Українка Галя Матковська переїхавши у Канаду розповідає про своє життя у цій країні. У виданні The Honest Talk вони пише про свій досвід, як вона разом зі своєю 2-місячною дочкою перетнула кордон коли Росія почала війну проти України.
Я українська біженка, яка будує нове життя в Канаді, щоб дати моїй доньці можливість безпечного та щасливого дитинства.
Я хочу розповісти вам, як це бути мамою-біженцем і з якими викликами я стикаюся щодня.
Далі текст від імені Галі Матковської.
На щастя, я була готова до війни.
Напередодні Різдва я повернулася з лікарні з новонародженою. Це було найособливіше Різдво в історії, і я також чітко пам’ятаю магію новорічної ночі. Але я також пам’ятаю, як міцно обіймала свою дитину, плакала й прошепотіла, щоб моя донька була в безпеці. Тому що в ті перші дні вдома я дивився новини і зрозумів, що російські війська вже близько до кордону і готові до повномасштабної війни.
Важко було повірити, що така війна можлива, але я підготувала екстрений пакет із засобами виживання, одягом і багатьма пелюшками. Мої рідні та друзі були шоковані цим, але я була мамою новонародженої дитини. Треба було бути готовим до всього.
Через два місяці, у лютому 2022 року, я прочитала новину, в якій Джо Байден цитував слова, що війна почнеться через 24-48 годин. Я все ще не могла у це повірити.
Я прокинулася близько 5 ранку, щоб погодувати доньку. Коли годувала дитину, я почула вибух. Я вскочила з ліжка і закричала: «Війна почалася!». Я відчула суміш страху та гніву. Я так боялася, що вже пізно рятувати свою дитину.
Більшість людей в Україні тоді були паралізовані страхом. Але ми заскочили в машину і поїхали до кордону найближчої країни НАТО – Румунії. Це було схоже на найгірший кошмар, найгірший фільм, але це було реально.
Ми перетнули кордон на поромі і поїхали до Польщі, де у нас є родичі. Польща була дуже гостинною, і було багато, багато волонтерів і благодійних організацій. Люди давали українцям буквально все — меблі, їжу, одяг.
Ми отримали величезні сумки з одягом для дітей різного віку — вони були для моєї доньки. Ці сумки просто вбили мене. Вони символізували безлад, у якому ми опинилися, цю турбулентність. Очевидно, з тими сумками не було нічого поганого. Але вони змусили мене відчути, що моє материнство руйнується.
В Україні у нас була своя квартира (власне, вона й досі є), яку зробили з ремонтом під дитину. У нас були чудові меблі для дитячої кімнати. У нас була няня, яка мала допомогти мені збалансувати кар’єру та материнство. Але в одну мить я втратила те, що ми збудували.
У якийсь момент тієї весни я виявила у собі сильне бажання купити гарні сукні для своєї доньки. Це не мало сенсу. Їй було чотири місяці, і ми знали, що не залишимося в Польщі, але мені потрібні були ці сукні, щоб підтвердити, що я жива, я мама і моя дитина в безпеці.
Я чула стільки одних і тих самих історій українських жінок, які виявляли себе плачучими в магазинах біля красивих суконь. Бо ті сукні нагадували нам про наше зруйноване життя. Тоді ніхто з нас не міг повірити, що матиме нагоду одягнути гарні сукні: нам більше не було що святкувати.
Найбільший виклик бути мамою-біженцем — не дозволити росіянам вкрасти та знищити мої мрії, моє бачення материнства — захистити мій унікальний досвід бути мамою вперше.
Ось чому я не погодилася на безкоштовне дитяче ліжечко тут, у Канаді, і витратила місяці на пошуки нової, щоб купити для нашої дочки. Власне, дитяче ліжечко було ще однією ілюстрацією зруйнованих мрій. Повернувшись у Києві, ми купили та зібрали гарне біле дитяче ліжечко за кілька місяців до народження доньки. Там вона спала менше двох місяців. Дистанційно ми передали це ліжечко друзям, які чекали дитину після нашого від’їзду. Їхній малюк теж провів у ньому всього кілька місяців. Ситуація стала ще більш небезпечною, тому вони вирішили переїхати, щоб захистити свою дитину.
Ще в Києві у нас була няня, тому що я не хотіла йти у відпустку. Оскільки я працювала вдома, няня була ідеальним варіантом. Я планував, що моя донька піде в дитячий сад приблизно у три роки — це зазвичай ми робимо в Україні. У Канаді діти йдуть до дитячого садка ще до року. Хоча я поважаю вибір інших людей робити це, це суперечить моєму баченню материнства та моєму розумінню розвитку дітей. Це було надзвичайно важко і означало жертви, але я захистила це бачення і дотримуюся його навіть зараз, будучи біженкою у Канаді. Бо росіяни намагаються знищити не лише Україну як країну, а й життя окремих українців, наші мрії та наше майбутнє. Я відмовляюся дозволити цьому статися.
Бути мамою та біженкою означає жертвувати щодня. Це означає зробити важкий вибір. По суті, ви повинні вирішити, чи залишаєтеся ви вдома, щоб воювати, чи переїжджаєте в іншу країну, де ваша дитина може мати «нормальне життя». Обидва варіанти змушують вас почуватися погано.
Якщо ви вирішуєте спочатку бути мамою і переїжджаєте в іншу країну, щоб захистити свою дитину, ви почуваєтеся зрадником. І якщо ви вирішили залишитися і допомагати армії, ви відчуваєте себе поганою мамою, тому що ваша дитина не в безпеці. Кожна мама повинна вирішити це сама, і немає «правильної» відповіді.
Для тих, хто вирішив залишитися за кордоном, є цілий ряд питань. Чи можна піти з дітьми в кафе? А як щодо аквапарку? Або відпустка? Чи нормально мати ці аспекти нормального життя, коли ваші люди гинуть, коли росіяни атакують міста, де живуть ваші близькі? Чи варто нам слухати музику? посміхається? займатися сексом? Завести друзів? Це може здатися незначним занепокоєнням порівняно з небезпекою війни, але іноді вони викликають відчуття «нормального» дуже далеко.
Я не бачила своїх друзів і більшість своєї родини. Моя бабуся лише раз бачила свою правнучку. І я не знаю, коли вони знову зустрінуться. Я не знаю, коли я знову матиму свою спільноту і нарешті відчую себе не інопланетянкою. Але це все ніщо в порівнянні з тим, що моя дочка сміється, бігає і спокійно спить ночами.
Але знову ж таки, мета — не просто вижити. Мета — жити повноцінним життям, насолоджуватися кожною миттю материнства і, по суті, пам’ятати про це. Тому що я майже не пам’ятаю весну 2022 — лише випадкові моменти. Я вдячна за можливість повернути свої мрії, навіть якщо це нелегко.
#StandWithUkraine і запросіть мам-біженок на каву. Їм це потрібно. Нам це потрібно.
Джерело: The Honest Talk .
Читайте також, Від переселенців в Україні до біженців в Канаді: історія волонтерки.
