Британські ЗМІ люблять наголошувати, наскільки інші країни перевершують Велику Британію і в чому конкретно. Залізниці Німеччини, наприклад, більш надійні (навіть незважаючи на проблеми з розкладом), а німецькі автомагістралі куди якісніші за британські. Французькі офіціанти більш компетентні, греки більш гостинні, а американці патріотичніші, і в них приголомшливі парки. Однак є сфери, в яких Великобританія та її народ можуть дати фору багатьом іншим країнам, наприклад, у комедії та моді.
Читайте про яскраві британські особливості.
Помірність та стабільність
Британці і так не найоптимістичніша нація, а кілька останніх напружених років загострили ситуацію. За даними опитування YouGov, 60% респондентів вважають, що жити в 2000-і роки було краще, ніж зараз, а 57% говорять те саме про 1990-і. Більше того, більшість опитаних виявилася песимістично налаштованою щодо майбутнього: половина заявила, що у 2050 році люди житимуть гірше, ніж зараз. Однак, якщо подумати і порівняти Британію з її європейськими сусідами, стане очевидно, що серйозних потрясінь, таких як війни та революції, країна не зазнавала дуже давно. Навіть масштабні громадянські заворушення спалахують у Британії не так часто і здебільшого обходяться без жертв. На думку британського журналіста та письменника Ентоні Перегріна, саме поміркованість у політичних та економічних справах дозволяє британцям виявляти свою екстравагантність в інших сферах.
Карти Картографічного керування (Ordnance Survey maps)
Перші деталізовані топографічні карти з’явилися у Великій Британії ще у XVIII столітті, у відповідь на загрозу французького вторгнення в країну. Спочатку вони використовувалися лише військовими, але згодом стали чудовими помічниками для всіх, хто хоче досліджувати різні куточки Сполученого Королівства. Сьогодні карти виробництва найстарішої агенції Ordnance Survey – це шедевр картографії, що поєднує в собі точність, практичність та естетичність. На них відзначені не тільки міста і ключові дорожні розв’язки, а й пішохідні стежки, промислові зони, вітряки, старовинні церкви. Крім того, експерти Ordnance Survey регулярно оновлюють символи на картах, щоб вони залишалися актуальними і для сучасних туристів — так, з кожним роком на картах з’являються нові позначення для екологічних об’єктів, пунктів велопрокату і навіть місць для кемпінгу. У цифровій версії карти доповнюються інтерактивними елементами, наприклад, посиланнями на пояснення певних символів або інформацією про поточну завантаженість маршрутів. Замовити карти можна на сайті Ordnance Survey.
Паби
До британських паб неможливо залишатися байдужим. Їх можна ненавидіти — за тепле пиво, погане вино, мізерні коктейльні карти, столи, що хитаються, відсутність телевізорів, старі килими і недружній персонал. А можна любити, причому приблизно за те саме. Пиво тепле? Так, зате місцеве, не імпортоване, із старовинних броварень. Столи хитаються? Чудово, можна непомітно смухлювати під час гри в кріббедж. Немає телевізорів та музики? У паб треба приходити не заради них, а задля спілкування та обміну новинами. І інтер’єр, до речі, не старий, а вінтажний. Газета The Guardian попросила читачів розповісти, за що вони люблять британські паби, і багато хто назвав їх останніми острівцями комунікабельності, які залишилися в країні, і зізналися, що в нашу роз’єднану, антисоціальну епоху подібні заклади, мабуть, єдине місце, де люди можуть завести нові. знайомства та просто поспілкуватися.
Ексцентричність
У свідомості багатьох людей найекстравагантніший народ — це японці з їхньою забавною музичною рекламою, дивними шоу (на зразок того, де учасники намагаються через спеціальну трубку задути таргана в рот суперника) та кафе з туалетною тематикою. Проте британці анітрохи не поступаються японцям, хіба трохи менше афішують свої незвичайні інтереси. Чого тільки варті регіональні фестивалі, історія яких налічує десятки та навіть сотні років! У Глостері, наприклад, щовесни проходять Куперсхиллська сирна гонка (Cooper’s Hill Cheese-Rolling), під час якої учасники біжать крутим схилом за голівкою сиру Глостер. Швидкість сиру іноді досягає 70 миль на годину, що робить забіг досить травмонебезпечною розвагою, проте вже протягом шестисот років цей захід збирає масу ентузіастів. У Блекотоні з кінця минулого століття проводять фестиваль земляних черв’яків, під час якого учасникам виділяють невелику ділянку вологої землі та пропонують виманити максимально можливу кількість черв’яків. У хід йдуть усі засоби: вода, ціпки, танці. Після того як черв’яки виповзають, їх акуратно збирають, перераховують і повертають назад у землю — така данина поваги мешканцям ґрунту.
Музика
Якщо з попередніми пунктами ще можна посперечатися, то сфері рок- та поп-музики Великобританія справді може похвалитися пальмою першості. За останні сімдесят років майже в кожному населеному пункті країни з’явилися свої таланти, про які дізнався весь світ. Епіцентром музичної творчості очікувано стала столиця: саме тут були засновані Pink Floyd, The Who, The Rolling Stones, Led Zeppelin та Queen, тут розпочали свою кар’єру Емі Уайнхаус та Адель. Однак інші міста теж не підвели: Ліверпуль подарував слухачам легендарних The Beatles, Оксфорд – Radiohead, Бірмінгем – Black Sabbath, Брайтон – The Kooks, Шеффілд – Arctic Monkeys, Манчестер – The Smiths, Тінмут – Muse, а невелике село Ріплі у графстві Сур Еріка Клептона.
Неліговий футбол
Неліговий футбол у Британії – особлива та зворушлива частина спортивної культури країни. Так називають ігри місцевих команд, які проходять на невеликих стадіонах і залучають переважно місцевих жителів, а також родичів та друзів гравців. Завдяки відсутності пафосу, який зазвичай відчувається на матчах ліги, подібні заходи зазвичай відрізняються теплою, домашньою атмосферою (а ще коштують набагато дешевше). Крім того, багато клубів, таких як Forest Green Rovers з їхньою веганською філософією або Lewes FC, що виплачує рівні зарплати жіночим та чоловічим командам, стають прикладом прогресивного підходу до спорту. Багато фанатів нелігового футболу вважають, що саме такою ця гра і має бути — близькою до людей, сповненою сюрпризів і душевних традицій.
Джерело: kommersant.uk
Читайте також, “Британія не така, як нам розповідали”: враження українського блогера
