Кар’єра киянки Аліни Симоненко починалась на українському телебаченні, де вона виросла від адміністратора до випускової режисерки проєкту «Холостяк». Згодом її об’єктив опинився за лаштунками концертів Тіни Кароль, а переломним моментом стала знаменита обкладинка для журналу Viva з поп-дівою, яку зняла саме вона.
Сьогодні Аліна живе в Лондоні, де працює як фотографка та відеографка, співпрацює з британськими брендами та створює сімейні архіви для українських зірок, зокрема Олександра та Влади Зінченко.
Про свій шлях – від дитячих «позувань» для бабусі до великих проєктів у столиці Великої Британії – вона розповіла для UA-Platform.
Дитинство і перший імпульс
За словами Аліни, в дитинстві камера була поруч, навіть якщо все здавалося грою.
– У дитинстві мене часто фотографувала бабуся. Вона могла сказати: «Одягни купальник і ставай, будемо позувати». Це був не пляжний купальник, а гімнастичний – бо я трохи займалася гімнастикою (недовго, мене вигнали через дисципліну). Коли тебе постійно знімають, то й сама починаєш тягнутися до камери.
Згодом, каже, випадок на великому шоу перетворив зацікавлення на рішення.
– Я дуже хотіла потрапити на зйомку «Танців з зірками» як глядачка, але мене не пустили в зал… через смугасту кофту. Сказали, що вона буде «рябіти» на екрані. Тож я замість глядацької зали опинилася за лаштунками – із “мильницею” в руках. Коли перша пара вилетіла, я зробила кілька кадрів і зрозуміла: ось воно, моє. Відтоді я приходила на кожен ефір і дарувала надруковані фото зіркам.
«Танці з зірками» стали поворотним моментом. Саме тоді я зрозуміла, що хочу цим займатися серйозно. Потім дізналася, що мій дідусь теж був фотографом і хокеїстом. Я знайшла вдома його старі фільтри та речі для проявки плівки. Деякі досі використовую для експериментів.
Телебачення паралельно з фотомистецтвом
Паралельно з першими кроками у фотографії Аліна будувала кар’єру на телебаченні.
– На телеканалі починала з адміністратора, паралельно здобувала освіту журналіста, потім – режисера. Поступово на телебаченні виросла до випускової режисерки проєкту «Холостяк». І водночас дуже багато фотографувала.
Тіна Кароль: від юності до професійної співпраці
Перший контакт із Тіною – ще в підлітковому віці, задовго до відомих зйомок.
– Ми були знайомі ще з юності, ще до її Євробачення. Мені було років 14, я ходила на танці, а наше керівництво співпрацювало з театром «Ательє 16». Вони ставили новорічну виставу «Летючий корабель» у «Домі піонерів» на Арсенальній. Тіна, тоді ще Таня, приходила на репетиції, бо її хлопець був режисером цієї вистави. Я пам’ятаю, що вона якось підійшла і спитала: чи є у когось CD-плеєр. У мене був – я й дала. Потім з’ясувалося, що мій диск там зник. Я подзвонила, щоб домовитися забрати, а вона каже: «Приходь на мюзикл “Екватор”, я тебе проведу через чорний хід». І справді – я пішла з подружками й навіть з мамою, ми дивилися той мюзикл, є фото з того дня. Після цього у нас завжди був контакт – СМС-ки на свята, якісь привітання.
Професійна колаборація визріла пізніше – з американською пригодою та обкладинкою.
– Після кількох років роботи на телебаченні я взяла накопичену відпустку – майже чотири місяці – і поїхала до США. Це була чиста авантюра: квиток за 500 доларів, ще 500 із собою та жодних планів. Жила по каучсерфінгу, постійно переїжджала, знайомилася з людьми зі сфер фото, відео, продакшну. Навіть влаштувалась на роботу, знімала ювелірку на Мангеттені, але це було дуже нудно: жодної творчості. Та саме тоді в Штатах я побачила у сторіс, що Тіна Кароль у Лос-Анджелесі. Написала їй: «Я теж тут, давай зробимо фотосесію». Ми провели разом кілька днів, знімали і на пляжі, й у віллі, й у каньйонах. Було багато пригод: нас зупиняла поліція, море накрило і мене, і техніку, на віллі з’явилася величезна змія. Але ці кадри стали доленосними: саме з цього матеріалу журнал Viva взяв фото на обкладинку.
