Дарині Венгер 46. Вона – українка з Одеси, яка встигла пожити в Ізраїлі, навчатися в Нью-Йорку, працювати криміналістом у поліції, а тепер уже майже двадцять років показує Лондон туристам.
Її екскурсії називають шоу, а сама вона усміхається і додає: «Я – гедоністка і снобка. І саме це дозволяє робити все по-чесному і з любов’ю».
Історія Дарини – це приклад того, як особистий шлях може стати продовженням великої боротьби. Лондон зробив Дарину дорослою і дисциплінованою, а Україна дала їй крила та силу не відступати навіть попри труднощі. Вона залишилася з українцями – і сьогодні розповідає про Лондон так, щоб кожен її гість відчув: місто відкривається тільки тим, хто вміє любити без умов.
Про досвід життя за кордоном, захоплення своєю роботою, секретні місця в британській столиці та «справжню Британію» Дарина розповіла для UA-Platform.
– Дарино, розкажіть трохи про себе, як склалося життя до Лондона? Коли переїхали до Британії та як Лондон змінив вас?
Я народилась в Україні, дитинство провела в Одесі, згодом переїхала до Ізраїлю. Після цього закінчила магістратуру в Нью-Йорку (США), а 18 років тому переїхала до Великої Британії. Лондон навчив мене мислити масштабно, шукати пригод і нових знань, планувати та піклуватися про майбутнє. Тут із досить інфантильної людини я стала дорослою, щасливою та відповідальною.
– Як досвід роботи в поліції вплинув на вас? Є паралелі з роботою гіда?
У Нью-Йорку я навчалася на криміналіста. За робочою візою приїхала до Лондона і працювала, зокрема, в апараті коронера; загалом у поліції як криміналіст – 7 років. Професія навчила мене терплячості до дуже різних людей, думати про наслідки кожного слова, бачити, як цінності формують окремі «світи». Водночас це був виснажливий досвід, після якого я зрозуміла, що більше не хочу працювати на державу. Будь-який «важкий день» після поліції – це вже майже легка прогулянка. Найцінніше, що напряму допомагає зараз у моїй роботі, – уважність, уміння збирати найменші деталі в цілісну історію, систематизація фактів. Для мене гід і криміналіст – майже одна робота, тільки в іншій атмосфері та з іншою метою.
– Як виникла ідея Untravelled London? Чому для вас важливо показувати Лондон «нетривіально»?
Ідея з’явилася після звільнення з поліції: хотіла взяти рік паузи на навчання. В омріяному університеті був недобір (а отже знижки) на британську історію – я люблю знижки й прийняла виклик.
Мені важливо не «нетривіально» показувати місто, а нестандартно й захопливо розповідати історії та факти: історія обросла стереотипами й часто здається людям нудною й «непрактичною».
Перший крок: за пів року я проїхала всі лондонські автобусні маршрути. Шкодую, що тоді не знімала цього – це був розрив. Далі – пропрацювання перших точок, книги, курси, наставники, зв’язки з власниками бізнесів на маршрутах, продавцями, офіціантами й навіть безхатченками.
Найважче було у 2022-му, коли мою велику Instagram-сторінку (57 тисяч підписників) видалили за «hate speech» через сторіз із засудженням російської агресії. Пів року фактично без заробітку. На старті загалом було легше: оптимізм перекривав брак замовлень. Розчарувала співпраця з однією професійною асоціацією гідів: в Британії немає єдиної державної ліцензії, і мені не підійшли їхні підходи – вчасно припинила це партнерство після консультацій з юристом.
– Чим ваші тури відрізняються від класичних? Які «секретні місця» любите? Як тримаєте баланс між іконичним і прихованим? Які формати подобаються клієнтам?
Маю чотири відмінності:
- Різноманіття маршрутів: 34 – у Лондоні, 18 – по Англії, 12 – по Шотландії та Уельсу. Це дозволяє роками працювати з постійними клієнтами без повторів.
- Глибина тем: історія, видатні постаті, кінолокації, архітектура, мистецтво, література, гастрономія, ботаніка, медицина тощо. Теми гнучко поглиблюю або пропускаю – за інтересом групи.
