Київ був містом її мрії — чудове житло, гарна робота, насичене життя. Але 24 лютого 2022 року для Марини Алтухової все змінилося. Як і для мільйонів українців, пише Richmond News.
Шибки здригалися, а звуки вибухів були настільки гучними, що ставало моторошно. Вона готувалася до цього моменту, але все одно не до кінця розуміла, що робити далі.
«Я молилася зранку, коли почула перший вибух. Російська бомба вдарила по сусідньому місту, — згадує вона. — Перші три дні ти просто намагаєшся зрозуміти, що відбувається і що робити далі. Насправді ти нічого не знаєш».
Вона намагалася залишатися в Києві, але коли на її вулиці з’явилися російські танки, стало зрозуміло, що треба їхати.
Підтримка незнайомців гріла серце
Завдяки порадам знайомого Марина заздалегідь наповнила бак авто, що стало справжнім порятунком.
«Я була дуже вдячна, що в мене був повний бак, бо вже наступного ранку всі заправки були порожні».
Разом із сім’єю подруги вона вирушила до кордону. Але подорож затягнулася — лише останні 8 кілометрів перед кордоном вони долали шість днів.
«Всі намагалися виїхати», — згадує Марина, зазначаючи, що за один день вони могли просунутися лише на 100 метрів.
Попри складнощі, підтримка незнайомців гріла серце. Люди з навколишніх містечок приносили їжу та воду для біженців, які застрягли на кордоні: «Я досі пам’ятаю, як це об’єднало всіх у той момент».
Адаптація в Канаді: складнощі та нові можливості
Марина приїхала до Канади у квітні 2022 року. Вона знала англійську, мала заощадження та знайомого в Британській Колумбії, який допоміг з переїздом. Але навіть із цими перевагами адаптація була складною.
«Ніхто не планував війни… Ніхто не був до цього готовий… І нам ніхто не казав, що нас чекає», — розповідає вона.
За її словами, навіть найменші зміни — ціни, їжа, люди, клімат — складаються в один величезний стрес, з яким доводиться жити щодня.
«Спочатку тобі здається, що це жахлива країна, але насправді це просто депресія через переїзд, це режим виживання».
Минуло майже три роки, і ситуація стала легшою. Вона все ще сумує за домом, але поступово звикає до життя в Канаді.
«Ми досі пристосовуємося, ми боремося… Але дихати вже легше, бо минув час».
Зрештою Марина оселилася у Вільямс-Лейк, Британська Колумбія, і зараз працює у сфері продажу авто в Ranchland Honda. Раніше вона керувала командами продажів, але автомобільний бізнес для неї новий, і вона щодня вчиться.
«Я люблю спілкуватися з людьми, бо продажі — це не просто “продати-продати-продати”, це ще й підтримка та сервіс».
Попри всі труднощі, вона вдячна за можливість почати нове життя: «Це ще не дім… але я знайшла тут спокій».
Війна триває: головне – не залишатися байдужими
Марина знає, що їй пощастило більше, ніж багатьом іншим українцям. У неї були ресурси для переїзду, а деякі українці втратили все: близьких, домівки, стабільність.
«Кожен із нас пережив втрати: людей, рідних, домівок… Дехто пройшов справжнє пекло, щоб дістатися сюди».
Вона вдячна канадцям за підтримку, але нагадує, що війна в Україні триває.
«Коли ми стикаємося з байдужістю, це нелегко. Тож просто будьте співчутливими», — говорить Марина.
«Люди досі гинуть в Україні, тому ми не можемо повернутися додому… Будьте терплячими до нас, навіть якщо ми неідеальні, ми робимо все можливе, щоб адаптуватися до канадського суспільства».
Читайте також: Чому фахівці змушені змінювати професію в Канаді: історія українського лікаря
