Українська міграція – це складний і багатогранний процес, який триває вже століттями. Він має глибокі історичні корені,різноманітні причини та суттєво впливає на життя мільйонів людей.
Однак не меншою помилкою буде вважати, що еміграція – це легкий шлях до успішності або втечі від проблем. Більш того, еміграція несе в собі таку силу-силенну проблем і поневірянь, які дуже важко уявити людині, ніколи не покидає свою країну.
На підставі невеликого особистого досвіду журналістка ForumDaily пише про свій досвід та її друзів. Вона розвінчує деякі міфи про еміграцію – як позитивні, так і негативні.
1. Депресія, ностальгія і розчарування.
Безумовно, це явище існує, і до нього схильні не тільки ті, чий від’їзд був вимушеним, але і люди, давно готувалися до еміграції. Уникнути цього феномена майже неможливо, і серед моїх знайомих емігрантів можна назвати лише кількох людей, що не зізналися б, що перші роки зв’язок з колишньою країною була дуже сильною. За досить об’єктивних причин.
Важливо розуміти, що еміграція – це завжди стрес, притому стрес надзвичайно сильний. Коли проходить перша ейфорія від переїзду, він починає відчуватися особливо сильно. У звичайному житті у більшості з нас є безліч захисних реакцій. Для нас значимо, що про нас думають близькі, і набагато менш значуще думка випадкових людей. Саме тому випадковій людині важче нас образити: у нас сформовані психологічні механізми захисту від стороннього втручання, є опора, грунт під ногами, є захист, друзі, близьке коло, місце в суспільстві, і тому перший зустрічний найчастіше не може вибити нас з колії.
Однак в еміграції ситуація різко змінюється. Тут людина приїжджає в чужу країну: один, без друзів, без підтримки, без найменшої опори, без фундаменту як такого. Місцеві люди сприймаються ще абстрактної єдиної масою, вони ще не розділені на ближній і дальній коло, з їх числа ще не виділяються окремі особистості. Додамо до цього те, що в ситуації стресу захисні реакції губляться, а адаптаційні механізми різко знижуються. Думка кожного, навіть абсолютно незнайомої людини на початку еміграції ще дуже значимо, тому що всі люди сприймаються як представники своєї країни. Відповідно, неадекватна реакція від окремих людей сприймається, як ворожість з боку держави в цілому.
В результаті досить невеликого переліку невдач вистачає, щоб людина відчула себе «чужим», непотрібним, покинутим і навіть ошуканим. Туга за минулим з’єднується в такі хвилини з тугою по грунті під ногами і «дому, в якому і стіни допомагають», що лише підсилює ностальгію. І чим більше у людини було ілюзій перед еміграцією, тим сильніше виявляється цей стрес.
Сподіватися на легке життя в новій країні, м’яко кажучи, наївно. Зважившись на переїзд, потрібно бути готовим до того, що в перший час буде дійсно дуже важко і боляче. Однак важливо пам’ятати, що цей період обов’язково проходить. Подібні відчуття переживають люди, які приїжджають з різних країн світу.
2. Втеча від труднощів.
Тим людям, які шукають в еміграції «легких шляхів», їхати, дійсно, не слід. Труднощі будуть всюди, і часто при переїзді їх набагато більше, ніж за життя в своїй країні. Обіцяти «легку» еміграцію наївно і безвідповідально. Недоліків багато в кожній країні. І в США, і в Європі, зустрічається найчастіше просто нестерпна бюрократія, теж можливі лікарські помилки, а високий рівень життя не впаде на вас з неба. Вибір країни в цьому сенсі схожий на вибір супутника життя: недоліки є у всіх, але ви вибираєте того, чиї вади для вас терпимі.
3. Успішність і щастя.
Важливо розуміти, що в ряді країн важка робота сама по собі не є гарантом успішності, і дорогу доведеться пробивати собі самим. В емігрантських групах мені часто зустрічаються міркування на тему того, що існує феномен «вічних невдах», які скаржаться на прийняла їх країну, на свої труднощі в ній, але панічно бояться змін, і тому відмовляються від будь-яких пропозицій змінити своє життя на краще, навіть від найвигідніших і цілком конкретних. Такі люди, дійсно, є, і я сама стикалася з тими, хто свідомо йшов мити підлогу, шумно скаржився на свою важку долю, і тут же докоряв тим, хто намагався його підбадьорити, за те, що вони не хочуть наслідувати його приклад, і посміли бажати для себе чогось іншого.
Однак і тут не все так однозначно. Страх змін в даному випадку може бути обумовлений не синдромом «хронічного невдахи», у чому найчастіше звинувачують таких людей, а наслідком тих речей, про які я писала вище.
Для людини, що втратила в житті трохи менше, ніж всі (особливо мова йде про вимушених емігрантів) першою потребою може бути зовсім не зовнішня успішність, а відновлення психологічно необхідних опор: якого завгодно колективу, друзів, поява «ближнього кола», відновлення зони комфорту, з якої потім дуже важко буває виходити знову. Такий період може бути тимчасовим, і в цей час, можливо, не варто занадто тиснути на людину, змушуючи його щось міняти. Однак важливо опинитися поряд в той момент, коли людина стає реально готовий до того, щоб змінити своє життя.
До того ж важливо пам’ятати, що кожна людина шукає в еміграції різного. Зовнішній успіх, дійсно, далеко не завжди є показником щастя. Людина щаслива тоді, коли знаходить в новій країні те, що йому дійсно важливо було знайти. Це може бути свобода, почуття безпеки, впевненість в завтрашньому днем, можливість самовираження, можливість бути поруч з коханою людиною (якщо йдеться, скажімо, про ЛГБТ-шлюбах), насолоду зовнішньою красою, законність і багато іншого. Саме це найчастіше дає людині те щастя, якого він ніколи не відчував на колишній батьківщині – щастя, заради якого емігранти готові витерпіти багато труднощів і не повертатися додому, навіть якщо така можливість у них нікуди не зникала.
4. Криза самоідентифікації.
Тут теж багато що залежить від того, з якої країни і за яких обставин приїхав той чи інший емігрант. Найчастіше процес зміни ідентифікації відбувається безболісно і плавно, навіть непомітно для самої людини. Мало хто з моїх знайомих міг чітко назвати ту тимчасову межу, починаючи з якої проблеми нової країни стали хвилювати його більше, ніж колишній, і на зміну звичному «у них» прийшло вираз «у нас».
Колишня країна забувається, на місце старих улюблених місць приходять нові, ностальгія зникає, і навіть чужу мову стає якщо не рідною, то звичним і зрозумілим.
Читайте також, Чому США – країна можливостей? 10 аргументів.