Для мене це був знак, що я на правильному шляху.
Так ми співпрацювали кілька років. Я знімала концерти, бекстейджі, потім відео. Ми навіть робили контент для Patreon, і це був чесний заробіток для нашої маленької команди. Я завжди відчувала від неї підтримку.
Війна та життя у Британії
Повномасштабне вторгнення застало Аліну у Великій Британії та змінило темп життя.
– Війна змінила всіх, і мене теж. Якщо відкинути глобальне, то для мене цей переїзд, який я планувала поступово, відбувся різко. Ще до повномасштабного вторгнення я приїжджала сюди – до хлопця, який зараз є моїм чоловіком. І коли почалася війна, я була тут, у Британії. В перші тижні я ходила на всі марші, зустрічі, допомагала іншим українцям з елементарними речами: від сім-карти до пошуку юриста.
У мене самої не було тоді BRP і дозволу на роботу, я дуже нервувала.
Спершу була на туристичній візі без права на роботу, це було дуже важко. Потім через юристів оформила документи, а в 2022 році ми одружилися, і я перейшла на візу подружжя.
Питання легалізації і робочого статусу стали першочерговими, каже Аліна.
– Зараз я зареєстрована як self-employed. У мене є бухгалтерка: я збираю всі виписки з банків, пояснюю, що було витратами на роботу, а що – особисте. Податки тут чіткі, але справедливі. До січня вже маю сплатити податки. Це дисциплінує й дає відчуття стабільності.
Благодійність і підтримка України
Паралельно з роботою Аліна займалась волонтерськими ініціативами та зйомками на підтримку України.
– Я робила благодійні фотосесії для українок: ми запросили візажистку, яка малювала синьо-жовті стрілки чи смужки на обличчі. Це було дуже зворушливо, і всі кошти йшли на допомогу Україні. Часто знімаю для організації Women Fight For Ukraine, яка робить благодійні аукціони.
Бабуся Аліни – людина, з якої почалося захоплення фотографією, лишається важливою і зараз, каже жінка.
– Вона досі в Києві. Час від часу приїжджає до мене на кілька місяців, але жити тут постійно не хоче. Я намагаюся забирати її на зиму, коли в Києві проблеми зі світлом і теплом.
Лондон: локації, техніка, підхід
Серед лондонських локацій у Аліни є чіткі фаворити – за світло, архітектуру та різноманітність кадрів.
– Моє топ-місце – це район навколо собору Святого Павла. Там і колони, і гарний парк, і міст Міленіум, і Темза. В одному сеті можна отримати кілька зовсім різних картинок. Але в мене є ще улюблені: Ноттінг-Гілл – яскраві будиночки, завжди створюють настрій. Кенсінгтон-Гарденс та Гайд-Парк – простір, зелень і класне світло. Shoreditch – графіті, урбаністичний вайб, ідеально для fashion. Tower Bridge та район біля Темзи – класика, яку хоче кожен клієнт. Covent Garden – живе, театральне місце, де завжди багато деталей для кадру.
Для мене важливо, щоб локація не була просто красивим фоном, а підкреслювала людину.
Техніка – окрема тема: набір камер під різні задачі й робота виключно у ручних режимах.
– У мене зараз п’ять камер. Для фото я залишилася з Canon R6 – він ідеальний для репортажів і портретів. Для відео використовую Panasonic Lumix (у мене три різні моделі), вони дають якісну картинку й не перегріваються, як Canon. З Sony я так і не подружилася. Ще маю професійний плівковий Nikon – іноді беру його для творчих експериментів. А в майбутньому хочу «Фуджік» (Fujifilm X100VI) – маленький, легкий, з плівковими фільтрами. Хочу носити його з собою для Лондона чи подорожей.
Я завжди знімаю на повністю ручних налаштуваннях. Для мене важливо відчувати камеру на дотик – щоб пальці самі знали, що крутити. Це дозволяє бути максимально вільною у творчості.
Як випадкове оголошення привело до Зінченків
Професійним трампліном несподівано стало оголошення у Facebook – і знайомство з Владою та Олександром Зінченками.
