Уродженка Одеси Ліна Бороздіна днями здійснила туристичну подорож у космос на приватному кораблі «Virgin Galactic». Громадянка США родом з України вирушила у політ навколо Землі разом із трьома іншими приватними астронавтами. Про враження від космічної мандрівки, про важкі тренування та про те, що взяла із собою у подорож, астронавтка розповіла в інтерв’ю Укрінформу.

Жінка розповіла, що мрія побували у космосі в неї з’явилась ще в дитинстві, коли батько розповідав їй історії про космічні пригоди маленької дівчинки.

“Слухаючи тата, я уявляла, як літаю посеред їжі, і це завжди було смішно. Минуло стільки років, що тато навіть не пам’ятає подробиць того, що розповідав мені тоді, але в моїй пам’яті загальне уявлення про такі мандрівки збереглося…  Мандрівка в космос завжди залишалася мрією, і я трималася цієї мрії”, – розповіла Ліна Бороздіна.

Українка приїхала до Сполучених Штатів Америки у 1991 році, провідати своїх тітку і двоюрідну сестру. А через два тижні в Радянському Союзі стався переворот, закрили кордони, і Ліна довго не могла повернутися додому, тож подала заяву на політичний притулок і залишилася в Штатах. Тоді вона отримала свою першу роботу в біотехнологічній компанії і працювала там, доки очікувала на справжню роботу, якою хотіла б займатися. Пізніше вона стала ДНК-фахівцем, почала працювати вченою-біохімікинею, і це її кар’єра вже понад 32 роки.

“На той час, як я казала, на початку, мені було дуже важко. Не мала ніякої фінансової підтримки, тому мені доводилося дуже багато працювати. Я працювала понаднормово, заощаджувала кожну копійку. Так за кілька років назбирала гроші й у 1999-му купила перше своє житло. Це була маленька квартирка, дві кімнати: спальня і вітальня. Тоді ж я зустріла свого колишнього чоловіка, ми одружилися”, – сказала Ліна Бороздіна.

Саме колишній чоловік, за її словами, у 2005 році написав листа на сайт Virgin Galactic про заповітну мрію його дружини. Жінка не знала про це допоки їй не зателефонували з компанії та повідомили, що їм сподобалась її історія.

“Я була така схвильована і просто в захваті! Поїхала туди – і мені запропонували долучитись до першої групи, перших ста людей, які полетять у космічну мандрівку. Це була велика удача і велика честь!

Я одразу ж почала думати, як це зробити, бо ціна квитка – 200 тисяч доларів, не 50 тисяч, як тепер. Це була дуже велика сума 19 років тому, і її важко було знайти. Весь наш будинок не коштував стільки, до того ж ми все ще сплачували за нього те, що ви називаєте «іпотека». У нас було 30 років, щоб заплатити за будинок, але я була дуже схвильована й піднесена, тому ми подали заявку на другий кредит, або другу іпотеку, під заставу будинку. Так ми отримали необхідні 200 тисяч доларів, і для мене мрія всього життя вже тоді здійснилася.

Однак це все ще була лише ідея, бо тоді був перший космічний корабель «SpaceShipOne», його мали переробити в «SpaceShipTwo», щоб він міг перевозити пасажирів. Але я вже отримала свій квиток, і він лежав у мене в конверті, у моїй маленькій скриньці для найцінніших речей. Це один аркуш з написом: «Ласкаво просимо в космос».

За останні 19 років, які пройшли з моменту отримання квитка до самої космічної подорожі, каже Ліна, вона чимало пережила – зміни роботи, рак грудей і розлучення. Але мрія тримала її.

Вона відповіла на коментарі деяких людей про те, “чому не можна гроші на політ у космос віддати тому, кому вони дуже потрібні”.

“Якщо ви поговорите з моїми друзями і родиною в Одесі, вони скажуть вам, що я ніколи не припиняла допомагати їм і піклуватися про них.

Знаєте, я роблю все, що можу. Тринадцять років тому, після розлучення, я почала все з нуля, боролася з раком, вимушена була спати у друга на дивані, коли лікувалась, бо не було де жити. Після цього все, що я робила, – це знову наполегливо працювала, економила кожну копійку і ставила себе на ноги.

