Українське Різдво — це не лише про 12 пісних страв, кутю та колядки. Це про пам’ять, яку ми носимо з собою, навіть коли опиняємося за тисячі кілометрів від дому. У Лондоні, серед британських традицій, туманів і різдвяних ярмарків, українська блогерка Владислава Демченко створила свій маленький острівець дому — зі Святвечором, щедрівками, вишиванками та посудом, який вона розписує власноруч.
Вона переїхала до Великої Британії випадково, закохалася — і привезла з собою те, що не вміщається у валізи: українську культуру. Тепер її чоловік-британець співає «Щедрика», у домі пахне кутею та українською випічкою, а різдвяні зірки стають головним мотивом її авторських виробів.
У розмові з UA-Platform Владислава поділилась, як зберігати українські традиції у Британії, чому британці закохуються в українську культуру та як народився її бренд Babusia Vlada, що поєднує сучасність і глибоку українську символіку.
Переїхала до Британії через кохання
— Я не планувала переїжджати у Велику Британію. Якось одним прекрасним днем у 2022 році, вже після початку повномасштабної, я поїхала в Таїланд зі своєю подругою відпочити і загалом трошки пересидіти блекаути. Це одна з країн, куди можна полетіти без візи дуже легко.
І в один прекрасний день я сиділа в кав’ярні, і до мене підійшов чоловік, який говорив англійською. От власне це й був мій чоловік. І я переїхала в Британію, власне кажучи, через те, що я зустріла свого коханого. Приїхала в Британію, і ми одружилися.
Як українка готується до Різдва в Лондоні
— По-перше, обов’язково підготувати різні страви. Знайти в Британії кутю — вона називається wheat grains. Знайти всі компоненти для неї, підготувати список з 12 пісних страв, запросити друзів.
Також це ялинка. Я дуже люблю живу ялинку, прикрашену в більш-менш натуральному вигляді, без дощиків, без нічого такого. І в мене зима, звичайно, і Різдво асоціюється запахом глинтвейну і запахом куті, запахом кориці.
Про сімейні традиції, які з’явились у сім’ї в Британії
— По-перше, Святвечір. У британців немає концепту Святвечора — в них є Різдвяна вечеря. На неї вони запікають різні овочі: пастернак, морква, буряк все запікається окремо. Це дуже смачна вечеря. Єдине, що вони всі овочі поливають гусячим жиром, так дуже плідно, щоб вони смакували. І багато в них різних видів м’яса.
Але коли я переїхала в Британію, звичайно, в мене концепт був, що треба робити Святвечір обов’язково. Мій чоловік не знав, що таке Святвечір і що існує 12 страв, чому вони пісні і так далі. Але зараз ми до нього дуже готуємося і кожного року робимо. Звичайно ж, гарно накриваємо стіл тільки українськими стравами і тільки пісними. Я щось готую для чоловіка із м’яса. Але загалом на Святу вечерю ми постійно накриваємо стіл.
Також ми співаємо щедрівки і колядки. Я навчила свого чоловіка співати «Щедрика». З іншими щедрівками і колядками не впоралися, бо лексика в щедрівках українців не проста, треба вчити. Але ми обов’язково співаємо, обов’язково вдягаємося в етнічний український одяг. У мого чоловіка є і вишиванки, й інший традиційний український одяг. Запрошуємо нашу родину і святкуємо Різдво в українському стилі.
Цього року ми переглядали «Ніч на хуторі біля Диканьки». Чоловіку також дуже сподобалося. Дуже люблю передивлятися ці фільми перед Різдвом і взагалі будь-які, які асоціюються в мене з українським Різдвом. Тому що далеко від дому завжди хочеться компенсувати.
Британське Різдво в нас навколо постійно, а от задля українського Різдва треба трішки постаратися.
Про улюблені колядки
— Щодо улюблених колядок, моя фаворитка — «Радуйся». Ми ще її не вивчили з чоловіком, але я дуже люблю цю колядку.
Британські carols… Я не знаю, власне кажучи, чи вони їх загалом співають. В них є пісні, які стали попсою. Я зараз не назву, тому що мій чоловік їх на щодень не слухає. Але коли я приходила до друзів на Різдво, то вони всі підспівували, слухали і насолоджувалися різдвяними піснями.