- Шоу-драйв: будую тури як виставу – тривалість і ціноутворення такі, щоб у мене завжди була енергія «тримати сцену». Люди не просто чують факти – вони їх проживають.
- Любов до міста: я дуже люблю Англію й Лондон. У моїх турах є аналітика, але немає зневаги до країни, її минулого чи сучасності. Це історія пристрасті між мною та Лондоном. Із «секретів» люблю місця, де життя вирує зараз: будівлі, де мешкають відомі люди, діючі суди чи госпіталі, лабораторії, виробництва (скажімо, Mini Cooper), королівські перегони.
Балансую так: якщо бачу, що у клієнтів «більше асоціацій» з певною темою – даю глибші, рідкісні точки там; якщо заходять «бестселери» – спираюся на них. Найбільш улюблені формати – максимально іммерсивні: королівські скачки, регати на Темзі, церемонії в Сіті – де гості залучені по-справжньому.
– Хто ваші клієнти? Які незабутні історії пов’язані з учасниками туру?
Здебільшого – середній клас і вище; переважають самозайняті та власники бізнесу. Приблизно 50/50 туристи й ті, хто живе у Великій Британії. З кумедного-незабутнього: одного разу під час туру почалися пологи – і це було за містом. Усе завершилося добре, але враження отримали всі. Надихає те, що люди показують інші горизонти – ніби постійно «на канікулах» поруч із ними: їхні радість і реакції заряджають.
– Ви називаєте себе гедоністкою. Що це для вас? Як поєднуються дисципліна й гедонізм? Ви ще й «снобка» – у чому це проявляється? Чи додає це вашим турам шарму?
Гедонізм – уміння знати себе й організовувати собі насолоду з дрібниць, виховувати бачення деталей, що роблять будні приємними. Це нелегко в будь-яку епоху. Дисципліна не суперечить гедонізму, а робить його можливим. Лондон «з’їсть» мрії за лічені дні без плану й волі його дотримуватись. Місто навчило мене, що дисципліна – це не лише корисно, а й приємно.
Я обрала Лондон і Англію ще й через класову структуру. Мені комфортно розуміти свою позицію в ієрархії й куди прагнути. Я пишаюсь здобутками, люблю гроші й надихаюся людьми, що досягли більшого. А мій «снобізм» – це радше вимогливість до якості: я витрачаю значну частину прибутку, щоб досліджувати найкращі місця – аби радити клієнтам відповідно до їхніх запитів і рівня.
– Як ви відчуваєте себе українкою в Лондоні? Чи допомагає українське коріння в роботі та чи помітний інтерес до України після 2022 року?
Так. Розуміння, скільки і куди треба донатити, дає мені «крила». Українці – «рукасті»: можу працювати 24/7, якщо вирішила прорватися. Моя книга «Лондон на всю голову», що вийде у грудні, написана саме в такому режимі. З 2022 року я зробила повністю україномовний акаунт під українського клієнта – станом на жовтень 2025-го це моя єдина аудиторія. Були й ворожі реакції від російських гідів, але я свідомо з українцями.
Почуватися українкою в Лондоні – легко і приємно. І це зовсім не заважає бути «лондонкою» – радше додає суперсилу.
– Чи часто ваші клієнти – українці? Як змінилося життя діаспори після повномасштабної війни та що для вас означає підтримувати українців у Британії?
Дуже часто, переважно, проводжу тури для українців. Українські туристи вибагливі, критичні, водночас дуже вразливі. З місцевою спільнотою намагаюся взаємодіяти, хоча не завжди виходить: мені важливі командні цілі, взаємопідтримка понад боротьбу «хто кращий». Більшість українців у Лондоні, яких бачу, переїхали вже під час війни; до того майже не зустрічала тих, хто відкрито говорив українською.
Я не веду «порівняльні тури» Україна vs Британія – це роз’єднує. Будую мости дружби: Велика Британія й Україна – партнери надовго.
Підтримка – це вчинки: кошти на ЗСУ (понад 100 моїх англійських знайомих досі донатять), допомога із житлом як спонсори, і практична співпраця з працевлаштуванням. Я за «вудочку», а не разову «рибину».
