Для українців у Чикаго літні табори стали невіддільною частиною життя громади. Щороку батьки обирають між десятками пластових, сумівських та інших дитячих осель. Проте мало хто знає, що ця традиція зародилася ще понад 70 років тому, коли після Другої світової війни новоприбулі українські емігранти власними силами створили перший літній табір для своїх дітей неподалік міста.
Саме він став початком мережі українських відпочинкових осель, які допомагали не лише оздоровлювати дітей, а й зберігати українську мову та культуру. Про це розповідає архівістка Українського Національного Музею в Чикаго Галина Парасюк для Ukrainian People Magazine.
Як українці зібрали гроші на перший табір
Наприкінці 1940-х років українська громада Чикаго стрімко збільшилася завдяки новій хвилі повоєнної еміграції. До США прибували молоді сім’ї з маленькими дітьми, яким доводилося звикати до незнайомого клімату та життя у великому місті.
Спогади переселенців свідчать, що через літню спеку та високу вологість багато хто навіть ночував у парках. Саме тоді виникла ідея створити заміську відпочинкову оселю, де діти могли б проводити літо на природі.
У травні 1950 року українці заснували кооперативне товариство “Самодопомога”, яке поставило за мету підтримку дітей і молоді новоприбулих емігрантів. До керівництва організації увійшли представники різних хвиль української еміграції, серед яких Степан Заплатинський, Ілля Сем’янчук, Степан Куропась, Олександр Нагорняк, Михайло Кришталь та інші громадські діячі. Саме товариство розпочало пошук земельної ділянки для майбутньої літньої оселі.
За спогадами громадського діяча Степана Куропася, кілька активістів майже місяць шукали відповідне місце неподалік Чикаго. Зрештою вони знайшли територію біля озера Раунд Лейк із павільйоном, кухнею, пляжем і великими дубами.
Попри сумніви через високу на той час ціну — шість тисяч доларів — громада вирішила купувати землю. Куропась особисто зробив перший внесок у 300 доларів і домовився з продавцем про розтермінування платежу.
За два місяці українці зібрали необхідні три тисячі доларів. Значну частину коштів приносили звичайні родини невеликими пожертвами, часто однодоларовими купюрами.
Згодом територію розширили до десяти акрів, а загальна вартість придбання склала близько 15 тисяч доларів.
Табір став центром українського життя
Уже влітку 1950 року Раунд Лейк прийняв перших вихованців — близько 70 дітей.
З часом відпочинкова оселя перетворилася на місце проведення концертів, фестивалів, спортивних свят та зустрічей української громади.
Особливою популярністю користувалося озеро з безпечним місцем для купання, а щовихідних сюди приїжджали сотні українських родин.
Таборові зміни тривали по три тижні, а дітей віком від шести до п’ятнадцяти років поділяли на окремі групи.
Організатори прагнули, щоб діти не лише відпочивали, а й не втрачали зв’язок із українською культурою. Виховники спілкувалися українською мовою, навчали народних пісень, знайомили вихованців з історією України та проводили патріотичні заходи.
Особливу увагу приділяли дітям, які вже переважно користувалися англійською мовою. Організатори були переконані, що саме в українському середовищі табору вони зможуть природно повернутися до спілкування рідною мовою.
Спорт, ватри та зустрічі з ветеранами
Програма табору була насиченою. Діти займалися плаванням, легкою атлетикою, баскетболом, волейболом, шахами, ходили в походи та брали участь у спортивних турнірах.
Щосуботи, коли до табору приїжджали батьки, запалювали традиційну ватру, біля якої відбувалися концерти.
У 1964 році одну із таборових змін завершили урочистостями до 50-річчя Українських січових стрільців. Діти співали українських пісень, слухали розповіді про визвольні змагання, а ветерани виконували стрілецькі марші.
Раунд Лейк поступово став місцем сімейного відпочинку. Для дорослих облаштували окремі будинки, працювала кухня, а до місцевої крамниці можна було навіть дістатися човном через озеро.
На вихідні тут збиралися тисячі українців, а кількість автомобілів іноді сягала пів тисячі.
Українська крамниця допомагала утримувати табір
Щоб забезпечити фінансування оселі, у 1954 році громада відкрила українську продуктову крамницю в Чикаго. Прибуток від її роботи спрямовували на розвиток табору та організацію дитячого відпочинку. Для сімей, які не могли оплатити путівки, передбачали спеціальні стипендії.
Раунд Лейк став першим масштабним українським літнім осередком поблизу Чикаго і заклав основу традиції, яка зберігається донині.
Згодом власні таборові бази придбали українські організації, серед яких Пласт і СУМ, а наприкінці 1950-х років українські підприємці почали розвивати відпочинкову інфраструктуру і в інших регіонах, зокрема у Вісконсині.
Сьогодні історія Раунд Лейку нагадує, як завдяки спільним зусиллям українські емігранти змогли створити місце, що десятиліттями допомагало новим поколінням зберігати свої традиції далеко від Батьківщини.
Читайте також: 150 років українській еміграції до США: як формувалась діаспора в Чикаго
фото: Halfpoint / Shutterstock