Як виникла ідея створити бренд Babusia Vlada
— Загалом, я притримуюсь того, що мені треба бути дуже впевненою в тому, що я роблю. Коли я переїхала, мені дуже хотілося розповісти чоловіку та всім нашим британським друзям про Україну. Мені дуже було приємно знімати їхню реакцію на щось українське, тому що про Україну, крім війни, вони, звичайно, нічого не знали. Раніше відсоток українських мігрантів (у Британії, – ред.) був менший, і вони, напевне, не так сильно транслювали культуру, як українці роблять зараз.
Британці дуже такі adventurous. З одного боку, вони бояться всього нового, особливо в плані їжі, а з іншого — їх завжди вабить щось новітнє. Тому вони ніколи не проти дізнатися про сало, спробувати, про «Щедрика», послухати історії.
У мене завжди була любов до естетичних тарілочок, чашечок і всього іншого. Хотілося створити щось своє, але в мене просто нуль досвіду. І одного прекрасного дня я просто встала вранці, думаючи, що б мені таке зробити, як мені розширити свою діяльність в соціальних мережах, і вирішила, що, можливо, варто спробувати зробити тарілочки.
Чоловік дуже сумнівався в цій ідеї. У нас перша була борщова тарілочка з жартівливими надписами. Він казав: «Ну для кого ці тарілочки? Тільки для International Couples?» І я думаю: напевне, тільки для International Couples. Зробили ці тарілочки — вони дуже сподобалися аудиторії. І так почалася моя історія.
Потім я вирішила додати жарт «шо», помістити його на футболку. Хотілося зробити щось небанальне. Мені подобається і шароварщина, і не шароварщина, і сучасна інтерпретація українських традиційних елементів. Хотілося, щоб це було і сучасне, і з українськими елементами, щоб можна було відразу сказати, що тут є відсилка до України.
Вся продукція «Babusia Vlada» вироблена в Україні українськими майстрами вручну. Мені дуже приємно, що в них є час, бажання і натхнення робити речі, які я пропоную.
Про орнаменти та символи у виробах
Хотілося зробити посуд не дуже нарочито українським, щоб він був зрозумілий і сучасний. Якщо в нас є борщові тарілочки, то українські кольори — це червоний. Мені форма чашечок і тарілочок нагадує глиняні хати, мазанки, коли видно, що щось зроблено вручну. Колір не сніжно-білий, а такий рустикальний.
У нас є намальований бурячок. Ми розказуємо британцям, що можна буряк їсти не лише один раз на рік у roast dinner, а можна його і зварити. Є тематика щедрівки і тематика Різдва — надпис «Зійшла перша зірка». Є чашечки «Прилетіла ластівочка» з ластівкою всередині — це данина найпопулярнішій щедрівці.
Є косівський орнамент — я закупила вироби, які виготовляються в Косові неймовірною сім’єю гончарів. Хотілося, щоб у людей тут було традиційне Різдво з традиційною макітрою і підсвічником.
Також у своїх виробах я люблю використовувати вирази, які говорила моя бабуся. Культура — це не тільки щось глобальне і стародавнє, а й те, що було біля тебе. Тому буду імплементувати більше таких виразів.
Різдвяна колекція, повна зірок
— Ще додам про різдвяну колекцію. Вона вся в зірочках.
Для мене Різдво асоціюється з чистим небом, повним зірок. Я пам’ятаю, як ми несли до бабусі кутю, і ти йдеш по засніженій дорозі, а над головою — зоряне небо.
В Україні небо взимку часто неймовірно прозоре, на відміну від Британії, де нерідко туман. Хоча тут теж буває дуже яскраве, кольорове небо — коли сонце заходить, бачиш десятки відтінків: фіолетовий переходить у яскраво‑жовтий, у синій. Це красиво, але в Україні взимку небо особливе — глибоке, синє, наповнене зірками.
І ці мотиви — небо й зірки — дуже часто присутні в наших побутових речах. Згадайте хоча б цукерки «Київ вечірній» — золоте з синім, «Північне сяйво». Чи у «Вечорах на хуторі…» — там теж усе починається з цього зимового сетингу: хати, засипані снігом, і яскраве різдвяне небо зі зірками. Якщо подивитися на українські різдвяні атрибути, то це синє, насичене небо — всюди.
У моєму дитинстві, у маленькому містечку, майже не було декорованих будинків. На відміну від Британії, де всюди ялинки, вогні, гірлянди, кульки — у нас такого не було. Тому мої різдвяні асоціації — не про декор, а про те, що британці назвали б rural lifestyle: зима, сніг, яскраве небо, ковзанка. Я пам’ятаю, як тато розповідав, що вони робили ковзани самостійно, просто з палок. Або гірка, з якої діти спускалися на пакеті, на куртці, а пізніше — на пластиковій льодянці. Це таке українське зимове життя без зайвих прикрас, але з глибокими сенсами й традиціями, які нам вдалося зберегти.