– У чому ваш секрет швидкого занурення в спільноту? Як давалася англійська і чи допомагає багатомовність?
Найскладніше було в Нью-Йорку, але й у Лондоні непросто: я думала, що акцент – не так важливо, якщо знаєш мову. На практиці для багатьох це важливо, інколи – дуже. Курйози були – переважно про «омертву мовчанку», коли дорослих буквально «кує» від страху говорити. Досі дивуюся людям, які живуть тут 20–25 років і не говорять англійською, і дітям, які переймають батьківський акцент, народившись у Британії.
Секрет занурення – старанність + уміння розслабитись і багатогодинна щоденна практика.
Жодних «теплих ванн» із українським контентом – треба падати в англомовне середовище. Болить, але варто.
Знання кількох мов змінило мої ціни втричі за чотири роки й дозволило купити власний будинок. На одній мові не вижила б.
– Що здивувало в Британії? Чи можна відчути цю країну «по-справжньому», живучи лише в Лондоні?
Найбільше здивувала краса й збереженість архітектури. Подобається, що Лондон – столиця світу: зустріти Кембербетча в метро чи опинитися в одній черзі з Джонні Деппом – буденність; обирати між трьома найкращими барами світу – теж. А головне – поруч відчуваєш подих авторів, які мене «виховали».
Чи можна відчути справжню Британію, живучи лише в Лондоні? Так. Для мене поза Лондоном у Британії немає місця, де я б хотіла жити довше, ніж місяць.
– Крім Лондона, які куточки вразили, нетривіальні маршрути? Ваш топ-3, куди хочеться повертатись?
Вразили Оксфорд і околиці, Льюїс, Котсволдс, Корнуолл, Единбург. Повертаюся в Бат (історія та Manolo Blahnik), Кембридж та Іллі (через українську громаду), Брайтон (голий велопробіг). Нетривіально для «післякласичного» Лондона – Шордітч, бо це майбутнє. Мій топ-3: Котсволдс (села «з Володаря перснів»), Корнуолл (пляжі «до сліз»), і Лондон – але тільки зі мною.
– Як розвиватиметься Untravelled London? Чи будуть онлайн-формати? Ваша велика мрія?
Бачу три напрями:
- досить політизований україномовний;
- легкий і дотепний англомовний;
- клуб україномовних гідів світу з безкоштовним «підйомом» подібних проєктів.
Онлайн – лише Twitch і YouTube: лекції та спільні перегляди фільмів про Лондон і Британію.
Мрія – книги та офіційний титул леді за літературні досягнення. Початкову стадію вже маю (йдеться про неполітичний титул, пов’язаний із землеволодінням).
– Які ваші улюблені райони Лондона? Що порадите тим, хто вперше тут?
Люблю Hampstead – там живуть ще більші сноби за мене; Dulwich – там народила сина й була дуже щаслива; Peckham – «за найдешевший кінотеатр» (жарт). Вчинком обираю Beckenham – купила там будинок; мрію про Crystal Palace – наступним. У вільний день проходжу новий маршрут і снідаю з підписниками – маю традицію не снідати наодинці.
Порада тим, хто вперше приїжджає: не переїжджайте випадково.
Якщо Лондон не №1 у вашій уяві – не варто. Це рай і водночас найскладніше місто планети. Його або обожнюють, або ненавидять.
– Чи поділяють близькі вашу любов до подорожей? Як із балансом «робота/життя»?
Найбільше підтримала мама. У неї завжди були «суперсили» любити так, що я виживала без грошей і зв’язків. Я не певна, що зможу повторити це для своїх дітей. Близькі поділяють мою любов до «нетривіального» Лондона: мій син – один із наймолодших діючих гідів, у 11 років має власний проєкт (англійською).
Баланс «робота/життя» поки не вдається. Я, мій тренер із важкої атлетики, психотерапевт і чоловік лише мріємо про це. Зараз я та мій проєкт – одне ціле, і це проблема, яку намагаюся вирішувати.
Читайте також: “Це більше хобі, ніж бізнес”: тату-майстер з України відкрив власну студію в Шотландії
Авторка: Марина Юрченко
фото з особистого архіву Дарини Венгер
