Українка Юлія після чотирьох років у Калгарі вирішила повернутися до України та розповіла свій досвід життя в еміграції — про роботу за мінімальну зарплату, символічні підвищення, виснажливі зміни й токсичну атмосферу.
Своєю історією дівчина поділилася на YouTube. За її словами, рішення повернутися додому зрештою стало одним із найкращих за весь час перебування в Канаді. Нині Юлія живе в Україні, хоча розглядає можливість переїзду до Іспанії.
На момент запису відео минув рівно рік відтоді, як вона втратила роботу в Канаді.
«Тоді це був для мене кінець світу, тому що я очікувала отримувати PR від роботи, але зараз я розумію, що так повинно було статися. І це найкраще, що зі мною сталося за 4 роки в Канаді».
Перша робота — супермаркет у центрі Калгарі
Першу роботу Юлія знайшла завдяки українській подрузі, яка приїхала до Канади на кілька місяців раніше. Подруга вже працювала в супермаркеті, але знайшла інше місце й запропонувала Юлії спробувати влаштуватися замість неї.
Спочатку дівчина розраховувала працювати касиркою. Однак вільних позицій на касі не було, тому їй запропонували роботу в кулінарному відділі, який у супермаркеті називали Restaurant Clerk.
Фактично робота передбачала приготування та продаж готової їжі: працівники готували сендвічі, піцу, суші та інші страви. У магазині також працював буфет із місцями для відвідувачів і навіть бар.
Супермаркет розташовувався в центрі міста, тому найбільше навантаження припадало на обідній час, коли до магазину приходили офісні працівники. Юлія згадує, що в години пік працівникам було особливо важко, оскільки керівництво не завжди збільшувало кількість людей на зміні.
Мінімальна зарплата та підвищення на 10 центів
На першій роботі Юлія отримувала мінімальну зарплату — 15 канадських доларів на годину. За її словами, автоматичне підвищення відбувалося кожні три місяці, але становило лише 10 центів.
Приблизно через рік роботи дівчина дізналася, що працівники можуть окремо просити керівництво про підвищення. Після розмови з менеджером її зарплату збільшили ще на два долари. Юлія називає це суттєвим підвищенням на тлі попередньої практики супермаркету. Водночас вона згадує й позитивний момент роботи — саме там навчилася готувати суші завдяки колезі з Китаю.
Пізніше через чергове реформатування магазину Юлію перевели на роботу зі зміною цін. Там вона працювала разом із канадською пенсіонеркою. Спочатку стосунки були хорошими, але згодом виник конфлікт через питання кількості робочих годин.
Українка хотіла отримувати більше змін і запитувала, чому працівникам із приблизно однаковими умовами дають різну кількість годин. Після конфлікту її перевели на касу.
Робота касиркою виявилася не легшою
Попри те, що саме на касі Юлія спочатку хотіла працювати, нова посада не принесла очікуваного полегшення. Через розташування супермаркету в центрі Калгарі потік клієнтів залишався дуже великим. Наприкінці зміни, за словами українки, працівники були повністю виснажені.
Окремою проблемою вона називає поведінку частини колег. За її спостереженнями, деякі касири могли залишати робоче місце під різними приводами, тоді як інші продовжували працювати замість них: «На канадських роботах треба бути досить хитрожопим, тому що, якщо ти чесний і дуже все виконуєш, то ти там довго не протягнеш».
Зрештою після двох років у супермаркеті українка вирішила звільнитися. Однією з причин була відсутність чітких перспектив кар’єрного зростання та постійного працевлаштування.
Юлія розповідає, що формально працювала неповний робочий день, хоча фактично мала близько 38 годин на тиждень. За її словами, письмового контракту із супермаркетом вона не укладала.
Ще одним фактором стала зміна імміграційних умов в Альберті.
Коли Юлія влаштовувалася на роботу, вона розраховувала, що ця посада може допомогти їй у майбутньому отримати PR — статус постійного резидента Канади. Однак згодом правила змінилися, і ця перспектива зникла.
Друга робота спочатку здавалася «джекпотом»
Після двох років у супермаркеті Юлія протягом трьох тижнів знайшла нове місце. Це була робота в компанії, яка продавала медичне обладнання для людей похилого віку та людей з інвалідністю. Спочатку Юлія претендувала на позицію на рецепції, але власник запропонував їй посаду адміністратора з продажу із зарплатою 19 доларів за годину.
На той момент вона вже отримувала приблизно стільки ж у супермаркеті, але погодилася, оскільки хотіла перейти до офісної роботи та отримати відповідний досвід. Згодом, за словами Юлії, вона зрозуміла, що нове місце було ще складнішим.
Компанія була сімейною: серед співробітників були родичі власників. Юлія стверджує, що частина молодих працівників працювала значно повільніше, тоді як на неї поступово перекладали дедалі більше завдань.
Через шість місяців їй запропонували посаду супервайзера та підвищили зарплату до 23 доларів за годину. Для Юлії це стало мотивацією працювати ще більше.
Проблема, за її словами, полягала в тому, що бізнес активно розвивався, але штат офісу залишався практично незмінним. За кілька місяців місячний оборот компанії, як стверджує Юлія, зріс приблизно з 300 до 500 тисяч доларів.
Конфлікти в колективі та перевантаження
Окрім великої кількості роботи, українка згадує складні стосунки з менеджеркою. За словами Юлії, керівниця регулярно створювала конфліктні ситуації та обговорювала інших працівників за їхньою спиною.
«Я втомлювалася більше не від роботи, яку я мала, а від того, що вона кожного дня створювала якусь інтригу», — розповіла українка.
Через постійне навантаження та стрес, за її словами, у неї почалися сильні головні болі й мігрені. Вона також повідомила, що на той момент уже приймала антидепресанти.
Зрештою Юлія вирішила, що її обов’язки більше не відповідають рівню зарплати, і звернулася до власників із проханням про підвищення. Вона пояснила, що обсяг продажів компанії зріс, а разом із ним збільшилася і кількість її завдань. Однак власники не погодилися переглядати оплату.
Приблизно через два тижні після розмови з керівництвом Юлію викликали до кабінету менеджерки та повідомили про звільнення.
Українка стверджує, що їй не назвали конкретної причини звільнення. За її словами, присутній під час розмови менеджер із закупівель також виглядав здивованим і, схоже, не розумів, чому компанія вирішила звільнити Юлію.
«Причини немає. Просто ми так вирішили», — саме так, за словами українки, їй пояснили рішення.
Через рік після звільнення Юлія вже інакше оцінює той досвід. Вона вважає, що втрата роботи, яка свого часу здавалася катастрофою, зрештою стала поштовхом до повернення в Україну.
Читайте також: Українка розкрила закулісся роботи в Hilton у Чикаго: зарплати, правила і лайфхаки для гостей
фото: Shutterstock
