Киянка Оксана Гурська за понад два роки повномасштабної війни провела в Канаді 132 акції на підтримку України. Про волонтерство на дві країни, українців, які ходять на мітинги, втрати на війні, друга на “Азовсталі” та свою книгу вона розповіла в інтерв’ю Укрінформу.
“Я із 2022 року живу на дві країни – між Канадою та Україною. У Канаду виїхала, коли росіяни були біля Києва. Мій друг тоді потрапив в оточення в Маріуполі, а батьки – в окупацію на Запоріжжі. Я ж не хотіла просто ховатися в підвалі, розуміла, що маю діяти. Спробувала піти волонтерити, але в русі, до якого доєдналась, мене не прийняли місцеві, я була чужа. На той момент покликала до себе донька – вона вже жила в Канаді”. Я поїхала”, – розповідає жінка.
Пристосуватись до життя за океаном, зізнається, було дуже складно, були і прояви депресії, бо “тілом ти там, а твоя душа лишилася в Україні”.
“Ти не можеш прийняти Канаду, іншу країну, звикнути до того життя, бо хочеш повернутися всім серцем та душею додому. Ти переживаєш за своїх рідних, живеш за українським часом – удень це наче не твоє життя, а вже потім вночі настає реальне. Удень ти, як зомбі, ходиш на автоматі, вивчаєш мову, десь заробляєш якісь гроші на життя, документи оформляєш. А вночі починаєш дзвонити додому”, – продовжує жінка.
Вона дистанційно допомагала матері, яка була в окупації та потребувала інсуліну. Так само за тисячі кілометрів опікувалась старенькою матір’ю свого друга, який воював на той час вже 10 років у складі “Азову” та опинився в оточеному Маріуполі.
Жінка вирішила зайнятись волонтерством у Торонто. На перших своїх канадських мітингах – вони були саме на підтримку «азовців» – вона зачитувала відкриті листи до канадців від військових із бункерів Азовсталі та передавала прохання про підтримку. В подальшому майже завжди на мітингах йшлося про збори коштів на підтримку військових чи цивільних, які постраждали від війни.
Оксана розповіла, що її друг з “Азовсталі” був у сумнозвісному бараку в колонії в Оленівці, де росіяни тримали полонених захисників Маріуполя. Вона довгий час шукала інформацію про нього та з’ясувала, що він вижив і згодом був засуджений у росії на 25 років ув’язнення. Додає: дуже хоче, щоб його мати дожила до дня, коли він повернеться, та дочекалася його…
“Люди зі сталі”: про творчість, розпалену війною
Окрім публічних акцій, Оксана проводить мистецькі, на них незмінно збирає гроші на підтримку військових та їхніх родин.
Після Оленівки Оксана вперше вийшла на публіку зі своїми віршами про друга в полоні.
“Я не могла сидіти склавши руки, мені треба було щось робити, і от одного разу на мітингу я наважилася та прочитала свій вірш зі сцени. Побачила очі людей з натовпу. Одні плакали. Інші почали підходити, мене обіймати”, – пригадує жінка.
Якось жінка, яка почула її вірші, запропонувала допомогти видати книгу воєнних поезій.
“Я була вражена: таке дійсно буває? – каже жінка. – Так почалася моя співпраця з Maple Hope Foundation, що переросла в міжнародний проєкт, який ми втілили в життя на Закарпатті, надавши психологічну допомогу жінкам, що втратили своїх рідних на війні”.
Завдяки канадським друзям Оксана Гурська змогла опублікувати свої вірші й почала їздити містами Канади з презентацією книги “Люди зі сталі”. Книга вийшла 1 листопада минулого року.
А взимку 2024 року режисерка Венера Ібрагімова зробила моновиставу за мотивами Оксаниної книги:
“Вони озвучили мою історію та історію мого друга, який у полоні. Це вийшло надзвичайно потужно. Ми презентували її на другу річницю повномасштабного вторгнення – зала була повна, 200 осіб аплодували стоячи 5 хвилин після закінчення вистави. Я потім вийшла на сцену і розказала все, через що довелося пройти”.
«Хотілося кричати, що в цей час в Україні вбивають людей, а ви тут їсте голубці?!»
“Торонто – велике місто. На марші для підтримки України ходять нові переселенці – ті, що приїхали під час війни, як з початку російського вторгнення в 2014-му, так і під час повномасштабного. Але, знаєте, коли є такі дати, як другі роковини повномасштабного вторгнення, і їх організовує Конгрес українців Канади, то це відбувається дуже масштабно. Вони використовують свій нетворкінг, і ми до них долучаємось, щоб підсилити. Туди приїжджають Трюдо, депутатів багато, відомих людей. Це тисячі людей, – продовжує Оксана Гурська. – Якщо ж просто акції до річниці Оленівки, наприклад, то це 200–300 людей”.
Зазвичай, розповідає Оксана, у Торонто проукраїнські акції відбуваються на Nathan Phillips Square біля мерії. Або учасники акції йдуть маршем по тротуару.
Додає, що від постійних мітингів люди, звісно, втомлюються, тому постійно треба вигадувати, як залучити увагу.
Оксана каже, що часом брало зло: коли в Канаді перебуваєш на ярмарку для підтримки України, де люди, наприклад, стоять у черзі за голубцем.
“Мене на початку тригерило, коли в Канаді збиралася величезна кількість українців – тисячі людей – на якийсь український фестиваль. Боже, в Україні зараз обстріли, там наші люди гинуть, а ви тут стоїте в черзі, щоб випити сто грамів і з’їсти голубець? Чи ви цього вдома не можете зробити, як вже так хочеться?!. А потім відпустила ситуацію.
Важливо розуміти, що люди вільні робити, що хочуть, – але треба мотивувати їх збирати при цьому гроші на потреби армії. Важлива будь-яка форма підтримки: словом, ділом, грошима, зброєю, варениками. Робіть будь-що, тільки не будьте байдужими! Тільки не лежіть удома на дивані та не кажіть, що я поза політикою, що я втомився”.
Тому жінка надалі робить усе, щоб розбурхати далеке від України канадське суспільство та об’єднати його в підтримці нашої боротьби за існування.
Читайте також: Донатять і $50, і $25 тисяч, – канадський волонтер з українським корінням
Джерело: Укрінформ