– Це взагалі випадковість. Одного дня колега скинула мені у Facebook пост з групи «Кіноспілка». Там було оголошення: «Шукаємо оператора в Англії». Я тоді ще часто літала між Києвом і Британією, тому написала, що можу. Виявилося, що це був брат Влади Зінченко. Він запросив мене на зйомку. Чесно, я навіть не знала, хто такий Зінченко чи Миколенко. Я не фанат футболу. Приїхала до Манчестера, мене зустріли, ми познайомились – і все закрутилося. Влада тоді знімала свій футбольний влог для YouTube, і так я стала її оператором.
Тепер я знімаю їхні сімейні моменти. Дні народження, сімейні відео, фотосесії, свята, навіть їхній baby shower ми робили на стадіоні «Арсенал». Це було непросто: дозволи, дрон, страховки. У таких випадках допомагає мій чоловік – він отримав ліцензію на керування дроном. А згодом почала знімати вдома у Влади та Саші.
У якийсь момент вони мені сказали: «Ми запрошуємо тільки своїх. І ти – теж своя».
Також працюю з Віталієм Миколенком. Через Зінченка ми подружилися й з його родиною. Знімала їхнє весілля, вагітність, хрестини – взагалі всі великі події. Це теж про довіру й щирість.
Україна vs Британія, ціни та «сарафан»
Робота з українськими клієнтами та британськими брендами відрізняється підходами і запитами, каже фотографка.
– Є відмінності в підході.Наші українці замовляють сімейні фотосесії: заручини, весілля, вагітність, хрестини, дні народження. Британці такого культу не мають.Вони рідко фотографуються для себе. Найчастіше я працюю з ними як із бізнесами: бренди одягу, ювелірка, салони краси, конференції. Це інший підхід і масштаб.
Про гроші – конкретно та відкрито
– Мінімальна фотосесія – £250 за годину (мінімум дві години). Повний день зйомки івенту чи великого проєкту – £1600. Це може бути як фото, так і відео. Якщо потрібен сценарій, скаутинг локацій, складний постпродакшн – ціна зростає.
Стійкі відносини будуються через рекомендації – і це типовий для Британії шлях, зазначає Аліна.
– Так, є постійні британські клієнти. Є одна жінка, з якою я працюю щомісяця. Вона понад 13 років була стилісткою у Vogue, а також стилізувала образи для Кейт Міддлтон. Тепер вона запустила sustainable marketplace із британськими брендами. Я для неї роблю весь контент: фото, відео, рілси. Це дуже цінний досвід, бо він відкриває двері в зовсім інший масштаб роботи.
У Британії дуже добре працює «word of mouth» – сарафанне радіо.
«Вередливі» клієнти й перші уроки Лондона
Аліна зізнається: не всі зйомки дають задоволення – іноді це перевірка принципів і нервів.
– Найсильніше запам’яталася перша зйомка в Лондоні. Це була родина в маленькому соціальному будинку. Я відзняла все, а клієнтка потім почала вимагати «пластмасові обличчя» й апельсинові тони, показуючи приклади чужих фото. Я відмовилася робити таку обробку. Врешті вона прийняла матеріал, але через два місяці ще надіслала: «Подивись фото моєї подруги й навчися, як треба» (усміхається). Відтоді, коли чую Elephant & Castle, де це було, трохи недолюблюю цей район.
Мрії та особистий девіз
Попри напружений робочий графік і стабільних клієнтів, візії жінки – масштабні.
– Глобально мрію про перемогу України. Професійно – дуже хочу попрацювати з Дуа Ліпою. Вона шалено харизматична. Мрію поїхати з нею в тур і зняти фільм про неї.
Навіть історія її нікнейму в Instagram перетворилася на життєвий орієнтир.
– «Спроможна» з’явилося ще в школі. Я працювала аніматоркою-клоуном у ресторанах «Козирної карти». І якось під час перерви просто написала на серветці слово «спроможна». Воно мені сподобалося – звучить сильно, по-українськи. Коли з’явився Instagram, я одразу взяла цей нік. Потім і пошта в мене стала «спроможна», і навіть татуювання є з цим словом. Для мене «спроможна» – це про здатність іти вперед, справлятися, творити. Тут, у Британії, його ніхто не може вимовити, але для мене це нагадування, ким я є.
Читайте також: Український спортсмен – про переїзд до Шотландії, спільноту та мрію відкрити зал
Авторка: Марина Юрченко
фото надані Аліною Симоненко
