа також намагається допомогти маленьким українцям впоратися з травмами війни, залучаючи їх до навчання та розваг.
40-річний Ігор, ІТ-фахівець, 1 березня 2022 року перевіз свою сім’ю зі Львова. Він розповів, що разом із дружиною допомагає двом синам, 13 і 11 років, і 9-річній доньці, відчути переваги навчання у канадській та українській школах водночас.
«У старшого сина травматичний досвід навчання в Україні: вчителі часто були байдужими, а учні жорстокими. Він просто ненавидів навчання, якщо порівнювати із канадською школою», – розповів Ігор.
Він хоче, щоб діти розуміли, чому для них так важливо знати українську культуру та дбати про ідентичність.
«Треба пам’ятати звідки ти, щоб знайти тут друзів та жити у громаді», – вважає Ігор.
Він вбачає у цій школі громадську та культурну можливість для батьків зберегти українську ідентичність та свідомість, щоб передати це своїм дітям.
«Я стала волонтеркою у цій школі, намагаючись бути прикладом і допомогти своїм дітям адаптуватися та залучити їх до навчання у новому середовищі», – розповіла Олена.
Вона знайшла цю школу під час пошуків навчальних можливостей для дітей ще на Шрі-Ланці. Її дев’ятирічна Меггі та шестирічний Михайло почали відвідувати «Рідне слово» ще взимку.
«Мої діти звикли до цієї школи, хоча за один тиждень тут задають більше домашнього завдання, ніж у канадській школі за цілий рік», – зазначає Олена.
Вся сім’я прибула до Шрі-Ланки за три дні до російського вторгнення. Вони сподівалися провести там двотижневу відпустку, але застрягли. Діти відвідували місцеву британську школу протягом 18 місяців. Тоді Олена зрозуміла, що має перейти на українську мову.
«Мій чоловік – британець, а я єдина хранителька української культури в нашій родині, і докладаю до цього неймовірних зусиль. Тож вирішила віддати наших дітей до цієї школи, оскільки українська мова зараз дуже важлива, хоча до війни ми всі говорили російською», – розповідає Олена.
Тому сім’я переїхала до Ванкувера і у цій школі, Олена свідомо шукала україномовних дітей, сподіваючись, що вони будуть більше спілкуватися і дружити з її донькою та сином.
«Я сподіваюся, що мої діти розумітимуть, хто вони і звідки. У Канаді, це дуже важливо, позаяк тут живе так багато людей різних рас і національностей», – каже вона.
Мовне питання це також ключовий аргумент для 34-річного Євгена. Його сім’я переїхала до Канади два роки тому, проживши перед цим вісім років у Польщі. Він та його дружина-полька виховують трьох дітей, старший п’ятирічний син ходить до української школи.
«Мова має для мене першочергове значення – я найбільше боюся, що мої діти не знатимуть української», – каже Євген.
Сам він вільно володіє чотирма мовами. Перехід з російської на українську мову був його особистим вибором, коли виповнилося 16 років, і він вирішив змінити своє російське ім’я «Евгений» у паспорті.
«Наш син народився у Польщі, росте у Канаді, він не знайомий з Україною по-справжньому, тому ця школа – єдина можливість для нас сформувати в ньому якусь ідентичність, допомогти зрозуміти, хто він є. Я хочу, щоб він поширював українську культуру. Це доводить, що вона нічим не гірша», – наголошує Євген.
Школа стала центральною частиною життя деяких біженців, навіть якщо вони не думали про це спочатку. Аліна Новицька із Дніпра не працювала вчителькою на батьківщині, але 5 років тому приєдналася до цієї шкільної спільноти. Спочатку тут навчалися її дві дівчинки, а потім вона стала вчителькою. Зараз вона відповідає за уроки української мови, українознавства та вивчення Біблії.
Як професійна графічна дизайнерка, Аліна також проводить творчі майстерні та художні заняття з дітьми. Наразі вчителі користуються українськими підручниками, адаптуючи їх до свого розкладу. Аліна бачить різницю між новоприбулими та дітьми, які народилися у Канаді або тими, хто уже давно тут живе.
«Завдяки особливостям освіти та методики нам легше працювати з дітьми з України, оскільки вони дисципліновані, слухаються вчителя, і точно все виконують без якихось заохочень», – зазначила вона.
Водночас, новенькі діти загалом демонструють вищий рівень знань, якщо порівнювати зі школярами Канади того ж віку. Але, за словами Аліни, справа не лише в освіті.
«Деякі батьки ледве можуть дозволити собі цю школу, оскільки вона платна, але саме діти просяться до цього маленького рідного острова», – каже Аліна.
Школа «Рідне слово» стало таким островом для дітей отця Михайла Озоровича, настоятеля катедри Пресвятої Євхаристії в Нью-Вестмінстері та директора школи.
«Як одружений священик і батько, я бачу, наскільки важлива для моїх дітей спільнота, інші діти і взаємодія, пізнання української культури», – наголошує отець.
На думку Озоровича, бути українцем – це не лише мова, вишиванка та борщ. Це щось більше та інакше, це спосіб мислення, життя, ставлення до світу.
З одного боку, директор визнає, що релігія – не обов’язковий предмет у школі, і діти завдяки їй можуть отримати більше порівняно зі звичайними школами Канади. З іншого боку, він наполягає, що українці мають триматися разом, аби діти виховувалися в дусі християнських цінностей. Свою школу він назвав інвестицією у майбутню перемогу України.
«Колись війна закінчиться і настане час для оновлення, і я хочу, щоб ці діти та вчителі разом відбудували Україну», – каже він.
Читайте також: Що дивує та шокує українців у Канаді: враження мігрантів
Джерело: ABC News