Одночасно я ще намагалася допомагати своїй сім’ї, виконувати, так би мовити, свої сімейні зобов’язання. Для мене це дуже важливо – допомагати своїм рідним. Я не багата і не знаменита, отримую звичайну зарплату, сплачую свої рахунки і, якщо маю змогу, допомагаю сім’ї”, – відповіла вона.

Розповідаючи про політ, Ліна Бороздіна зізнається: їй все ще не віриться, що це сталося всього кілька днів тому.

Вона каже, що ретельно готувалась до польоту, займалась силовими вправами, розпитувала знайомих, які мали подібний досвід.

“Хочу сказати, що я в добрій формі, але було відчуття, що на твоїх грудях сидить слон і тисне, а ти намагаєшся рухатись і ніби упираєшся обличчям у щось невидиме. Це дуже схоже на те, що рухаєшся ніби в середину себе самої. Я не жартую. Я відчувала, як усе моє обличчя переміщується на шию і не закінчується”, – пригадує вона.

“Політ у космос – це неймовірно. Я не могла зрозуміти, що відбувається навколо мене в салоні корабля. Мої товариші з екіпажу, мабуть, уже робили сальто в нульовій гравітації, а я просто сиділа і не могла навіть відстебнути всі ремені, зняла два, а ще два на поясі залишились і тримали мене так, затиснуту з парашутом під плечима… От я сиджу там, дивлюся і просто загубилася з таким краєвидом. Потім починаю розуміти, що мені потрібно розстебнути ремінь і спробувати нульову гравітацію. Тож я нарешті звільняюся від ременів і роблю поворот у невагомості.

Наша Земна куля, цей маленький тонкий шар атмосфери навколо неї, він такий крихітний, але який чудовий колір! Така краса, неможливо описати! Я ходила в художню школу, знаю всі кольори, але не можу підібрати для цього слів. Мені всі казали, що, аби усвідомити побачене і свої відчуття, потрібен деякий час. Мене так вразило побачене, що після повернення я вже два ранки поспіль прокидаюсь і не можу подолати шоку.

Це неймовірно! Хвилі хмар по всій Земній кулі, глибокий синій колір з великою кількістю відтінків, і він справді має різні шари. Там був і білий, і абсолютно неймовірний блакитний колір. Була трохи темніша блакитна смуга, а потім, знаєте, світліша блакитна смуга. Але так яскраво на тлі цієї величезної безмежної чорноти. Було усвідомлення того, що це – все, що захищає нас від вакууму космосу, неймовірне відчуття. Я відчувала себе маленькою часточкою Зоряного пилу”, – ділиться враженнями жінка.

“Я була в космосі, пролетіла 88 з гаком кілометрів, була в апогеї і бачила атмосферу набагато нижче за мене, значно нижче за мене. Я бачила темряву неба і схід Сонця, за яким не видно було зірок, які я хотіла би побачити. Тож запропоную наступні рейси робити вночі або на заході Сонця, щоб люди могли бачити зорі”.

Наприкінці Ліна розповіла, що літала у космос з українським прапором у кишені. Космотуристам не дозволили нічого відкривати всередині корабля, щоб не трапилося чогось надзвичайного, тож вони розгорнули прапор, повернувшись на Землю.

“Ми розгорнули два прапори: прапор Свободи і прапор України, які підписали і передали нам українські діти… Я просто хотіла зробити так, щоб світ не забув того, що відбувається в Україні, бо, як ви знаєте, сьогоднішня новина – це завтрашня пам’ять… Я хочу нагадати світові про те, що відбувається в Україні: що там усе ще триває війна, усе ще вмирають діти, але люди борються далі. І що ви знаєте. Звідти. Ви можете побачити межі. Ви можете побачити ненависть. Нетерпимість до людства. Ми такі нікчемні. Ми лише маленька частинка Зоряного пилу в цьому просторі Всесвіту. Ми повинні дбати одне про одного”.

А ще вона хотіла надіслати повідомлення всім жінкам і маленьким дівчаткам: ніколи не переставайте мріяти, мрії здійснюються!