Потрапити до Массачусетського технологічного інституту — одного з найпрестижніших університетів світу — мріють тисячі студентів. Українець Назар Другов зробив це не одразу після школи, а через трансфер з іншого американського вишу.
В інтерв’ю DOU він розповів, як проходив відбір до MIT, чим відрізняється навчання в одному з найскладніших університетів світу та чому престиж тут не має жодної цінності без реальної роботи.
Трансфер до MIT: 30 шансів із 1600
Назар Другов зізнається: рішення подаватися на трансфер до MIT було свідомим ризиком. Щороку університет отримує близько 1600 заявок, але позитивну відповідь отримують лише близько 30 студентів.
Процес подачі документів стартує після зимових канікул і триває кілька місяців. За словами Назара, ключова особливість системи — максимальна прозорість і мінімальний вплив самого апліканта на формальну частину.
Транскрипти академічних результатів університети надсилають напряму, а рекомендаційні листи завантажують професори без доступу студента до їхнього змісту. «Ти просто довіряєш людям, з якими працював. Це трохи лякає, але водночас дуже чесно», — пояснює Назар.
Одним із найскладніших етапів Назар називає написання есе. Для трансферу до MIT потрібно підготувати п’ять коротких текстів і одне розширене есе.
«Це не класичні мотиваційні листи. MIT намагається зрозуміти, як ти думаєш, як аналізуєш власні помилки і як ухвалюєш рішення», — розповідає він.
Назар додає, що досвід навчання в Tufts University допоміг йому значно прокачати письмові навички, і без цього пройти відбір було б майже нереально.
Навчання в MIT: стипенія, жорсткий темп і професори світового рівня
Після зарахування романтика швидко зникає. Навчання в MIT — це щільний графік, великі групи та висока відповідальність за власний прогрес.
За словами Назара, на окремі курси, зокрема з Deep Learning, записуються до 800 студентів. У таких умовах один викладач фізично не може працювати з кожним.
«Тут усе тримається на асистентах, груповій роботі та самодисципліні. Якщо ти не встигаєш — ніхто не буде “тягнути” тебе за руку», — каже він.
MIT відомий викладачами світового рівня, і Назар підтверджує: тут справді можна навчатися у людей, які визначають розвиток цілих наукових напрямів.
Втім, усередині кампусу до цього ставляться без пафосу.
«Коли твій професор — Нобелівський лауреат, це не подія, а робоча реальність. Від тебе все одно очікують результату, а не захоплення», — ділиться Назар.
Юнак каже, що в 2025 році на перший курс у МІТ усього вступили 8 українців — і це круто. Таким чином Україна цьогоріч друга за кількістю студентів серед інших країн, окрім США (на першому місці — Китай).
Українець отримує стипендію для родин з прибутком менше 200 тисяч доларів: “На неї потрібно переподаватись щороку: надавати свіжі податкові декларації й онлайн заповнювати спеціальну форму, яка містить багато питань про дохід, витрати, склад родини”.
“Стипендія, яку я отримую, повністю покриває навчання, проживання та харчування”.
MIT — не про статус у резюме
Назар Другов наголошує: навчання в MIT не дає жодних автоматичних бонусів: «Тут не важливо, де ти навчаєшся. Важливо, що ти робиш і як мислиш. Сам бренд університету нічого не вирішує».
За його словами, університет може відмовити навіть дуже сильному кандидату, якщо не бачить у ньому системного підходу чи потенціалу для розвитку ідей.
Зараз Назар зосереджений на навчанні та пошуку власного академічного шляху. Він розглядає можливість магістратури або PhD, але наголошує: для нього важливі не титули, а люди й середовище.
«MIT — це місце, де ти постійно перебуваєш на межі своїх можливостей. Але саме це і дає відчуття реального росту», — підсумовує він.
Читайте також: Як і чому студенти Гарварду вивчають українську мову: розповідь викладачки
фото з архіву Назара Другова
