Те, що роблять США для України зараз, дає змогу тільки виживати, але не досягати успіхів у війні, заявляє політичний аналітик Далібор Рохач у колонці для New York Post. Напередодні саміту НАТО Джо Байдену було б непогано подумати про те, як можна допомогти більше — і правильніше.
Бойові дії в Україні, як і всі війни, рано чи пізно закінчаться.
Питання в тому, на чиїх умовах і чи можна буде зберегти досягнутий мир.
У своїй зацикленості на допомозі Україні невеликими дозами і “стільки, скільки буде потрібно”, президент Байден прирікає Київ на провал, а НАТО — на велику стратегічну невдачу.
Напередодні саміту альянсу у Вашингтоні, який навряд чи принесе Україні серйозні прориви, адміністрація США надає новий пакет військової допомоги в межах додаткового законопроєкту на 60 мільярдів доларів, ухваленого у квітні.
За словами міністра оборони Ллойда Остіна, транш допомоги на суму 2,3 мільярда доларів включає “перехоплювачі протиповітряної оборони, протитанкові засоби та інші критично важливі боєприпаси із запасів США”.
Засоби протиповітряної оборони для захисту українських міст та інфраструктури від російських бомбардувань і поповнення запасів боєприпасів становлять той мінімум, що дає змогу Україні утримувати поточні рубежі та захищати своє населення від російських нападів.
Країна вже втратила майже половину своїх енергетичних потужностей, або приблизно 9,2 гігавата, через атаки росії, а імпорт електроенергії та генератори можуть покрити лише частину втрат, готуючи Україну до дуже суворої зими.
Атаки супроводжуються неослабним тиском на лінії фронту, особливо на Донбасі, де просування Росії невелике і повільне, але послідовне.
У відповідь українцям необхідно надати можливість використовувати свої сили.
Patriot та аналогічні ракетні системи допомагають захистити небо України, але адміністрація Байдена також має дозволити Україні завдавати асиметричного болю росії.
Українці здатні мінімізувати військову присутність росії в Криму, погіршувати її логістичні лінії та лінії постачання, а також завдавати ударів по її аеропортах та інших об’єктах, використовуючи високоточні системи дальньої дії, багато з яких Вашингтон продовжує тримати далеко від досяжності цілей для України.
З провалом кампанії Джо Байдена і обіцянкою Дональда Трампа покласти край війні ще до того, як він прийде до влади, вікно для рішучих дій з боку адміністрації звужується.
Усі люди доброї волі хочуть, щоб війна закінчилася якомога швидше, але водночас винагороджувати путіна, прагнучи обміняти українську територію на мир, неправильно (оскільки це стимулює аналогічну поведінку Ірану, Китаю чи Північної Кореї) та недалекоглядно.
Мирну угоду, яка може відбутися і в такий спосіб забезпечити майбутнє України як незалежної держави та просувати інтереси США в Європі, має бути укладено з позиції сили, починаючи з успіхів України на полі бою.
Їх було чимало, особливо в Чорному морі.
Із системами ATACMS, JASAMS або Taurus, а також із F-16 або Mirage 2000 українці могли б кинути набагато більше піску в російську військову машину, якщо ми їм дозволимо.
Незалежно від того, чи вирішить він припинити свою участь у виборах і в який спосіб, Байдену було б корисно подумати про свою спадщину, а також про те, як підготувати свого наступника, ким би він не був, до успіху.
Ключовим було б зробити великий ривок до озброєння України зараз і дозволити їй розставити фігури на дошці найближчими місяцями.
Не менш важливим є розуміння як демократами, так і республіканцями того, що будь-яка майбутня угода має бути підписана Сполученими Штатами і нашими союзниками.
Володимиру путіну не можна довіряти, але його можна стримати за допомогою механізмів колективної безпеки, як-от НАТО.
Отже, саміт наступного тижня не може стати тихим святкуванням 75-річчя альянсу, але має надати рішучу дозу допомоги українцям і закласти підґрунтя для вступу України до НАТО, щойно припиняться бойові дії.
Нездатність зробити це не лише загрожує виживанню України, а й не залишає деяким із наших найкращих і найнадійніших союзників, як-от Польща та країни Балтії, іншого вибору, окрім як шукати альтернативи: подумайте про безконтрольне розповсюдження ядерної зброї, формування нестабільних регіональних альянсів або примирення із супротивниками на кшталт Китаю.
Для тих, кого хвилює сила Америки у світі та наша здатність формувати майбутнє Європи, час діяти зараз.
Нагадаємо, 9 липня стартує саміт НАТО у Вашингтоні: чого очікувати Україні.
Джерело: New York Post
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора
