Переїхати з сонячної Каліфорнії до прифронтової країни під час війни – рішення, яке багатьом здається незрозумілим. Однак для американської лікарки Лізи Браун саме Україна стала місцем, яке вона називає своїм домом. Тут вона працює, виховує дітей і будує майбутнє, попри всі виклики.
Її історію розповіли в Державній міграційній службі.
Ліза Браун народилася та виросла в Південній Каліфорнії, здобула медичну освіту, викладає в американському університеті, виховує трьох дітей і вільно володіє п’ятьма мовами. Водночас своїм справжнім домом вона сьогодні називає Ужгород.
Історія її переїзду до України почалася понад десять років тому, хоча, за словами жінки, зв’язок із батьківщиною матері вона відчувала ще з дитинства.
“Я маю українське коріння, моя мама з України, тож мені завжди хотілося зрозуміти, як це – жити тут, бути серед українців”.
Після народження дітей Ліза дедалі більше замислювалася над тим, щоб вони не лише знали про Україну з родинних історій, а й відчули її на власному досвіді. Саме тоді родина вирішила переїхати, а навчання дітей в українській школі стало важливою частиною цього вибору.
Сьогодні, почувши її українську, багато хто навіть не здогадується, що вона американка. Мову Ліза чула змалку, хоча спочатку, зізнається, говорити було непросто. Згодом вона успішно склала іспит на знання державної мови, набравши 90 балів, що дозволило вступити до інтернатури.
Перші враження від Закарпаття теж залишилися особливими.
— Закарпаття з першої зустрічі залишило в мене неймовірно тепле й приємне враження. Перше, що мене вразило – ставлення до дітей. Тут я жодного разу не чула, щоб на дитину підвищили голос. Ця терплячість і тепло мені дуже сподобались, бо це те, як я сама бачу виховання дітей.
Після просторої Каліфорнії Ужгород спочатку здавався зовсім маленьким містом. Проте дуже швидко Ліза зрозуміла, що компактність має свої переваги. Поступово вона звикла і до місцевих закарпатських слів, які спочатку викликали здивування, зокрема “крумплі” та “парадичка”.
Повномасштабне вторгнення стало переломним моментом. На той час Ліза завершувала навчання в Ужгородському національному університеті, а її сини вже отримували пропозиції продовжити спортивну кар’єру за кордоном. Проте 24 лютого 2022 року родина ухвалила зовсім інше рішення.
— Це був шок для всіх, але водночас у мене з’явилося дуже чітке відчуття, що я зобов’язана залишитися.
“Україна стала для мене домом, і в такий момент я не могла просто виїхати. Я відчувала відповідальність та необхідність бути тут, поруч із людьми, і робити те, що можу”.
У перші дні великої війни Ліза почала шукати способи допомогти Україні. Разом із батьками вона організувала закупівлю медикаментів і турнікетів в Угорщині. За підтримки університету необхідні медичні засоби вдалося оперативно передати в Україну.
— Попри те, що я вже була мамою і мала кілька освіт, саме тоді почалося моє по-справжньому доросле життя. Усе, що я знаю і вмію тепер мало піти на користь Україні.
Нині Ліза працює лікарем приймального відділення Ужгородської міської лікарні, займається приватною медичною практикою та допомагає пацієнтам із хронічними захворюваннями. Водночас вона продовжує викладати онлайн в університеті США, готуючи майбутніх медиків.
Родина також міцно пов’язує своє майбутнє з Україною. Молодша донька вже народилася громадянкою України, а старші сини Макс і Костя отримали посвідки на постійне проживання. Вони завершують навчання у школі та планують вступати до медичних вишів.
Перед переїздом Ліза вивчала можливості легалізації в різних країнах світу, однак саме український досвід приємно її здивував.
— Коли я побачила, наскільки це непросто на практиці, то моя думка щодо переїзду в Україну навіть почала згасати, бо здавалося, що так буде скрізь.
Попри численні подорожі та життя в різних країнах, саме Закарпаття стало місцем, де Ліза відчула себе вдома.
— На Закарпатті… лагідно. Тут тепло, терплячо і дуже по-людськи. Декому мій вибір здається дивним, але життя ніде не буває простим. Усюди потрібно працювати і мати мету. Іноді варто просто «think outside of the box» – вийти за межі звичного.
За словами Лізи, рішення її родини залишитися в Україні не було ані романтичним поривом, ані вимушеним кроком. Воно стало свідомим вибором людей, які знайшли тут своє місце і вирішили будувати майбутнє саме в Україні.
Читайте також: Американець у ЗСУ – про бої за Україну і полонених росіян
фото ілюстративне: Shutterstock