У Британії, коли питають мого чоловіка про традиції, він каже: «У нас немає дуже старих Christmas carols чи обрядових страв». У них Різдво — це вечеря, і на цьому все. Традиції, які збереглися, — це 50‑ті, 60‑ті роки. Немає давніх обрядів, гадань, ворожінь, гулянь. Так само й з одягом: є аристократичний стиль, є old money, але традиційного одягу простих людей — майже немає. Усе дуже залежить від класу, доходу, середовища. А в нас вишиванку може носити будь‑хто — і вона асоціюється з кожним українцем. Наші традиції об’єднують, а не розділяють.
Чи може українська культура стати модною і впізнаваною?
Так, на всі 300%. Мені дуже подобається, як українці діляться з британцями своїми традиціями, одягом, орнаментами. У мене вже трапляються кумедні історії: мій чоловік бачить старий орнамент чи вишивку — і одразу асоціює це з Україною, навіть якщо це елемент іншої культури. Ми можемо йти повз вітрину Zara, бачимо колекцію з вишивкою — і він каже: «О, українське!» Хоча вишиті елементи є і в Скандинавії, і в Східній Європі, і навіть у деяких західноєвропейських країнах. Але в нього вже сформувалася асоціація: якщо вишивка — то українська. І це прекрасно.
Мені здається, ми нарешті несемо свій культурний код з гордістю. Раніше про нас мало знали, і ми самі мало про себе розповідали. Ми дуже humble, скромні. А британці активно поширюють свою культуру — у продакшені, літературі, кіно. Це зусилля. Й українці зараз теж докладають цих зусиль — і це почесно.
Я бачу, як швидко українська культура стає впізнаваною за кордоном — завдяки самим українцям.
Кожного разу, коли ми говоримо з кимось незнайомим, і згадується Україна, вони кажуть: «Так-так, знаю, у мого троюрідного брата дружина українка». Це дуже мило. І класно, що британці відкриті до цього — вони слухають із цікавістю. Навіть якщо думають інакше, вони не скажуть нічого поганого — вони дуже polite. Але інформація про Україну в них залишається в пам’яті. Тому я впевнена: українська культура поширюється дуже швидко — і це добре.
Як українській діаспорі зберегти традиції і водночас інтегруватися
— Щоб інтегруватися, українці трохи змінюються. Стають більш ввічливі, краще розуміють, як британці реагують на різні речі. І це нормально. Ми можемо не розуміти їхніх реакцій, їхньої непрямої комунікації, але це їхня культура — і її треба поважати.
Британія дуже різноманітна: тут багато культур, багато груп людей, багато індустрій. Українці можуть надихнутися цим і розширити свій кругозір. Тут багато іммігрантів з різним кольором шкіри, різних релігій — і всі просто люди, всі дуже милі. Тому я раджу українцям бути емпатичними, відкритими, менше засуджувати, більше приймати. Якщо щось здається незрозумілим — це не «погано», це просто інакше. І якщо система працює для них — значить, вона працює.
А щоб зберегти свої традиції — їх треба просто робити.
Традиція зникає тоді, коли її перестають практикувати. Якщо твоя сім’я робила кутю, співала щедрівки й колядки — ти передаси це своїм дітям. Це стає частиною побуту.
Тому важливо підтримувати українців, поширювати інформацію про Україну, про культуру. Я дуже щаслива, що українська діаспора тут сильна, що всі підтримують одне одного — роботою, порадою, розмовою. Є відчуття, ніби кожен українець за кордоном — твій друг, який розуміє тебе з півслова. Це дуже цінно.
Головне побажання українцям на Різдво
— Щоб закінчилася війна. Щоб ми всі повернулися додому і жили у своїй сторонці. Українці вміють радіти життю — і це головне, бо воно в нас одне. У будь-якій ситуації треба пам’ятати: життя одне, і ми зобов’язані ним насолоджуватися.
Тому я бажаю, щоб у кожного була можливість зустріти свята, особливо Різдво, у колі рідних. Обійняти їх, посидіти за вечерею, відчути тепло дому й зберегти кожен момент, пов’язаний із Різдвом.
Читайте також: Історія Алли з Маріуполя: Різдво в Шотландії, страви на замовлення та пікапи для ЗСУ
Авторка: Оксана Середюк
Фото надані Владиславою Демченко
