Справжня боротьба за майбутнє — в освіті. Причому не лише українській. Проте цікаво, що Британія, де вища освіта – одна з топових, нині стикається з серйозною кризою.
Про це пише засновник освітнього проекту Контора Пі, експрезидент компанії “Київстар” Петро Чернишов.
Британія, яка має репутацію “мозкового палацу Європи”, зараз стикнулась із кризою, яка змушує задуматися навіть найзапекліших “оптимізаторів бюджету”.
Ось кілька “не казкових” цифр:
– 43% британських університетів вже будуть у фінансовому дефіциті до липня 2025 року(тобто кожен другий ректор уже підглядає в LinkedIn, як з англійського вишу податись у стартапи),
– і до 72% (!) можуть опинитися в мінусах у 2025–26 навчальному році.
– Заявки на студентські візи впали на 44% у першому кварталі 2024 року – бо з січня уряд вирішив: “студент – добре, а з родиною – вже забагато”, і обмежив можливість приїжджати з сім’ями (тут важко сказати, хто правий – тому що дуже часто студенти з Індії та Нігерії привозили із собою по 3-4 члени родини, і, звісно, усі хотіли британські візи!)
– В результаті – понад 10 000 робочих місць під загрозою, курси закриваються, кампуси продаються.
– За оцінками, вже продано активів на понад £400 мільйонів
– Щоб якось вгамувати цю пожежу, уряд планує підвищити плату за навчання до £9,535 з осені 2025 року – уперше за вісім років. Хоча, якщо врахувати, що зараз плата становить усього 9250, то підвищення на 3% навряд чи когось врятує!
І це ще не кінець. Частина вишів вже відмовляється від фундаментальних дослідницьких програм, бо гранти давно не покривають витрат.
Навіть топові університети визнають, що втрачають конкурентоспроможність.
Деякі заклади можуть бути змушені об’єднуватись або навіть закриватись. А ми говоримо не про якісь no-name college, а про ті, хто ще вчора світовий рейтинг тримав на плечах.
І от тут я ловлю себе на думці: а чому ми, так вперто не помічаємо, що йдемо в правильному напрямку, навіть коли навколо штормить? Наприклад, я вже 2-й рік поспіль беру участь у трансформації Київського авіаційного інституту (колишній НАУ або ж КІІЦА), де маю честь очолювати Наглядову раду. Ми перебудовуємо його з пострадянської махини на сучасний defence-tech університет із реальним бізнес-підходом. Не просто “писати стратегії” – а давати студентам практику, викладачам – інструменти, університету – роль в економіці країни.
Тож коли я читаю, що навіть Британія – з її легендарними кампусами та багатовіковою освітньою аурою – не справляється з фінансами, я не втрачаю надії. Навпаки – в нас ще є шанс зробити краще, ніж було. Не тому, що ми кращі. А тому, що ми змушені. І це часто єдиний спосіб, коли народжуються сильні рішення.
Але все ж якщо порівнювати з Україною – то варто згадати приказку: “Там, де товстому зле – худий здохне!”.
Ось річні бюджети топових університетів Великої Британії (за 2024 рік): Oxford – 4,1 млрд доларів, Edinburgh – 1,9 млрд доларів, Imperial College – 1,8 млрд доларів. А тепер порівняймо: бюджет України на всі університети країни у 2024 році – лише 1,2 млрд доларів.
Звідси, до речі, випливають важливі запитання:
1. Скільки взагалі університетів Україна може собі дозволити утримувати? Ми ж розуміємо – всі платники податків субсидують тих небагатьох, чиї діти зараз навчаються в університетах – а це ж, по суті, несправедливо!
2. Як фінансувати науку в Україні? Адже основна частина коштів у західних бюджетах припадає саме на науку. І в Україні наука теж повинна мати бюджети, подібні до британських (на США краще взагалі не дивитися, щоб не зіпсувати собі настрій).
Читайте також: Все більше українців їдуть на навчання за кордон: у топі – США та Британія
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди.
фото: Freepik
