Майже півтора мільйона молодих українців виїхали за кордон після початку повномасштабної війни. Частина з них вирушала з думкою, що це лише тимчасовий переїзд, але за кілька років встигла закінчити школу, вступити до університету, вивчити мову, знайти роботу, друзів і нове коло життя. Тепер для багатьох питання звучить уже не «коли я повернуся?», а «де мій дім?», йдеться у статті ВВС.
Станом на кінець травня 2026 року в країнах ЄС під тимчасовим захистом перебували 4,38 млн людей, які виїхали з України. Майже 30% із них становили неповнолітні, а дорослі чоловіки та жінки – решту.
Для молодих українців, які дорослішали за кордоном, ці роки стали особливим періодом. Вони опинилися між двома середовищами: українським, у якому народилися, та іноземним, у якому почали будувати доросле життя. Це вже не просто тимчасова хвиля вимушеної міграції: формується велика українська діаспора нового покоління – від Польщі та Німеччини до Британії, Канади та США.
«В Україні я вже іммігрант»
Роман із Калуша переїхав до Канади у 2023 році. Тоді йому було 17. Зараз він завершує навчання в Університеті Альберти в Едмонтоні за спеціальністю «міжнародний бізнес» і планує пов’язати кар’єру з урядом провінції.
До Канади хлопець добирався сам. Батько відвіз його до Стрия, звідки Роман автобусом вирушив до Парижа. Після ночівлі у французькій столиці він полетів до Монреаля, а звідти – до Калгарі. Відтоді батька, який залишився в Україні, він не бачив.
“Я вперше виїжджав сам за кордон, я мав летіти через океан також сам. У мене був сильний мандраж і мені було дуже сумно їхати від тата, який залишився в Україні”.
Перший рік навчання в університеті Роману допомогли оплатити батьки. Згодом він отримав стипендію та почав працювати. Встиг побувати продавцем у магазині, баристою, а нині консультує міжнародних студентів в університеті. Усі ці роботи він знайшов через знайомих. За словами Романа, для канадського ринку праці це звична практика: без знайомств знайти першу роботу значно складніше.
На початку облаштуватися в Канаді йому та мамі допомогла українсько-канадська родина, з якою вони познайомилися через греко-католицьку церкву. В Альберті живе велика українська громада, значна частина якої має коріння ще в хвилях української еміграції минулого століття.
Однак із часом коло Романа змінилося. Більшість його друзів тепер – канадці: “Мені завжди якось легше було знаходити спільну мову з канадцями. Вони більш відкриті, більш толерантні “.
Найскладніше для нього – визначити, де тепер його дім. У Канаді він досі відчуває себе іммігрантом через акцент, інший культурний досвід і відмінності у поглядах. Водночас повернення до України теж уже не здається очевидним.
“Я не знаю, де зараз мій дім, бо серед канадців я все ще іммігрант, у мене є акцент, мої погляди відрізняються від їхніх, зрештою я виріс в Україні”, – каже Роман.
“Але я також уже не відчуваю себе повноцінно українцем, я не був в Україні під час війни, я вже не знаю, що там відбувається. З українцями, які сюди приїжджають зараз, я вже відчуваю різницю в світогляді”.
Саме тому повернення додому Роман порівнює з новою імміграцією. За роки в Канаді він встиг сформувати інше соціальне та професійне середовище.
“Це як починати життя з самого початку, – каже він. – В мене там вже немає ні друзів, ні знайомих. Я не знаю, чи знайшов би там роботу. Я не вчився там в університеті. В мене немає жодного українського досвіду”.
За Україною він найбільше сумує за дитинством, знайомими вулицями та навіть їхніми запахами. Проте своє професійне майбутнє там поки не бачить.
Водночас Роман визнає: війна відкрила перед ним можливості, яких за інших обставин могло б не бути. Але він не хотів би, щоб ці можливості були ціною війни та розлуки з Україною – тим більше що його рідний дядько зараз воює на сході.
Покоління, яке сформувалося за кордоном
Дослідники наголошують, що підлітковий і студентський вік є важливим етапом формування особистості. Саме в цей період людина активно засвоює культурні коди, правила спілкування та моделі поведінки. Тривале життя в іншомовному середовищі, навчання в іншій освітній системі та нове коло друзів неминуче впливають на цей процес.
У дослідженні «Українські діти та молодь за кордоном», опублікованому Національним інститутом стратегічних досліджень у травні 2026 року, йдеться про можливі труднощі такої адаптації.
Зокрема, молодим людям після тривалого перебування за кордоном може бути складніше порозумітися з членами родини та адаптуватися після повернення в Україну.
Соціологи вже описують це як формування нового покоління українців, чий досвід дорослішання нерозривно пов’язаний з іншими країнами.
Дослідницька компанія Gradus Research після серії інтерв’ю з українцями 18–30 років, які виїхали після початку повномасштабної війни, охарактеризувала їх як «багатомовних, відкритих світу та гнучких».
Засновниця і директорка Gradus Research Євгенія Близнюк зазначає, що ці молоді люди легше перемикаються між культурами та мовами й не мають багатьох радянських культурних контекстів.
“Для них свобода – не просто базова цінність, а середовище існування… Вони формують власні життєві стратегії і все частіше обирають не “повертатися чи залишатися”, а жити на кілька країн, поєднуючи різні ідентичності та професійні можливості”.
Тобто для частини молодих українців майбутнє дедалі менше вкладається у просту схему «залишитися за кордоном або повернутися». Натомість вони можуть одночасно підтримувати зв’язок з Україною, будувати кар’єру в іншій країні та зберігати кілька культурних ідентичностей.
Де живе найбільше молодих українців за межами України?
Найбільше молодих українців із тимчасовим захистом живе в Німеччині, Польщі та Чехії. За наведеними у дослідженні Міністерства молоді та спорту даними, йдеться приблизно про 400 тисяч молодих українців у Німеччині, 354 тисячі в Польщі та 162 тисячі в Чехії.
За межами ЄС однією з головних країн призначення для молоді стала Канада – там перебувають близько 106 тисяч молодих українців. Ще приблизно 85 тисяч – у Великій Британії, 76 тисяч – у США.
Окремо дослідники враховують 1,35 млн українських дітей до 18 років, які перебувають за кордоном. Приблизно 22% із них молодші за 14 років, ще 8% – підлітки віком 14–17 років.
Це означає, що частина нинішніх дітей через кілька років опиниться перед тією самою дилемою, яку сьогодні переживають їхні старші ровесники: повертатися до країни, яку вони пам’ятають, чи продовжувати життя там, де фактично пройшло їхнє дорослішання.
Виїзд молодого покоління має не лише особистий, а й довгостроковий демографічний та економічний вимір. Україна вже втратила значну частину людського потенціалу через війну та вимушену міграцію, а наслідки цього можуть відчуватися ще багато років.
Водночас держава розраховує, що для економічного зростання протягом наступного десятиліття країні знадобиться близько 4,5 млн додаткових працівників. Одним із ключових джерел цього ресурсу називають саме повернення українців із-за кордону.
Однак досвід молоді показує, що самого заклику «повернутися додому» може бути недостатньо. Для людини, яка виїхала у 17 років, закінчила університет у Канаді, побудувала професійні зв’язки та сформувала нове коло друзів, Україна вже може бути не єдиним місцем, яке вона називає домом.
Читайте також: Що може повернути українок додому: демографиня назвала важливий фактор
фото: WeAre / Shutterstock
