Вид падаючої ракети на дитячу лікарню – це як дивитись у майбутнє. Майбутнє, у якому дехто не хоче, щоб були українські діти. Про це пише психотерапевт Роман Мельниченко, який нині живе в Лондоні.
Геноцид. Що означає це слово? Для мене це не лише про пряме знищення народу за його приналежність до іншого етносу, культури, традицій… Це не лише прямі жертви ракет, снарядів, бомбардувань…
Це ще створення середовища, в якому дітей неможливо нормально виношувати, народжувати, забезпечувати медициною, освітою, відпочинком, розвитком, безпекою…
Коли бомблять школи, дитячі та спортивні майданчики, дитячі лікарні і лікарні взагалі тощо… Коли виганяють дітей з їх середовища, розлучають з друзями, домівкою…
Хіба так важко зрозуміти, що це ТАКОЖ є геноцид? Так, це не те саме, що страшна і трагічна загибель у тут і зараз, але це позбавлення народу майбутнього через забирання цього майбутнього у його дітей. Чи це не геноцид?
І все це відбувається на очах Заходу, який боїться на “чорне” прямо сказати “чорне”. А тим часом кремль точно знає, що робить і чого добивається, і лише потирає руки.
Адже вони вже це робили. Їм це не вперше. Раз по разу вони роблять одне і те саме. Єдине, що цього разу буде іншим – це результат. Цього разу вони програють. Цього разу не вийде.
Читайте також: Росія б’є по українських дітях: шпальти світових ЗМІ сьогодні
І не лише тому, що Захід, хай і не в повну силу, та допомагає нам як ніколи раніше в історії, але і тому, що ми, українці, самі собі допомагаємо і справляємося все краще, вчимося.
Нещодавно один з моїх одногрупників, з яким я вчусь на докторантурі, поділився своїм досвідом волонтерства. Він сказав, що раніше думав, що він нормально живе. Але лише коли на початку війни став допомагати біженцям, далі пораненим і наразі волонтерить у госпіталях, допомагаючи з пораненими, то відчув дещо неймовірне. Він відчув себе живим, знайшов сенс життя і став щасливою людиною! Тому що знайшов поклик у служінні іншим!
Коли тисячі людей їдуть до Охматдиту, везуть воду, ліки тощо, коли люди з останніх сил донатять на перемогу, займаються реабілітацією воїнів, протезуванням, інші борються з корупцією, не боячись за себе, так само самовіддано, як і інші, то так і зароджуємося нові МИ.
А ще треба боротися із власними демонами, власними звичками, які прийшли із совка. Бо кожен хабар – це зрада народу, кожен несплачений податок – це зрада народу, кожен недопалок, кинутий поза урною, кожне порушення правил дорожнього руху, кожен нетолерантний вкид щодо інших «не таких» українців, кожне непокарання людей при владі, які вчинили ті чи інші прорахунки чи відверті злочини – це зрада народу і тих воїнів, волонтерів, тих дітей, які вчора, сьогодні чи завтра, не дай бог, ще загинуть.
Найголовніше, МИ боремось і всередині, і зовні. Ми дійсно стаємо кращими, більш відповідальними. Ми дорослішаємо. Ми – українці. У нас розвивається культура небаченими темпами, пишеться музика, кінематограф, інші напрямки мистецтва!
У мене лише зараз в близькому колі декілька друзів почали малювати, писати вірші. На курсі писемництва, де я почав навчання, більше сотні початківців-письменників! Переважно молодь. Міць народу – в культурі. Культура формує ідеї, ідеї зміцнюють коріння народу, дають йому самобутність та унікальність. Прямо зараз твориться Нова Україна, і бомбами її вже не зупинити.
Не досягнуть рашисти своїх гидотних геноцидних цілей, остаточної мети вони не досягнуть – МИ були, МИ є, МИ будемо!
Читайте також: Як надати підтримку близьким під час обстрілів, якщо ви за кордоном: поради психолога
Джерело: Роман Мельниченко
